ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2016 року Справа № 924/257/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий, суддяЯценко О.В., суддіБакуліна С.В., Ходаківська І.П.розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Рівненської областіна постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.09.2016 у справі№ 924/257/16господарського судуХмельницької областіза позовомЗаступника керівника Старокостянтинівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації до1. Красилівська районна державна адміністрація Хмельницької області, 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Вадас"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Котюржинецька сільська рада про- визнання недійсним розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації від №216/2013-р від 06.06.2013, - визнання недійсним розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації від №246/2013-р від 27.06.2013, - визнання недійсним договір оренди земель водного фонду від 27.05.2013, - зобов'язання ТОВ "Вадас" повернути земельну ділянку водного фонду,

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:не з'явився- відповідача:не з'явився- ГПУСуходовський С.М.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Старокостянтинівської місцевої прокуратури звернувся до суду із позовом визнати недійсним розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації №216/2013-р "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) ТОВ "Вадас" та розпорядження першого заступника голови Красилівської районної державної адміністрації №246/2013-р від 27.06.2013р. "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) та передачу її в оренду ТОВ "Вадас"; визнати недійсним договір оренди земель водного фонду від 27.06.2013р., укладеного між Красилівської районною державною адміністрацією та ТОВ "Вадас" та зобов'язати ТОВ "Вадас", повернути земельну ділянку водного фонду площею 18,6000 га, що розташована за межами Катюржинецької сільської ради Красилівського району у державну власність.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 11.05.2016 року (суддя Магера В.В.) в позові відмовлено.

Суд, керуючись ст. 35 ГПК України, враховуючи висновки постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.01.2014р. по справі №822/4561/13-а, яка набула чинності, визнав її преюдиційною для даного спору, дійшов висновку, що адміністративним судом перевірялось та досліджувалось дотримання суб'єктом владних повноважень тих повноважень, які визначені статтями 17, 122, 124 Земельного Кодексу України, що також є тотожними при вирішенні даної справи. За таких обставин суд визнав відсутніми правові підстави для визнання недійсними розпоряджень Красилівської районної державної адміністрації №216/2013-р від 06.06.2013р. та №246/2013-р від 27.06.2013р., вказавши, що вони прийняті у межах повноважень та у спосіб, визначений Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі".

Суд не погодився із доводами прокурора про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди землі водного фонду від 27.06.2013р., оскільки, як вбачається із п.2.4 Договору оренди земель водного фонду від 27.06.2013р. нормативно-грошова оцінка земельної ділянки, що передавалась в оренду проводилась, і становила 357 866,79 грн, відтак, будь-яких доказів про заниження розміру нормативно-правової оцінки земельної ділянки і, відповідно, розміру орендної плати, суду не було подано.

Судом також врахована практика Європейського суду з прав людини, зокрема, на рішення від 24.06.2003р. у справі "Стретч проти Сполученого Королівства". Так, судом враховується, що Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно, самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання договору оренди недійсним без допущення винної, протиправної поведінки інших суб'єктів правочину.

Прокурор в інтересах позивача (Хмельницької обласної державної адміністрації), звертаючись із позовом про визнання недійсним укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору оренди земель водного фонду від 27.06.2013р., не надав належних доказів щодо порушення прав саме цього позивача, в інтересах якого подано позов до суду.

Щодо позовних вимог прокурора про зобов'язання ТОВ "Вадас" повернути земельну ділянку водного фонду кадастровим номером 6822784400:03:004:0114 площею 18,6000 га у державну власність враховується, що земельна ділянка водного фонду за кадастровим №6822784400:03:004:0114 площею 18,6000 га із власності держави не вибула, а на даний час знаходиться в оренді у ТОВ "Вадас" на підставі чинного договору оренди від 27.06.2013р., укладеного на 49 років. Правові підстави для позбавлення орендаря права користування земельною ділянкою та повернення останньої з оренди, у суду відсутні.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.09.2016 року (судді: Бучинська Г.Б., Василишин А.Р., Філіпова Т.Л.) рішення господарського суду Хмельницької області від 11.05.2016 року залишено без зміни.

