ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2016 року Справа № 905/1196/13-г Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого суддіХодаківської І.П.,суддівБакуліної С.В., Данилової М.В.розглянувши касаційні скаргиДочірньої компанії "Газ України" "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Публічного акціонерного товариства "Концерн "Стирол"на постанову від 16.08.2016 Донецького апеляційного господарського судуу справі№905/1196/13-г господарського суду Донецької областіза позовомДочірньої компанії "Газ України" "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Концерн "Стирол" простягнення 17 197 578,60 грн.

За участю представників сторін:

Від позивача - Онищенко І.П. - дов. від 01.02.2016,

Від відповідача - не з'явились,

У зв'язку з перебуванням судді Поляк О.І. у відпустці, справа слухається колегією суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді -Бакуліна С.В., Данилова М.В. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 31.10.2016 р.).

ВСТАНОВИЛА:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась з позовом до Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" про стягнення 5156792, 91 грн.3% річних та 12040785,69 грн. інфляційних витрат, нарахованих на суму основного боргу, встановлену судами при розгляду господарської справи № 25/7.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням від 09.06.2016 господарського суду Донецької області (суддя Кротінова О.В.) позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 5156792,91 грн. 3% річних та 5848358, 80 грн. інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору. Рішення суду мотивовано тим, що у справі № 25/7 встановлений факт неналежного виконання обов'язку відповідача щодо оплати отриманого газу у період січня - грудня 2010 та наявність боргу останнього перед позивачем у сумі 74840452, 99 грн. на дату прийняття рішення господарського суду Донецької області у справі № 25/7, тобто, станом на 22.04.2013. При звернення з позовом у даній справі про стягнення за період з 28.01.2011 по 07.02.2013 у розмірі 5 156 792,91 грн. та інфляційних втрат за період з січня 2011 по грудень 2012 в сумі 12 040 785,69 грн. позивачем здійснено невірний арифметичний розрахунок, приймаючи до уваги строк настання виконання зобов'язань у відповідності до приписів Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14.

Постановою колегії суддів Донецького апеляційного господарського суду від 16.08.2016 у складі головуючого: Марченко О.А., Колядко Т.М., Ломовцевої Н.В. рішення господарського суду Донецької області залишено без змін з тих же підстав.

Публічне акціонерне товариство "Концерн Стирол" у касаційній скарзі просить прийняті у справі судові рішення попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Касаційну скаргу мотивовано неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, ст.ст. 617, 625 ЦК України, ст. 42, 33, 34, 43 ГПК України, ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

Публічне акціонерне товариство ДК "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" подало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення.

Також, Публічне акціонерне товариство ДК "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, у якій просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати в частині відмови в позові про стягнення 6192424, 89 грн. інфляційних втрат, прийняти в цій частині нове рішення яким позов задовольнити. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, ст.ст. 526, 598, 599, 610, 612, 625 ЦК України, ст. 42, 33, 34, 43, 83, 104, 105 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.12.2009 між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" як постачальником та Відкритим акціонерним товариством "Концерн Стирол" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Концерн Стирол") як покупцем, укладено договір поставки природного газу №06/09-2052, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю, природний газ протягом періоду з 1 січня 2010 року до 31 березня 2010 року включно газ в обсязі до 400000 тис.м.куб., в тому числі по місяцях: січень - до 120000 тис.м.куб.; лютий - до 140000 тис.м.куб.; березень - до 140000 тис.м.куб., а покупець - прийняти газ від постачальника та оплатити його вартість.

Пунктами п.п.2.1.1, 2.1.2 договору передбачено можливість зміни планового обсягу передачі газу протягом місяця поставки, а також дозволене відхилення місячного обсягу споживання газу в розмірі не більше +/-5% від узгодженого обсягу.

Згідно з пунктами 4.2, 4.4 договору право власності на газ переходить від Постачальника до Покупця у пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ. Приймання-передача газу, поставленого Постачальником Покупцю у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його фактична ціна та вартість.

Не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки, покупець зобов'язується надати постачальнику для підпису два примірники акта приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця та погоджені газотранспортним підприємством, копію технічних актів приймання-передачі газу та реєстр обсягів реалізації газу (абз.2 п.4.4 договору).

Відповідно до п.6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 (п'ять) банківських днів до початку місяця поставки. Остаточний розрахунок здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу (за місяць передачі газу) до 10-го числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.

Пунктом 9.3 договору строк позовної давності за цим договором, в тому числі по стягненню неустойки, встановлено тривалістю у 3 (три) роки. Неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

Між сторонами підписано додаткові угоди № 1 від 10.03.2010, № 3 від 31.05.2010 з протоколом розбіжностей від 22.06.2010, № 4 від 01.06.2010, № 5 від 25.06.2010, № 6/1 від 20.07.2010, № 6 від 21.07.2010, № 7 від 06.08.2010, якими вносились доповнення та зміни до основного договору в частині періоду, обсягів поставки, а також строку дії договору .

