ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Справа № 916/713/13 Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Васищака І.М., суддів Малетича М.М., Студенця В.І., за участі представників сторін К. Кульшик (дов. від 18.12.15, від 10.10.16), Є. Швеця (дов. від 01.11.16), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Міністерства інфраструктури України та державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 травня 2016 року у справі № 916/713/13 за позовом Міністерства інфраструктури України до Одеської міської ради, комунального підприємства "Ланжерон", приватного підприємства "Ролада", Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, державного підприємства "Одеський морський торговельний порт", третя особа - регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області, про визнання недійсною угоди,

УСТАНОВИВ: Міністерство інфраструктури України звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради, комунального підприємства "Ланжерон", приватного підприємства "Ролада", Приморської районної адміністрації Одеської міської ради та державного підприємства "Одеський морський торговельний порт", третя особа - регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області, про визнання недійсною "Угоди про передавання приймання будівель та споруд портопункта "Ланжерон", які знаходяться на балансі Одеського порту на баланс Жовтневої райадміністрації м. Одеса" з підстав її укладення без погодження уповноваженого органу та без акта приймання-передачі (з урахуванням уточнених позовних вимог).

Відповідачі позов не визнали. Водночас приватне підприємство "Ролада" і комунальне підприємство "Ланжерон" подали заяви про застосування позовної давності.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19 березня 2015 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10 червня 2015 року, у позові відмовлено з мотивів спливу позовної давності. Постановою Вищого господарського суду України від 3 серпня 2015 року судові рішення скасовано та справу передано на новий розгляд з тих підстав, що відмова у позові мотивована господарськими судами виключно позовною давністю без встановлення фактів порушення прав позивача.

При новому розгляді рішенням Господарського суду Одеської області від 14 грудня 2015 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки) позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18 травня 2016 року (судді К. Богатир, О. Аленін, В. Жеков) рішення скасовано та в позові відмовлено з підстав спливу позовної давності.

Міністерство інфраструктури України просить постанову скасувати з підстав порушення апеляційним господарським судом статей 103 215 257 261 Цивільного кодексу України, статей 47, 22, 43, 99, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України та залишити в силі рішення.

Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" просить постанову скасувати з підстав порушення апеляційним господарським судом статей 103 215 257 261 Цивільного кодексу України, статей 47, 22, 43, 99, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України та передати справу на новий розгляд.

Приватне підприємство "Ролада" проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.

Одеська міська рада, комунальне підприємство "Ланжерон", Приморська районна адміністрація Одеської міської ради і регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, проте їхні представники у судове засідання не з'явилися.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Господарськими судами встановлено, що з моменту будівництва та по теперішній час на балансі державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" обліковується об'єкт основних фондів - "Пасажирський павільйон у парку ім. Т.Г. Шевченко", адреса: м. Одеса, пляж "Ланжерон", інв. №073002, 1960 рік побудови.

У 2000 році між державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" та Жовтневою районною адміністрацією міста Одеси укладено "Угоду про передавання-приймання будівель та споруд портопункта "Ланжерон", які знаходяться на балансі порту на баланс Жовтневої районної адміністрації міста Одеси", відповідно до умов якої безоплатній передачі підлягали такі об'єкти: пасажирський павільйон в ЦПКВ ім. Т.Г. Шевченко, 1960 року побудови, площею забудови 114 м2, ділянкою 340 м2, балансовою вартістю - 26 871 грн, залишковою вартістю на 1 квітня 2000 року - 9 572 грн 35 коп.; пристань "Ланжерон", 1960 року побудови, довжиною 115 м, балансовою вартістю - 68 298 грн 58 коп., залишковою вартістю на 1 квітня 2000 року - 9 572 грн 35 коп.

Позивач вважає, що, відповідно до підпункту "б" пункту 2, підпункту "б" пункту 4 Положення про передачу об'єктів права державної та комунальної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 року № 1482, обов'язковою умовою законності укладення оспорюваної угоди є наявність погодження уповноваженого на це органу, а саме, Міністерства транспорту України на передачу визначеного державного майна в комунальну власність.

З метою отримання такої згоди державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" підготувало та направило для погодження пакет документів, проте на той час Президентом України було накладено мораторій на передачу об'єктів державної власності в комунальну, а тому така згода отримана не була, а, отже, процес передавання майна не було завершено.

У грудні 2005 року - державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" звернулося до державного архіву з метою отримання архівної довідки про наявність документів, які підтверджують належність порту "Пасажирського павільйону у парку ім. Т.Г. Шевченко", зокрема, акта Державної комісії про введення об'єкта в експлуатацію та рішення міської ради про затвердження даного акта. Державним архівом надана відповідь про відсутність таких документів.

19 червня 2006 року між державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" та Бюро технічної інвентаризації було укладено договір про проведення технічної інвентаризації, зокрема, пасажирського павільйону у парку ім. Т.Г. Шевченка та виготовлення технічного паспорту, проте інвентаризації перешкодили невідомі особи, які користувалися майном.