Заступник прокурора Рівненської області в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Прокурор доводить, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать вимогам норм ст.13 Закону України «Про оцінку земель», ст.ст.15, 21 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 215, 632 ЦК України та ст. 43 ГПК України, оскільки винесені без належної оцінки всіх обставин справи в їх сукупності, з огляду на те, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки під час передачі її в оренду проведена не була, що підтверджується інформацією відділу Держгеокадастру у Краківському районі від 15.10.2015 № 99-28-99.6-176/0/15-15, на розгляд до уповноваженого органу не подавалась та, відповідно, ним не затверджувалась, відтак договір оренди земель водного фонду від 27.06.2013 укладено між Красилівською райдержадміністрацією та TOB «Вадас» в порушення вимог ст.ст.17. 122 Земельного кодексу України та ст.13 Закону України «Про оцінку земель» має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Крім того, прокурор вважає, що судами невірно констатовано порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), а саме не дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника, оскільки звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про передачу у користування земельної ділянки, яка відповідно до ст. 13 Конституції України є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого право власника здійснюють органи державної лади та органи місцевого самоврядування, та повернення вказаної земельної ділянки у державну власність. В підтвердження своїх висновків прокурор вказує на постанову Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі 6-92цс13, який зазначив, що фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання. Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з права людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

У той же час, порушення права відповідача на мирне володіння не може служити на користь його правової позиції, оскільки, як було встановлено, набуття права користування на спірне майно відбулося на підставі договору, укладеного з порушенням норм чинного законодавства.

ТОВ "Вадас" у відзиві доводи касаційної скарги заперечує, доводить їх необґрунтованість з тих мотивів, що судовим рішенням в адміністративній справі встановлена правомірність оскаржуваних розпоряджень райдержадміністрації, державна експертиза технічної документації, затвердженої спірним розпорядженням не потрібна, оскільки земельна ділянка не є новосформованою, оспорюваний договір оренди земельної ділянки містить усі істотні умови, в тому числі щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки, тому просить в задоволенні скарги відмовити, судові рішення та постанову у справі залишити без зміни..

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації №216/2013-р від 06.06.2013р. "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) ТОВ "Вадас" вирішено: Товариству з обмеженою відповідальністю "Вадас" надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 18,6 га. з послідуючою передачею в оренду для рибогосподарських потреб, що розташована на території Котюржинецької сільської ради Красилівського району.

За розпорядженням першого заступника голови Красилівської районної державної адміністрації №246/2013-р від 27.06.2013р. "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) та передачу її в оренду ТОВ "Вадас" було затверджено ТОВ "Вадас" технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) площею 18.6000 га, що розташована за межами с. Котюржинці Красилівського району Хмельницької області та передано ТОВ "Вадас" в оренду для рибогосподарських потреб земельну ділянку водного фонду площею 18,6000 га, що розташована за межами с. Котюржинці Красилівського району Хмельницької області.

27.06.2013р. між Красилівською районною державною адміністрацією в особі першого заступника голови райдержадміністрації (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вадас" в особі директора Григорук Г.М. (орендар) було укладено Договір оренди земель водного фонду, згідно п.1 якого орендодавець на підставі розпорядження №246/2013-р від 27.06.2013р. надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду, на якій розташований ставок для рибогосподарських потреб, прибережні захисні смуги та гідротехнічні споруди, що знаходиться за межами Котюржинецької сільської ради Красилівського району.

Згідно п.п.2.1 договору передбачено, що в оренду передано земельну ділянку загальною площею 18,6000 га, у т.ч.: під водним дзеркалом - 15,3979 га (при нормальному підпірному рівні), прибережними, захисними смугами та під болотом - 3,20121 га. Кадастровий номер - 6822784400:03:004:0114. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 357 866,79 гривень.

Відповідно до п.п.2.4 договору передбачено, що на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна - земляна гребля: довжина 170 м., ширина по верху 11 м., а також інші об'єкти інфраструктури: гідротехнічна споруда - шлюзний міст, проходить ґрунтова господарська дорога місцевого значення шириною 4,2 м.

Згідно п.п. 3.1, 3.2 договору передбачено, що договір укладено терміном на 49 років і дійсний з моменту його державної реєстрації. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору письмово повідомити орендодавця про намір продовжити його дію.

Вказаним договором передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для користування водоймою, гідротехнічними спорудами та прибережними захисним смугами, риборозведення. Цільове призначення земельної ділянки - землі водного фонду (п.п. 58.1, 5.2 договору).

