ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Справа № 922/324/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіНєсвєтової Н.М. (доповідач),суддів:Кондратової І.Д., Вовка І.В. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Люпін"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.06.2016у справі№922/324/16 господарського суду Харківської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Люпін" до третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаІзюмської центральної міської лікарні Ізюмська міська рада Харківської областіпропродовження договоруза участю представників сторін :

позивача : Луговський М.М., Українчук О.В.,

відповідача : не з'явився,

третьої особи: не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "Люпін" звернулося з позовною заявою до Ізюмської центральної міської лікарні про визнання укладеною додаткової угоди №1 від 12.12.2015 до договору №1 оренди приміщення під аптечний пункт від 12.12.2005, укладеного між позивачем та відповідачем, посвідченого приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області Банніковим С.І. 12.12.2005, реєстровий запис №5551.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.04.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.06.2016, відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ТОВ "Люпін" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 та рішення місцевого господарського суду від 21.04.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 4 ст. 284 ГК України та ч.1 ст. 764 ЦК України.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 12.12.2005 між позивачем (орендарем) та відповідачем (орендодавцем), був укладений договір №1 оренди приміщення під аптечний пункт, за умовами якого орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове володіння нежитлове приміщення №45 центрального корпусу "А-4", площею 21,3 м2.

Згідно з умовами п. 1.1. договору, об'єкт, що орендується, розміщений на першому поверсі центрального корпусу "А-4" Ізюмської ЦМЛ за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Залікарняна, буд. 5/ пров. Залікарняний, буд. 4.

Відповідно до п. 1.5. договору, вищезазначене приміщення належить територіальній громаді м. Ізюма в особі міської ради на підставі свідоцтва №640 про право власності на лікарняний комплекс Ізюмської ЦМЛ, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Ізюмському міськвиконкому 02.11.2005 на підставі рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 27.10.2005 за №0889 та зареєстрованого в Ізюмському міському БТІ 10.11.2005 за № 446.

Отже, судами було встановлено, що відповідач у даній справі є балансоутримувачем спірного майна, власником якого є територіальна громада міста Ізюма, інтереси якої представляє Ізюмська міська рада (3-я особа у даній справі).

Приміщення використовується для роздрібної торгівлі та зберігання лікарських засобів і предметів медичного призначення (п. 2 договору).

Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області Банніковим С.І. 12.12.2005, реєстровий запис № 5551.

Зі змісту п. 4.1 договору термін оренди складає 10 років з моменту прийняття об'єкта в експлуатацію на підставі акту здачі-приймання.

Відповідно до п. 4.2 договору, якщо жодна сторона в термін один місяць до закінчення терміна дії договору не заявить про намір його розірвати, договір автоматично пролонгується на термін п'ять років.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначав про те, що термін дії укладеного договору №1 оренди приміщення під аптечний пункт від 12.12.2005 закінчився 12.12.2015, але він, на думку позивача, є продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, оскільки відповідач не заявив про відсутність наміру на продовження терміну дії договору. При цьому, позивач мотивував і тим, що він продовжує користуватися орендованим приміщенням та належним чином виконує умови договору, в тому числі зі сплати орендної плати, що є підставою для продовження строку дії договору відповідно до положень ч. 1 ст. 764 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, вказав, що відповідач повідомив позивача належним чином у місячний строк про припинення дії укладеного договору, а тому договір оренди є припиненим 12.12.2015. Крім того, судами було встановлено, що відповідач 12.11.2015, 23.11.2015,01.12.2015 листами повідомляв позивача про закінчення дії договору та про намір припинити його дію, надіславши позивачу для підписання додаткову угоду про припинення дії договору, а також листом від 21.01.2016 відхилив пропозицію позивача про продовження терміну дії договору на 5 років з причини закінчення терміну дії договору та виробничою потребою в орендованому приміщенні.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх судових інстанцій передчасними, оскільки їх зроблено на підставі неповного з'ясування дійсних обставин справи та у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Як свідчать матеріали справи та не заперечувалось сторонами виходячи з п. 4.2 договору, ст. 764 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" позивач направив на адресу відповідача для підписання додаткову угоду №1 до договору, відповідно до якої пропонував відповідачу продовжити дію договору на п'ять років до 12.12.2020, що підтверджується листом від 15.01.2016, який відповідач отримав 19.01.2016.

21.01.2016 відповідач направив позивачу відповідь на зазначений лист, згідно якої останній зазначав, що термін дії договору закінчився, Лікарня не має наміру пролонгації укладеного договору оренди з причин пов'язаних з власною виробничою потребою використання спірного приміщення. При цьому відповідач вказав, що він на адресу позивача вже направляв листи від 12.11.2015 та 23.11.2015, а також зазначав, що виконавчий комітет Ізюмської міської ради планує ввести в дію нове Положення про оренду комунального майна у зв'язку з чим відповідач надає дозвіл на продовження договорів оренди тільки до 01.03.2016.

