ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2016 року Справа № 910/7342/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяЯценко О.І.,суддіБакуліна С.В., Ходаківська І.П.,розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.09.2015 у справі№ 910/7342/15-гГосподарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"доДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"простягнення 127 197, 70 грн,

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Васійчук Л.Ф.- відповідача:Рева М.Р.ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення заборгованості в розмірі 127197,70 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.12.2015 року (Селівон А.М.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" 98 940, 13 грн. основного боргу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі продукції відповідачу, а останнім прийнята ця продукція без будь - яких зауважень, строк оплати товару настав 31.12.2010 р., однак відповідачем зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів в сумі 98940,13 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам законодавства, а також умовам Договору не виконано.

Враховуючи визначені договором строки оплати поставленого товару, господарський суд дійшов висновку, що строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості почав свій перебіг 31.12.2010 р., а отже строк позовної давності встановлюється до 31.12.2013 р.; взявши до уваги акт звірки взаємних розрахунків від 01.10.13 р., підписаний з боку відповідача уповноваженою на це особою, визнав його таким, що свідчить про визнання боргу, а отже підставою для переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 року (судді: Скрипка І.М., Михальська Ю.Б., Гончаров С.А.) рішення господарського суду міста Києва від 01.12.2015 року скасовано.

Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що позивачем було пропущено строк позовної давності, не погодившись з висновком господарського суду першої інстанції про переривання позовної давності з тих мотивів, що акт звірки взаємних розрахунків від 01.10.2013р., в якому зазначено, що станом на 30.09.2013р. за відповідачем наявна заборгованість у розмірі 479 693,76 грн., і який наданий позивачем у якості доказу переривання строку позовної давності, зі сторони відповідача підписаний невстановленою особою, оскільки її підпис не містить розшифровки та затверджений печаткою "Для документів"; оскільки в актах звірки взаєморозрахунків відсутні посилання на договір поставки продукції від 30.09.2010р. № 258-X/X-1111-42, то вказані акти звірки не можуть вважатись належним та допустимим доказом визнання відповідачем боргу за спірним правочином, а відповідно вони не є підтвердженням переривання загального строку позовної давності.

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Скаржник, посилаючись на положення ст. 8 Закону України "Про. бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", вважає, що у головного бухгалтера є повноваження на підписання акту звірки взаєморозрахунків, тому дії відповідача з підписання актів взаємозвірки свідчать про визнання заборгованості та переривання позовної давності.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що виконання умов договору поставки № 258-Х/Х-1111-42 від 30.09.2010р. позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар (запчастини до компресорів автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій (АГНКС) на загальну суму 98 940,13 грн., що підтверджується накладною № 541 від 30.09.2010р., яка підписана уповноваженими представниками сторін (належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що передбачений договором товар було належним чином передано позивачем та прийнято відповідачем.

Відповідачем також не заперечується, що всупереч умовам договору, він за поставлений товар розрахунок не провів, у зв'язку з чим у нього за поставлений позивачем товар утворилась заборгованість в розмірі 98 940,13 грн.

Разом з тим, відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності з посиланням на те, що трирічний строк позовної давності для звернення з даним позовом про стягнення заборгованості за поставлену продукції сплинув 31.12.2013р.

Позивач посилається на наявність обставин, що свідчать про переривання позовної давності, зокрема дії сторін з підписання акту звірки, які свідчать про визнання боргу.

Суд першої інстанції прийняв акт звірки від 01.10.2013 в якості належного доказу, підписання акту звірки за участі головного бухгалтера відповідача кваліфіковано судом як дії, що свідчать про визнання боргу і такі що зумовлюють згідно ст. 264 ЦК України переривання позовної давності.

Відмова суду апеляційної інстанції прийняти акт звірки взаєморозрахунків в якості доказу визнання відповідачем боргу мотивована тим, що акт звірки взаємних розрахунків від 01.10.2013р., в якому зазначено, що станом на 30.09.2013р. за відповідачем наявна заборгованість у розмірі 479 693,76 грн., і який наданий позивачем у якості доказу переривання строку позовної давності, зі сторони відповідача підписаний невстановленою особою, оскільки її підпис не містить розшифровки та затверджений печаткою "Для документів", а також, що в актах звірки взаєморозрахунків відсутні посилання на договір поставки продукції від 30.09.2010р. № 258-X/X-1111-42.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками апеляційного господарського суду з таких мотивів.

За змістом норми частини першої ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Таки чином, по суті даної норми визнанням боргу є вчинення особою будь-яких дій, що дозволяють встановити, що така особа визнає себе зобов'язаною перед кредитором.

Перелік таких дій законом не встановлено, тому суд правомірно дійшов висновку, що акт звірки взаєморозрахунків може бути обставиною, що свідчить про визнання боргу.

Касаційна інстанція зазначає, що для дійсності визнання відповідачем боргу важливий сам факт вчинення певних дій, що свідчать про таке визнання, і дефект оформлення цього факту не має правового значення, тому висновок про не зазначення розшифровки підпису слід визнати необгрунтованим.

При цьому слід вказати, що кожну конкретну дію суд повинен оцінювати в сукупності з наданими сторонами доказами.

Обов'язок по доказуванню обставин справи покладається на сторону, яка на ці обставини посилається (ст. 33 ГПК України).

Відповідач заявляв, що акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013, на який посилається позивач, "…з боку Позивача підписано не встановленою особою, підпис якої не розшифровано та затверджено печаткою "Для документів" (зазначене в лапках за текстом відзиву відповідача).

Суд апеляційної інстанції, на спростування доводів позивача про підписання акту звірки взаєморозрахунків зі сторони відповідача головним бухгалтером та відповідних висновків місцевого господарського суду, та в обґрунтування власних висновків про підписання акту невстановленою особою, мав встановити, що відповідач взагалі не вчиняв дій, зокрема з підписання акту звірки взаєморозрахунків, та навести в обґрунтування цього висновку докази, які свідчать, що такий акт не підписувався саме головним бухгалтером відповідача та не засвідчувався печаткою "Для довідок", а також висновки щодо того за яких обставин мав місце факт використання печатки відповідача невстановленою особою та чим це підтверджується.

Як свідчить акт звірки від 01.10.2013 спірна сума, яку заявлено до стягнення у даному позові, включена в загальну суму заборгованості, яка відображена в акті.

Суд апеляційної інстанції, зазначаючи, що в акті відсутні посилання на договір поставки, не звернув увагу, що відповідач не заперечував наявності у нього заборгованості перед позивачем, не наводить доказів наявності інших договірних зобов'язань на виконання яких міг би бути складений даний акт.

Таким чином, апеляційний господарський суд відповідних обставин, які б на спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення відповідача не встановив, обґрунтованих висновків щодо цих обставин не навів.

За вимогами норм ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Отже суд оцінює допустимість та належність доказів як окремо, так і в сукупності з огляду на їх взаємозв'язок з іншими обставинами.

Касаційна інстанція згідно зі ст.111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки апеляційного господарського суду не ґрунтуються на всебічно та повно встановлених обставинах справи, тому не відповідають законодавству, у зв'язку з чим наявні підстави для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 року у справі № 910/7342/15-г задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 року у справі № 910/7342/15-г у справі № 910/7342/15-г господарського суду міста Києва скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Головуючий, суддя СуддіО.В. Яценко С.В. Бакуліна І.П. Ходаківська