ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Справа № 904/3498/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельне управління № 57"на рішенняГосподарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2016та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.07.2016у справі№ 904/3498/15 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельне управління № 57"до1. Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 2. Колективного підприємства "Альянс"провизнання недійсною додаткової угоди № 1 від 24.06.2010та за зустрічним позовом Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельне управління № 57" 2. Колективного підприємства "Альянс"про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 20/04-6 від 20.03.2012 та додаткової угоди до нього від 05.04.2012за участю представників сторін за первісним позовом:

позивача: не з'явилисявідповідача-1: Фрейдун О.М.відповідача-2: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та Колективного підприємства "Альянс" про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 24.06.2010 до договору поставки № 1263 від 18.06.2010.

Дочірнім підприємством "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" подано зустрічний позов про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги № 20/04-6 від 20.03.2012 та додаткової угоди до нього від 05.04.2012, що укладені між Колективним підприємством "Альянс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління".

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2016 у справі № 904/3498/15 (суддя Колісник І.І.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.07.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Березкіної О.В., суддів Чус О.В., Величко Н.Л.) у задоволенні первісного позову відмовлено повністю; зустрічний позов задоволено повністю; визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 20.03.2012 № 20/04-6 та додаткову угоду до нього від 05.03.2012, які укладено між Колективним підприємством "Альянс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління".

Не погоджуючись із рішенням першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельне управління № 57" (правонаступник Товариства з обмеженою відповідальністю "Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління") звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.07.2016 у справі № 904/3498/15, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що відповідач-1 не надав оригіналу додаткової угоди до договору поставки та інших доказів її існування, що стало в тому числі і підставою для неможливості проведення судової експертизи давності виготовлення додаткової угоди.

28.10.2016 до Вищого господарського суду України надійшов відзив Дочірнього підприємства "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на касаційну скаргу, в якому відповідач-1 просить оскаржувані судові рішення залишити в силі, у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач та відповідач-2 за первісним позовом не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами та підтверджується матеріалами справи, 18.06.2010 між Колективним підприємством "Альянс" (постачальник) та Дочірнім підприємством "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі начальника філії "Петропавлівський райавтодор" (покупець) було укладено договір поставки № 1263 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується продати покупцеві, а покупець купити фарбу для розмітки автомобільних доріг АК-2С, склокульки, одержувачем товару є філія покупця.

Додатковою угодою № 1 від 24.06.2010, укладеною між Колективним підприємством "Альянс" в особі директора Трещевої О.Р. та Дочірнім підприємством "Дніпропетровський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі начальника філії "Петропавлівський райавтодор" Паєвщика В.Г., до договору поставки від 18.06.2010 року № 1263 були внесені зміни. Зокрема, серед іншого, пункт 10.3 договору поставки було доповнено реченням наступного змісту: "У зобов'язаннях, що виникають за даним договором не допускається заміна боржника або кредитора та передача прав і обов'язків за даним договором третім особам".

20.03.2012 між Колективним підприємством "Альянс" в особі директора Арутюняна Р.Г. (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління" в особі директора Іванова В.М. (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги № 20/04-6.

Відповідно до умов цього договору (з урахуванням додаткової угоди), первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності до договору поставки № 2363 (основний договір), укладеного між Колективним підприємством "Альянс" та Дочірнім підприємством "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі начальника філії "Петропавлівський райавтодор".

Право вимоги до нового кредитора переходить з 01.01.2014, за умови несплати боржником суми боргу первісному кредитору.

За договором про відступлення новий кредитор одержує всі права первісного кредитора за основним договором, в т.ч. право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових коштів у розмірі, визначеному основним договором, а саме 98872,00 грн.

Посилаючись на те, що про додаткову угоду № 1 від 24.06.2010 до договору поставки, яка забороняє відповідачу-2 відступати право вимоги, позивачеві стало відомо лише 20.04.2015, відповідач-2 зазначеної додаткової угоди не укладав, вказана додаткова угода обмежує право відповідача-2 на відступлення права вимоги по договору поставки, позивач звернувся до суду із позовом у цій справі про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 24.06.2010 до договору поставки № 1263 від 18.06.2010.

В свою чергу Дочірнє підприємство "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулося до суду із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бахчисарайське дорожньо-будівельне управління" та Колективного підприємства "Альянс" про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги № 20/04-6 від 20.03.2012 та додаткової угоди до нього від 05.04.2012 з підстав порушення норми ч. 3 ст. 512 Цивільного кодексу України щодо заборони заміни кредитора у зобов'язанні, як це встановлено договором поставки № 1263 від 18.06.2010 з додатковою угодою № 1 до нього від 24.06.2010.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні первісного позову, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем за первісним позовом не доведено належними та допустимими доказами невідповідності волевиявлення відповідача-2 під час укладення додаткової угоди № 1 від 24.06.2015 його волі, а також наявності інших підстав для визнання додаткової угоди недійсною.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 статті 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Як передбачено частинами першою - п'ятою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як передбачено ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Відповідно до ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорювану додаткову угоду до договору поставки підписано Дочірнім підприємством "Дніпропетровський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі начальника філії "Петропівліський райавтодор" Паєвщик В.Г. та зі сторони Колективного підприємства "Альянс" директором Трещовою О.Р., підпис якої засвідчений печаткою КП "Альянс", і повноваження якої підтверджуються Довідкою з ЄДРПОУ серії АА №012196, наказом № 51 від 08.09.2009 про призначення директором, Довідкою про взяття КП "Альянс" на облік платника від 08.09.2009.

Встановивши, що спірну додаткову угоду від кожної із сторін цього правочину було укладено особами, що мали необхідний обсяг повноважень, зміст додаткової угоди не суперечить приписам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, волевиявлення учасників додаткової угоди було вільним і відповідало їх внутрішній волі, додаткову угоду вчинено у формі, встановленій законом і вона спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені нею, виходячи з того, що позивачем не був доведений факт фальсифікації спірної додаткової угоди, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав, які передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України, для визнання недійсною додаткової угоди № 1 до договору № 1263 від 18.06.2010, у зв'язку із чим правомірно відмовили у задоволенні первісного позову.

Як передбачено ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 статті 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 статті 516 Цивільного кодексу України (наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-43гс15).

Отже, з'ясувавши, що відповідно до умов додаткової угоди № 1 від 24.06.2010 до договору поставки № 1263 від 18.06.2010 не допускається заміна боржника або кредитора та передача прав і обов'язків за даним договором третім особам, суди попередніх інстанцій правомірно визнали недійсним договір про відступлення права вимоги № 20/04-6 від 20.03.2012 та додаткову угоду до нього від 05.04.2012 у зв'язку із його невідповідністю вимогам ч. 1 статті 516 Цивільного кодексу України.

Вказані висновки судів відповідають встановленим обставинам справи та зроблені із вірним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та по суті зводяться до заперечень щодо здійсненої судами оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами першої та апеляційної інстанції, в той час як згідно з вимогами ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що стосуються призначення і проведення судової експертизи, колегією суддів відхиляються, оскільки як вбачається з матеріалів справи неможливість надання висновку судово-технічної експертизи документів викликана ненаданням у розпорядження експертів сторонами спору оригіналу додаткової угоди № 1 від 24.06.2010 та порівняльних зразків документів, які за твердженнями відповідача-1 надати неможливо у зв'язку зі спливом терміну зберігання документів фінансово-господарської діяльності за 2010 рік.

З огляду на встановлені обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельне управління № 57" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.07.2016 у справі № 904/3498/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Т. Козир