ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" листопада 2016 р. м. Київ К/800/46733/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, суддіГорбатюка С.А. (доповідач) СуддівЄрьоміна А.В. Кравцова О.В. секретар судового засідання Носенко Л.О.,

за участі представників: Державної фінансової інспекції в м. Києві Кирилюк А.С., Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві Крижевської Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційному порядку у залі суду справу за позовом Державної фінансової інспекції (далі - ДФІ) в м. Києві до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, Інспекція) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року

в с т а н о в и л а :

У березні 2014 року ДФІ в м. Києві в Окружному адміністративному суді

м. Києва пред'явила позов до ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про зобов'язання вчинити дії.

Просила зобов'язати ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві виконати в повному обсязі пункт 3 та пункт 6 вимоги ДФІ в м. Києві від 02 грудня 2013 року № 26-072-14-14/16459, зокрема відшкодувати нанесену матеріальну шкоду в сумі 23 843,66 грн. та повернути кошти до державного бюджету в сумі

22 987,00 грн.

В обґрунтування позову зазначала, що ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві не забезпечила виконання в цілому вимог про усунення порушень, зазначених в листі від 02 грудня 2013 року № 26-072-14-14/16459.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 червня 2014 року, залишеною без зміни ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Зобов'язано ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві вчинити певні дії, зокрема виконати в повному обсязі пункт 3 та пункт 6 вимоги ДФІ в

м. Києві від 02 грудня 2013 року № 26-072-14-14/16459, зокрема:

- відшкодувати нанесену матеріальну шкоду в сумі 23 843,66 грн. (пункт 3 письмової вимоги);

- повернути кошти до державного бюджету в сумі 22 987,00 грн. (пункт 6 письмової вимоги).

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві подала касаційну скаргу. Посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просить рішення судів скасувати та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

За приписами частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 листопада 2013 року ДФІ в м. Києві складено акт № 072-30/2564 про ревізію фінансово-господарської діяльності Державної податкової служби у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві за період з 01 січня 2010 року по 31 липня 2013 року.

На підставі складеного Акту, 02 грудня 2013 року позивачем винесено Вимогу № 26-072-14-14/16459 щодо усунення порушень виявлених ревізією, останньою вимагав надати інформацію про вжиті заходи до 30 грудня 2013 року.

Відповідачем до 30 грудня 2013 року не усунуто порушення визначенні пункту 3 та пункту 6 Вимоги, в яких зазначається те, що:

- в порушення вимог пункту 1 статті 19 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкову державне пенсійне страхування", пункту 2 статті 19 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-III "Про загальнообов'язкову державне соціальне страхування на випадок безробіття", пункту 1 статті 7, статті 8 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням", Інспекцією у період з 01 січня 2010 року по 31 липня 2013 року, з сум індексації грошового забезпечення проводилось утримання та нарахування внесків до державних цільових фондів і єдиного внеску за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, що призвело до зайвого нарахування та перерахування внесків на суму 23 843,66 грн., чим нанесено матеріальної шкоди (збитків) Інспекції на відповідну суму, у зв'язку з чим позивач вимагає відшкодувати нанесену матеріальну шкоду у сумі 23 843,66 грн.;

- в порушення вимог пункту 20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, Інспекцією до пропозицій в бюджетних асигнуваннях та розрахунків потреби в бюджетних асигнуваннях за КПКВ 3507010 "Керівництво та управління у сфері контролю за дотриманням та виконанням податкового законодавства" по КЕКВ 1163 "Оплата електроенергії" та КЕКІ 1164 "Оплата природного газу" на 2011-2012 роки не враховані суми дебіторської заборгованості, внаслідок чого Інспекцією завищено потребу в бюджетних асигнуваннях, в тому числі на 2011 рік в сумі 9 630,86 грн. та на 2012 рік в сумі 38 356,14 грн., яку профінансовано в повному обсязі та відповідно до статті 116 Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-VI є порушенням бюджетного законодавства, у зв'язку з чим позивач вимагає повернути кошти до державного бюджету в сумі 22 987 грн. (з урахуванням частково відшкодованої в ході ревізії суми 25 000 грн. відповідно до довідки).

З метою зобов'язання ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві виконати пункти 3 та 6 Вимоги № 26-072-14-14/16459, ДФІ інспекція в м. Києві звернулася з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем безпідставно не усунуті порушення фінансового законодавства, які відображені у пунктах 3 та 6 Вимоги № 26-072-14-14/16459, і які полягають у невідшкодуванні нанесеної матеріальної шкоди в сумі 23 843,66 грн. та у неповерненні до державного бюджету коштів в сумі 22 987 грн.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів та зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

Згідно з пунктом 7 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Пунктом 10 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах також надається право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

Отже, органу державного фінансового контролю надана можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

В органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства, і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

З матеріалів справи вбачається, що ДФІ в м. Києві пред'явлена вимога, яка вказує на виявлені збитки, їхній розмір та необхідність їх стягнення.

Оскільки збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення та можливість повернення майна перевіряє суд, який розглядає такий позов, а не за позовом органу державного фінансового контролю про зобов'язання виконати вимогу або позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 28 жовтня 2014 року № 21-462а14, який згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Суди при розгляді зазначеної справи не врахували наведених вимог матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних і необгрунтованих судових рішень.

За приписами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи, що у справі обставини встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального і процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, а тому вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року у справі за позовом Державної фінансової інспекції в м. Києві до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві про зобов'язання вчинити дії, скасувати та ухвалити нову постанову.

У задоволенні позову Державної фінансової інспекції в м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною, оскарженню не підлягає і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Горбатюк С.А.

Єрьомін А.В.

Кравцов О.В.