З наведено слід зробити висновок, що відповідач пропонував позивачеві продовжити дію договору лише до 01.03.2016, оскільки після чого буде існувати інша процедура, відповідно до якої буде надаватися в оренду комунальне майно.

Відповідно до п. 1.5. договору вищезазначене приміщення належить територіальній громаді м. Ізюма в особі міської ради на підставі свідоцтва №640 про право власності на лікарняний комплекс Ізюмської ЦМЛ, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Ізюмському міськвиконкому 02.11.2005 на підставі рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 27.10.2005 за №0889 та зареєстрованого в Ізюмському міському БТІ 10.11.2005. за № 446. Отже, відповідач у даній справі є балансоутримувачем спірного майна, власником якого є територіальна громада міста Ізюма, інтереси якої представляє Ізюмська міська рада (3-я особа у даній справі).

Рішенням Ізюмської міської ради (власника спірного майна) від 15.03.2016 №0216 було затверджено Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду, а також Порядок проведення конкурсу на право оренди комунального майна Ізюмської міської територіальної громади.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до частити 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Так, відповідно до ч.ч.2,3 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Тобто, норма ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" має диспозитивний характер, оскільки не вказує на те, що відповідна вимога про припинення договору оренди має називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною.

Зі змісту статей 759, 763 і 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 291 Господарського кодексу України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій та свідчать матеріали справи, пунктом п.4.1 встановлено термін дії договору оренди, який складає 10 років з моменту прийняття об'єкта на підставі акту здачі-приймання.

Факт передачі позивачеві обумовленого в договорі оренди нежитлового приміщення підтверджується актом передачі від 12.12.2005, тому строк його дії є 12.12.2015.

За умовами п. 4.2. договору, якщо жодна сторона в термін один місяць до закінчення терміну дії даного договору не заявить про намір його розірвати, даний договір автоматично пролонгується на термін п'ять років.

Судами було встановлено, що на виконання п. 4.2. договору відповідач направляв листи від 12.11.2015 та 23.11.2015, а також зазначав, що виконавчий комітет Ізюмської міської ради планує ввести в дію нове Положення про оренду комунального майна у зв'язку з чим відповідач надає дозвіл на продовження договорів оренди тільки до 01.03.2016. Крім того відповідно до п. 8.2. договору просив позивача звільнити орендоване приміщення протягом п'яти днів з моменту закінчення терміну оренди, а саме з 13.12.2015 та призначити представників для передачі об'єкту оренди.

Разом з тим, аналіз встановлених судами обставин справи та норм Закону свідчить, що відповідач своєчасно та в належний спосіб повідомив позивача про намір використовувати зазначене майно для власних потреб.

Водночас, суди попередніх судових інстанцій не перевірили, з якою саме метою буде використовутись нерухоме майно, що є предметом Договору. Дана обставина, у разі з'ясування, що майно буде знову передаватись в оренду, свідчитиме про порушення власником вимог, встановлених частиною третьою статті 17 Закону.

Крім того, судами попередніх судових інстанцій не в повній мірі було досліджено посилання позивача, як на факт пролонгації договору, внесення ним платежів за користування орендованим приміщенням після закінчення договору оренди та чи можуть такі дії відповідача, як прийняття вказаних платежів та виставлення за них рахунків позивачу для їх сплати, розцінюватися як зміна висловленого ним ставлення щодо припинення дії договору оренди.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що господарським судом Харківської області та Харківським апеляційним господарським судом при розгляді даної справи та прийнятті судових рішень неповно з'ясовані дійсні обставини, не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що стало підставою для передчасних висновків, зроблених при вирішенні спору.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р. рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Пунктом 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р. також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Оскаржувані судові акти таким вимогам не відповідають.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою ст. 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний и об'єктивний розгляд у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п.3 ч.1 ст. 111-9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів вважає, що при вказаних обставинах та порушеннях норм матеріального та процесуального права, рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції не можуть бути залишені без змін та підлягають скасуванню у повному обсязі з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, перевірити доводи і заперечення сторін, прийняти заходи щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи та вирішити спір відповідно до норм чинного законодавства.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Люпін" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 та рішення господарського суду Харківської області від 21.04.2016 у справі №922/324/16 - скасувати.

Справу №922/324/16 направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Головуючий Н. Нєсвєтова Судді:І. Кондратова І. Вовк