Як убачається з підписаного 1 червня 2000 року Жовтневою районною адміністрацією міста Одеси та комунальним підприємством "Ланжерон" акта про передавання-приймання будівель та споруд, на баланс комунального підприємства "Ланжерон" від Жовтневої районної адміністрації міста Одеси було передано: пасажирський павільйон в ЦПКВ ім. Т.Г. Шевченко, 1960 рік побудови, площею забудови 114 м2, ділянкою 340 м2, балансовою вартістю - 26 871 грн, залишковою вартістю на 1 квітня 2000 року - 9 572 грн 35 коп.; пристань "Ланжерон", 1960 рік побудови, довжиною 115 м, балансовою вартістю - 68 298 грн 58 коп., залишковою вартістю на 1 квітня 2000 року - 9 572 грн 35 коп.

26 лютого 2006 року Одеській міській раді було видано як власнику об'єкта "Технічний паспорт пасажирського павільйону (інв. №82) пляж "Ланжерон", у якому користувачем зазначеного об'єкта вказано комунальне підприємство "Ланжерон".

Позивач стверджує, що Міністерством інфраструктури України та регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області згода на передачу спірного об'єкта державної власності з господарського відання державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" будь-яким іншим особам не надавалася, а отже Одеська міська рада в особі Жовтневої районної адміністрації міста Одеси незаконно та без відповідної правової підстави заволоділа пасажирським павільйоном, яким державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" відкрито володіє з моменту його будівництва та до цього часу, сплачує податок на землю та відраховує амортизацію цього об'єкту. Незаконною є також і подальша передача вказаного об'єкту на баланс комунального підприємства "Ланжерон".

Дані обставини зумовили звернення Міністерства інфраструктури України з позовом про визнання недійсною "Угоди про передавання - приймання будівель та споруд портопункта "Ланжерон", що знаходяться на балансі державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" на баланс Жовтневої районної адміністрації міста Одеси", як такої, що укладена без відповідного погодження уповноваженого на це органу.

Зважаючи на те, що Міністерство інфраструктури України є уповноваженим органом управління об'єктами державної власності, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що право на захист у позивача в даній справі є наявним у зв'язку із порушенням його сторонами оспорюваної угоди і обраний позивачем спосіб захисту права відповідає закону.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що оспорювана угода була укладена без відповідного рішення та погодження уповноваженого на це органу - Міністерства транспорту України в порушення підпункту "б" пункту 4 Положення про передачу об'єктів права державної та комунальної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 року № 1482.

Переглядаючи рішення, апеляційний господарський суд установив, що на час укладення спірної угоди діяв Декрет Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 року № 8-92"Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", пунктом 5 якого було заборонено підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам. Пунктом 1 цього Декрету на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади було покладено здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності.

Ураховуючи, що державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" було засноване профільним міністерством на загальнодержавній власності і його дії, як сторони спірної угоди, не відповідали вимогам зазначеного Декрету Кабінету Міністрів України, господарський суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що угода не відповідає вимогам закону.

Водночас суд обґрунтовано застосував до спірних правовідносин законодавство, яке діяло на момент укладання угоди, - статтю 48 Цивільного кодексу Української РСР, відповідно до якої недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Скасовуючи рішення апеляційний господарський суд правомірно зазначив про те, що господарський суд не надав будь-якої правової оцінки заявам відповідачів про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог.

Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що оспорювана угода датована 2000 роком без вказівки на місяць та день її укладання, проте 1 червня 2000 року був підписаний акт про передачу будівель та споруд від набувача - Жовтневої районної адміністрації м. Одеса на баланс комунального підприємства "Ланжерон".

Позов подано у березні 2013 року і доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску позовної давності, позивач суду не подав, так само й заяви про поновлення цього строку.

Частиною другою пункту 4, пунктами 6 і 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності; правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом; до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Норми статті 76 Цивільного кодексу Української РСР як і частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України містять презумпцію обізнаності особи про стан своїх прав, а тому обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Згідно з приписами статті 71 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки, а відповідно до вимог статті 76 цього Кодексу перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Ураховуючи, що строк позовної даності за вимогою Міністерства інфраструктури України сплив до 1 січня 2004 року до спірних правовідносин застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

За змістом статті 80 Цивільного кодексу Української РСР, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Твердження позивача про відсутність правових підстав для застосування позовної давності апеляційний господарський суд обґрунтовано визнав безпідставними з огляду на визначені законодавством України повноваження суб'єкта управління об'єктами державної власності щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у тому числі для своєчасного отримання відомостей про укладення у 2000 році угоди, що оспорюється, та вибуття нерухомого майна з володіння державного підприємства.

За таких обставин колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 травня 2016 року у справі № 916/713/13 залишити без змін, а касаційні скарги Міністерства інфраструктури України та державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" без задоволення.

Головуючий, суддя І. М. Васищак Суддя М. М. Малетич Суддя В. І. Студенець