Додатком №2 до договору оренди від 27.06.2013р. (акт передачі прийому земельної ділянки від 27.06.2013р.) сторони підтвердили, що орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку загальною площею 18,6000 га, про що сторони поставили підписи.

Вказаний договір був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.09.2013р., що підтверджено Інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №2546171.

Касаційна інстанція не погоджується з висновками господарських судів першої та апеляційної інстанції, керуючись наступними мотивами.

При вирішенні даного спору про визнання недійсними розпоряджень райдержадміністрації та договору оренди земельної ділянки на вирішення суду поставлено питання наявності в органу державної влади права розпорядження земельною ділянкою та відповідність договору оренди земельної ділянки нормам законодавства, що регулює даний вид договору.

Вирішуючи спір суд керувався, зокрема ст. 35 ГПК України, визнавши такими, що не потребують доказуванню для даного спору обставини, що встановлені у постанові Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.01.2014р. по справі №822/4561/13-а за позовом ФОП ОСОБА_6 до Красилівської райдержадміністрації, відділу Держземагенства у Красилівському районі за участю третьої особи - ТОВ "Вадас" про визнання незаконними та скасування розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації від 06.06.2013р. №216/2013-р "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) ТОВ "Вадас" та розпорядження першого заступника голови Красилівської районної державної адміністрації №246/2013-р від 27.06.2013р. "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) та передачу її в оренду ТОВ "Вадас".

Суд зазначив, що преюдиціальні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Відповідно до вимог ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Статтею 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В судовому рішенні суд повинен вказати як результат оцінки доказів, так і мотиви, якими керувався суд.

Преюдиційне значення мають "обставини", які встановлені таким, що набрало законної сили судовим рішенням.

Питання застосування норм права преюдиційного значення не має.

В цьому контексті касаційна інстанція зазначає, що правова оцінка адміністративного суду і застосування ним норм ст.ст. 17, 122, 124 Земельного Кодексу України, якими обґрунтовано висновок про законність дій органу державної влади, невірно розглядалася господарським судом в якості "обставин", що має преюдиційне значення для господарського суду.

Обмежившись формальною констатацією факту, що в ході вирішення справі №822/4561/13-а судом перевірялось та досліджувалось дотримання суб'єктом владних повноважень тих повноважень, які визначені статтями 17, 122, 124 Земельного Кодексу України, що також є тотожними при вирішенні даної справи, господарські суди в порушення ст. 35 ГПК України не надали оцінки спірним розпорядженням райдержадміністрації, мотивів застосування норм законодавства на підставі яких діяв орган державної влади не навели, безпідставно врахували правові висновки іншого суду в якості "обставин", які мають для господарського суду преюдиційне значення.

Як вказано в оспорюваних розпорядженнях голови райдержадміністарції їх прийнято на підставі, зокрема норм ст.ст. 17, 59, 122, 134 Земельного кодексу України.

Ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Згідно ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату їх прийняття) районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

Як вказано у спірному розпорядженні від 06.06.2013 № 216/2013-р серед підстав, які враховувалися при вирішенні питання надання земельної ділянки водного фонду було вказано наявність дозволу на спеціальне водокористування.

Відповідно до ст. 48 Водного кодексу (в редакції, яка діяла на час прийняття спірних розпоряджень)Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів

із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Ч. 1 ст. 51 Водного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірних розпоряджень) передбачено, що у користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.

На розмежування повноважень обласної державної адміністрації та районної державної адміністрації в залежності від визначення тих "потреб" для яких надається земельна ділянка вказував прокурор, вважаючи, що "водне господарсство" про яке зазначено в ст. 122 ЗК України та "рибне господарстсво" не є тотожними.

Таким чином, наявність законних повноважень у районної державної адміністрації передавати земельну ділянку в оренду залежить від визначення потреб для яких така земельна ділянка надається.

Надаючи оцінку цим доводам суд безпідставно обмежився лише вказівкою про те, що дія Закону України "Про аквакультуру" на правовідносини, що виникли до вступу останнього в силу, на спірні правовідносини не розповсюджується.

Разом з тим, такий висновок свідчить про те, що суд ухилився від оцінки зазначених прокурором доводів, яку слід було надати з огляду на ті поняття, що вживаються в чинних на час прийняття оскаржуваних розпоряджень Земельному кодексу України та Водному кодексі України, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин, без огляду на Закон України "Про аквакультуру".

