ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року Справа № 910/19057/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2015у справі№910/19057/15 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "РЕНО"доПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг"про визнання поруки припиненоюв судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Кубрак Ж.Б.; - відповідача Козирь Т.О.; - третьої особи повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕНО" (надалі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання поруки за договором № 187 від 20.08.2007 припиненою.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.09.2015 у справі № 910/19057/15 (суддя: Зеленіна Н.І.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 у справі № 910/19057/15 (судді: Суховий В.Г., Мальченко А.О., Жук Г.А.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено; визнано поруку за договором поруки № 187 від 20.08.2007, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕНО" припиненою.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Позивачем було подано відзив на касаційну скаргу, у якому він просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 у справі № 910/19057/15 залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акта, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.08.2007 між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ТОВ "Агрохолдинг" (позичальник) укладено договір про невідновлювальну кредитну лінію № 45-01-07.

За умовами кредитного договору, з урахуванням змін та доповнень, що вносилися сторонами під час строку дії договору, банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 5 870 000,00 доларів США, зі строком повернення до 18.12.2014.

20.08.2007 між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (кредитор), ТОВ "РЕНО" (поручитель) та ТОВ "Агрохолдинг" (боржник) укладено договір поруки № 187, відповідно до п.п. 2.1, 2.2 якого у випадку невиконання боржником зобов'язань по кредитному договору, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що й боржник, в т.ч. по основному боргу, сплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, оплаті комісійної винагороди, оплати неустойки по основному боргу та процентам, а також по відшкодуванню всіх збитків.

За змістом п. 4.4 договору поруки внесення змін та доповнень в кредитний договір, внаслідок якого збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без згоди поручителя.

Відповідно до змісту додаткової угоди № 5 від 14.09.2012 до договору поруки поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за договором про невідновлювальну кредитну лінію № 45-01-07 від 20.08.2007, укладеним між кредитором і боржником, у відповідності до якого боржнику надано кредит у розмірі 5 870 000,00 доларів США, зі сплатою 10% річних, у випадку порушення п. 8.3 кредитного договору - в розмірі 12% річних, а за користування кредитом з моменту, вказаному в пп. "б" п. 3.1 кредитного договору, зі сплатою процентів у підвищеному розмірі, строком погашення кредиту 18.12.2014.

З пункту 2 додаткової угоди № 5 від 14.09.2012 до договору поруки вбачається, що поручитель ознайомлений з додатковою угодою № 14 від 14.09.2012 до кредитного договору та погоджується з її умовами.

18.02.2013 між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ТОВ "Агрохолдинг" укладено додаткову угоду № 15 до кредитного договору, за змістом п. 1.1 якого банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 5 870 000 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 18.12.2014 і сплатити за користування кредитними коштами проценти відповідно до розділу 3 цього договору.

Пунктом 3.1 кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 15) визначено, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами у валюті кредиту за процентними ставками:

а) 10% річних за період з дня проведення реструктуризації кредитної заборгованості до терміну повернення кредиту, що зазначений в п. 1.1 договору;

b) 20% річних за період з терміну повернення кредиту, що зазначений в п. 1.1 договору, а також у випадку порушення строків повернення кредитних коштів, що вказані в п.п. 4.5, 6.1 цього договору, до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом.

У пункті 4.5 кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 15) зазначено, що якщо позичальник не надав банку на його вимогу в зазначений строк документи, що підтверджують цільове використання кредитних коштів або з наданих документів не можна дійти однозначного висновку про їх цільове використання, а також у разі використання кредитних коштів на цілі інші, по відношенню до вказаних в п 4.1 цього договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредитних коштів і сплати процентів, а позичальник зобов'язаний повернути кредитні кошти і сплатити усі проценти впродовж одного робочого дня з моменту отримання вимоги від банку, а також сплатити штраф у розмірі, встановленому п. 7.2 цього договору.

З пункту 6.1. договору (в редакції додаткової угоди № 15) вбачається, що банк має право вимагати повернення виданих кредитних коштів і сплати процентів за увесь період користування кредитом до настання терміну, що вказаний у п. 1.1 цього договору, позичальник зобов'язаний повернути отримані кредитні кошти і сплатити усі проценти протягом одного робочого дня з моменту отримання вимоги від банку у випадках:

а) позичальник надав банку будь-які документи, що містять неправдиві відомості або підроблені документи;

б) позичальник в період дії цього договору порушував будь-які умови цього договору, визначених вказаним пунктом випадках.

Пунктом 8.3 кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 15), зокрема, встановлено, що позичальник зобов'язується без письмової згоди банку не відкривати в установах інших банків поточні рахунки, не отримувати нових позик і кредитів, не виступати гарантом та поручителем по зобов'язаннях третіх осіб до моменту повернення кредиту та виконання інших зобов'язань за цим договором.

