ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" вересня 2016 р. м. Київ К/800/8374/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Борисенко І.В.

Островича С.Е.

за участю:

секретаря судового засідання Орєшко Ю.О.

представника позивача Ульяненко І.Г.

представника відповідача Кравченко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві та Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Т.М.М.»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015

у справі № 826/3695/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Т.М.М.»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Т.М.М.» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Т.М.М.») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 31.01.2013 № 0000512230, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1247952,00 грн., від 01.02.2013 № 0000572230, яким збільшено суми грошового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб на загальну суму 83287,41 грн., від 01.02.2013 №0000562230, яким позивачу зменшено суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 12833870,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015, адміністративний позов задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.02.2013 №0000572230. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить змінити рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ТОВ «Т.М.М.» підлягають задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Т.М.М.» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 30.09.2012, за результатом якої складено акт від 18.12.2013 №20/22-30/14073675.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог:

пунктів 138.1, 138.8 статті 138; підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого, зменшено від'ємне значення з податку на прибуток на загальну суму 12833870,00 грн.;

пункту 185.1 статті 185; пункту 188.1 статті 188; пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198; пункту 201.1, пункту 201.4, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податку на додану вартість на загальну суму 1017787,00 грн.;

пунктів 286.1, 286.2 статті 286 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на землю в сумі 68926,68 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 31.01.2013 №0000512230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1247952,00 грн., в тому числі за основним платежем - 1017787,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 230165,00 грн.;

від 01.02.2013 №0000572230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб на загальну суму 83287,41 грн., в тому числі за основним платежем - 68926,68 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 14360,73 грн.;

від 01.02.2013 №0000562230, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 12833870,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій виходили з безпідставності нарахування позивачу суми грошового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб, оскільки позивач не є фактичним користувачем цих земельних ділянок, а відомості в реєстрі не відповідають дійсності.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог, судами попередніх інстанцій зазначено, що відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення господарських операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів, а отже податкові накладні, виписані зазначеними контрагентами не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність віднесення позивачем вказаних сум до валових витрат та податкового кредиту.

Щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.01.2013 № 0000512230, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1247952,00 грн. та від 01.02.2013 №0000562230, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 12833870,00 грн., то колегія суддів не може погодитись із судами першої та апеляційної інстанцій, зважаючи на таке.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем, в особі директора ОСОБА_4 (Покупець) та ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання», в особі директора ОСОБА_5 (Продавець) укладено договір поставки №3006СЗ від 30.06.2011, згідно умов якого Продавець зобов'язується поставити у встановлені строки товар, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання цього договору, ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання» в липні 2011 року передав позивачеві датчики тиску п'єзоелектричні на загальну суму 9269064,00 грн. згідно з видатковими накладними.

Також, Продавець виписав позивачу податкові накладні на придбання товару за липень 2011 року на загальну суму 9269064,00 грн.

Позивачем поставлений товар оплачений у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями, які є в матеріалах справи.

Поставлений ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання» товар був переданий на зберігання на підставі договору зберігання від 01.07.2011 за відповідними актами.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу особою, яка була платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрована у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мала достатній об'єм правоздатності для складання первинних документів та укладання будь-яких правочинів.

Підставою для збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, слугував висновок податкового органу, про те, що в результаті проведеного автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, встановлено розбіжності щодо задекларованих показників податкових зобов'язань позивача та його контрагентів.

Однак, слід зазначити, що сам по собі факт розбіжності в результаті автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі декларацій позивача та його контрагентів не може бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит.

Перевіркою не встановлено відсутність документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників податкового кредиту по операціям з контрагентами, обов'язок ведення і зберігання яких покладено на позивача. Також перевіркою не встановлено порушень в оформленні наданих фінансово-господарських документів вимогам чинного законодавства.

Крім того, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання» правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що необґрунтованими є доводи контролюючого органу про відсутність у підприємства необхідних умов для ведення господарської діяльності, в тому числі для визначення валових витрат, а тому укладені угоди з контрагентами мають ознаки фіктивності та відсутності реальності здійснення господарської операції, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Отже рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.01.2013 № 0000512230, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1247952,00 грн. та від 01.02.2013 №0000562230, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 12833870,00 грн. є неправомірними та підлягають скасуванню.

Проте, колегія суддів погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.02.2013 №0000572230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб на загальну суму 83287,41 грн., в тому числі за основним платежем - 68926,68 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 14360,73 грн., оскільки встановлені обставини в адміністративній справі № 826/725/13-а щодо Фірми «Т.М.М.» - ТОВ, яке є позивачем у даній справі, свідчать про те, що у позивача юридично не оформлено право користування зазначеними земельними ділянками, що розташовані за адресою м. Києва на вул. Чаадаева 2А, 2Б, рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації земельних ділянок про надання в користування вказаних земельних ділянок не виносилось та позивач не приступав до фактичного користування земельною ділянкою.

Згідно зі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Т.М.М.» - задоволенню, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2014 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015 підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в цій частині слід прийняти нове рішення про задоволення позову. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015 слід залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Т.М.М.» задовольнити.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015 в частині відмови у задоволенні позову та прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Т.М.М.» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.01.2013 № 0000512230, яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1247952,00 грн. та від 01.02.2013 №0000562230, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 12833870,00 грн.

В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)С.Е. Острович