Відповідних обставин, пов'язаних із підставами надання земельної ділянка водного фонду суди не з'ясовували, оцінки їм не надавали, підстав надання земельної ділянки - "ведення водного господарства" чи "риборозведення" та їх тотожність, з огляду на норми законодавства, що підлягало застосуванню до спірних правовідносин, на чому наполягав прокурор, не оцінювали.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про не доведення прокурором порушення прав саме цього позивача (облдержадміністрації), в інтересах якої подано позов до суду слід визнати неправильними, оскільки вони не грунтуються на всебічно та повно встановлених обставинах справи та надання їм правової оцінки.

Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки слід зазначити наступне.

Відхиляючи доводи прокурора про не проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки в обґрунтування підстав визнання правочину недійсним суд зазначив, що як вбачається із п.2.4 Договору оренди земель водного фонду від 27.06.2013р. нормативно-грошова оцінка земельної ділянки, що передавалась в оренду проводилась, і становила 357 866,79 грн, відтак, будь-яких доказів про заниження розміру нормативно-правової оцінки земельної ділянки і, відповідно, розміру орендної плати, суду не було подано.

Разом з тим, в обґрунтування своїх доводів, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки під час передачі її в оренду проведена не була, на розгляд до уповноваженого органу не подавалась та, відповідно, ним не затверджувалась, прокурор посилався на інформацію відділу Держгеокадастру у Краківському районі від 15.10.2015 № 99-28-99.6-176/0/15-15.

Судом оцінки вказаним доказам не надано, мотивів їх відхилення не наведено.

Проте, відповідні обставини мають значення для застосування норм матеріального права, зокрема ст.13 Закону України «Про оцінку земель», що впливає на правильність правового висновку про відповідність умов оспорюваного договору оренди земельної ділянки закону.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, суди виходили з того, що відповідач-2 не мав можливості перевіряти правильність розпоряджень, прийнятих Красилівською райдержадміністрацією, згідно яких ТОВ "Вадас" було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою із послідуючим затвердженням технічної документації та передачею земельної ділянки в оренду; відповідно, самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання договору оренди недійсним без допущення винної, протиправної поведінки інших суб'єктів правочину.

При цьому суд зіслався на рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003р. "Стретч проти Сполученого Королівства".

Касаційна інстанція не погоджується із застосуванням у спірному випадку статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з таких мотивів (далі - Перший протокол до Конвенції).

Згідно з ч.1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Законом України від 17.07.1997р. № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - Суд) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три правила: перше правило, викладене у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного користування майном; друге правило, яке міститься у другому реченні першого абзацу охоплює позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам; третє правило, про яке йдеться у другому абзаці, визначає, що держава має право, серед іншого, для здійснення контролю за використанням власності у відповідності до загального інтересу.

Однак, як зазначає Суд, ці правила слід розглядати у поєднанні, а саме, друге і третє правила стосуються випадків обмеження права власності і тому повинні тлумачитися у світлі принципу, закріпленого в першому правилі.

Господарські суди у даній справі дійшли висновків, що підстави для визнання незаконними спірних розпоряджень та договору оренди земельної ділянки в спірному випадку відсутні і позивачем не доведені.

Таким чином, в цій справі касаційна інстанція приходить до висновку, що "втручання у вправо" особи, яке підпадає під охорону ст. 1 Першого протоколу до Конвенції в розумінні так званого другого правила, що наведене у другому реченні першого абзацу, не відбулося.

Відповідно, касаційна інстанція вважає, що за відсутності підстав для висновку, що мало місце "втручання у право", якому в подальшому може бути надано оцінку на предмет його відповідності встановленим для такого втручання вимогам в світлі правил ст. 1 Першого Протоколу, а саме позбавлення власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, при дотриманні справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника, суди попередніх інстанцій необгрунтовано застосували наведені норми міжнародного права.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на викладені мотиви та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, судові рішення та постанова попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду.

Керуючись ст. ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області на постанову Рівненського постанову апеляційного господарського суду від 23.09.2016 року у справі № 924/257/16 господарського суду Хмельницької області задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського постанову апеляційного господарського суду від 23.09.2016 року та рішення господарського суду Хмельницької області від 11.05.2016 року у справі № 924/257/16 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий, суддя СуддіО.В. Яценко С.В. Бакуліна І.П. Ходаківська