Також у п. 8.3 кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 15) сторони дійшли згоди, що в разі порушення цього пункту договору, процентна ставка, що вказана в п. 3.1 "а" цього договору змінюється і встановлюється в розмірі 20% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач зазначає, що внаслідок внесення змін до кредитного договору додатковою угодою № 15 від 18.02.2013 збільшено обсяг відповідальності поручителя без його погодження, що є підставою для визнання поруки такою, що припинилась у відповідності до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що хоча банком й було збільшено відсоткову ставку з 12% до 20% річних за порушення строків повернення кредитних коштів та зазначене підвищення збільшує обсяг відповідальності поручителя, однак поручитель надав згоду на застосування підвищеної відсоткової ставки, про що зазначено в п. 1.1 договору поруки (в редакції додаткової угоди № 5 від 14.09.2012).

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд зазначив про те, що: позивач (поручитель) не надавав згоду відповідати за зобов'язаннями перед банком зі сплати процентів у підвищеному розмірі, замість погоджених 12% річних, у разі порушення п. 8.3 кредитного договору; по-друге, положення п. 8.3 кредитного договору не містять терміну "сплата процентів у підвищеному розмірі", як і підстави для їх застосування - "за порушення строків повернення кредитних коштів", на яку послався суд першої інстанції; по-третє, підпунктом 4.4 пункту 4 спірного договору чітко визначено необхідність узгодження з поручителем змін та доповнень до кредитного договору, внаслідок яких збільшується відповідальність останнього. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що порушення цих умов відповідно до частини першої статті 559 ЦК України тягне припинення поруки.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання. Підставою для встановлення поруки є договір, який створює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

На поруку поширюються загальні умови виконання зобов'язань, відповідно до якої зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону та договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо (аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України № 6-97цс13 від 25.09.2013).

Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення суми кредиту навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

На зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається, і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених ч. 1 ст. 559 ЦК України (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 05.02.2014 у справі № 6-160цс13 та від 18.11.2015 у справі № 910/1407/15-г)

Згідно з позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові у справі № 6-20цс11 від 21.05.2012, збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

Таким чином, змінами основного зобов'язання, в результаті яких збільшується відповідальність поручителя, вважаються такі умови та обставини, що тягнуть або можуть потягти негативні наслідки для поручителя, поява для нього інших нових ризиків, відмінних від тих, з якими він попередньо погодився при укладенні договору поруки, погіршення його майнового становища.

До предмету доказування у даній справі входять обставини щодо умов кредитування, обсягу поруки, які були погоджені сторонами, внесення змін до кредитного договору в частині збільшення обсягу зобов'язань позичальника та їх погодження з поручителем.

Таким чином при вирішенні даного спору судам необхідно дослідити умови кредитного договору не лише в редакції додаткової угоди № 15 від 18.02.2013, а й в попередніх редакціях, а також умови договору поруки та додаткові угоди до нього.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи питання того, чи було збільшено обсяг зобов'язань та відповідальності поручителя за кредитним договором, суди попередніх інстанцій обмежились дослідженням умов додаткової угоди № 15 від 18.02.2013 до кредитного договору та додаткової угоди № 5 від 14.09.2012 до договору поруки (з якої вбачається, що поручитель погоджується з умовами додаткової угоди № 14 від 14.09.2012 до кредитного договору).

Однак, в матеріалах справи відсутні та не досліджувались судами попередніх інстанцій, як вказана додаткова угода № 14 від 14.09.2012 до кредитного договору та всі інші додаткові угоди до кредитного договору .

Враховуючи зазначене, висновки судів попередніх інстанцій щодо збільшення обсягу зобов'язань та відповідальності поручителя, внаслідок зміни умов основного зобов'язання є передчасними.

Крім того, вирішуючи питання щодо необхідності узгодження з поручителем змін та доповнень до кредитного договору, внаслідок яких збільшується відповідальність останнього, місцевий господарський суд не врахував правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 25.09.2013 у справі № 6-97цс13.

Судами також залишено поза увагою, що даний спір по суті стосується припинення зобов'язань за договором поруки, який є трьохстороннім правочином, однак ТОВ "Агрохолдинг", як одна із сторін спірного договору залучена до участі у справі лише в якості третьої особи, а не відповідача, тоді як неправильне визначення процесуального статусу відповідної особи може призвести до неправомірного звуження обсягу її процесуальних прав.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що суди не забезпечили всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, припустились порушень норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України метою касаційного перегляду справи є перевірка застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вищезазначеного, а також з огляду на те, що касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, а також враховуючи те, що прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства, вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід прийняти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 у справі № 910/19057/15 та рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2015 у справі № 910/19057/15 скасувати і справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Н. М. Губенко

Судді Т.Л. Барицька

В.І. Картере