Судами було надано акти приймання-передачі природного газу за період січень - грудень 2010 року та платіжні доручення щодо часткової оплати отриманого природного газу.

Судовими рішеннями у справі №25/7, яка в силу ст. 35 ГПК України є преюдиційною для розгляду даної справи, встановлено факт неналежного виконання обов'язку відповідача щодо оплати отриманого газу у період січня - грудня 2010 та наявність боргу останнього перед позивачем у сумі 74840452,99 грн. на дату прийняття рішення господарського суду Донецької області у справі №25/7, тобто, на 22.04.2013. Також, судами досліджено та задоволено вимоги, зокрема, щодо стягнення з відповідача нарахованих 3% річних за період з 11.02.2010 по 27.01.2011 у сумі 2240477,91 грн. та інфляційних витрат за лютий-грудень 2010 року у сумі 5529903, 32 грн. з огляду на порушення строків оплати основного грошового зобов'язання за договором поставки природного газу №06/09-2052 від 23.12.2009 та приписи ст.625 Цивільного кодексу України.

Звертаючись з позовом у даній справі, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" просить стягнути з відповідача 3% річних, нарахованих на зазначену вище суму заборгованості за період з 28.01.2011 по 07.02.2013 у розмірі 5156792, 91 грн. та інфляційні втрати за період з січня 2011 по грудень 2012 у розмірі 12040785, 69 грн.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

При цьому нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин судами правомірно відхилено посилання відповідача на неможливість стягнення інфляційних втрат та 3% річних окремо від основної заборгованості.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За таких обставин судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено посилання ПАТ "Концерн Стирол" про безпідставність нарахування 3% річних та інфляційних втрат після винесення судового рішення про стягнення з нього заборгованості за поставлений газ.

Також правомірно судами попередніх інстанцій не взято до уваги посилання відповідача на наявність Сертифікату Торгово-промислової палати України від 02.09.2015 № 4977 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який, на його думку, є підставою для звільнення від сплати 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст.617 Цивільного кодексу України.

У цьому зв'язку судами враховано, що згідно з наведеним Сертифікатом датою настання періоду дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 15.04.2014 року, дату закінчення терміну дії яких на момент видачі даного сертифікату встановити неможливо.

В той же час, у даній справі позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних за період з 28.01.2011 по 07.02.2013 та інфляційні втрати - за період з січня 2011 року по грудень 2012 року, тобто, нарахування зазначених сум, здійснено до моменту виникнення форс-мажорних обставин, про які йдеться у сертифікаті Торгово-промислової палати від 02.09.2015 № 4977, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ст. 617 ЦК України.

Стосовно посилання відповідача на висновок експертно-економічного дослідження від 08.09.2015 № 9/1, проведеного Товариством з додатковою відповідальністю "Гільдія оцінювачів України", судами правомірно не взято його до уваги з огляду на постанову Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23.03.2012 № 4, у якій вказано, що не може вважатися актом судової експертизи висновок спеціаліста, наданий заявникові (юридичній чи фізичній особі) на підставі його заяви, - навіть якщо відповідний документ має назву "висновок судового експерта" або подібну до неї, оскільки особа набуває прав та несе обов'язки судового експерта тільки після одержання нею ухвали про призначення експертизи.

Посилання позивача щодо неправомірного перерахунку інфляційних втрат розглянуто судом апеляційної інстанції та обґрунтовано відхилено як безпідставне. Так, згідно з п.3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Місцевий господарський суд дослідив застосований позивачем розрахунок інфляційних витрат та дійшов обґрунтованого висновку про його суперечність викладеним вище приписам, оскільки з огляду на проведені часткові оплати у період січень-лютий 2011 року позивачем неправильно визначено залишкову суму основного боргу на останній день місяця, тобто базу для нарахування цих вимог, а саме дійсною сумою щодо якої відбулись інфляційні процеси у січні 2011 року є 336713452, 99 грн., з лютого 2011 року по грудень 2012 року 74840452, 99 грн.

З врахуванням зазначеного вище, приймаючи до уваги строк настання виконання зобов'язань за кожним з них, суди попередніх інстанцій дійшли вмотивованого висновку про стягнення з відповідача стягнення 3% річних на загальну суму 5156792, 91 грн., а також інфляційних нарахувань у загальній сумі 5848358,80 грн.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені у касаційних скаргах були розглянуті судами попередніх інстанцій, їм було надано належно правову оцінку. До того ж, вони не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене, постанова апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення господарського суду першої інстанції, відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.

Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційні скарги Дочірної компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Публічного акціонерного товариства "Концерн "Стирол" залишити без задоволення.

Постанову від 16.08.2016 Донецького апеляційного господарського суду у справі № 905/1196/13-г господарського суду Донецької області залишити без змін.

Головуючий суддя І. Ходаківська

Судді С. Бакуліна

М. Данилова