ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 року м. Київсправа № 800/362/16 (800/111/16)

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.Суддів Борисенко І.В. Вербицької О.В. Олендера І.Я. Цвіркуна Ю.І.розглянувши у порядку письмового провадження

позовну заяву ОСОБА_6

до Вищої ради юстиції

про визнання бездіяльності та рішення протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 (далі - позивач, ОСОБА_6.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Вищої ради юстиції (далі - відповідач, ВРЮ), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Вищої ради юстиції, що полягає у несвоєчасному розгляді його заяви про звільнення за власним бажанням з посади судді апеляційного суду Луганської області та у невнесенні до Верховної Ради України відповідного подання про звільнення;

- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 22 жовтня 2015 року №797/0/15-15 «Про звернення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із заявою щодо проведення перевірки стосовно судді апеляційного суду Луганської області Туренка С.І. та зупинення розгляду про його звільнення з посади за власним бажанням»;

- зобов'язати Вищу раду юстиції негайно направити разом з заявою та іншими документами відповідне подання до Верховної Ради України щодо його звільнення з посади за власним бажанням.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно тривалий час створюються перешкоди для його звільнення у відставку за власним бажанням згідно поданої заяви, чим порушуються положення Конституції України про заборону примусової праці.

Крім того вказав, що бездіяльність відповідача порушує конституційні права на працю, оскільки не передаючи подання та матеріали до Верховної Ради України, фактично відповідач змушує працювати позивача на посаді судді понад встановлені законом строки усупереч волевиявленню особи та праву вільно обирати роботу на власний розсуд і місце свого проживання.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши на їх безпідставність з огляду на те, що при виконанні визначених Конституцією України та Законом України «Про Вищу раду юстиції» повноважень щодо розгляду заяви про звільнення ОСОБА_6 з посади судді апеляційного суду Луганської області у зв'язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням Вищою радою юстиції не було допущено протиправних дій або бездіяльності стосовно позивача. Крім того, зазначив, що оскаржуване рішення відповідача не спричинило для позивача негативних наслідків.

В судове засідання позивач не з'явився, свого представника не направив, просив розгляд справи проводити у його відсутність.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, про що зазначив у письмових запереченнях на позовну заяву, не заперечував проти розгляду справи у письмовому провадженні.

Враховуючи можливість вирішення даної справи на основі наявних у ній доказів, а також не прибуття в судове засідання позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, колегія суддів вирішила провести розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до частини 6 статті 128 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін у справі, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у позовній заяві, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про відмову у задоволені позовних вимог позивача з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що згідно постанови Верховної Ради України від 18 квітня 2013 року №206-VІІ позивача було обрано безстроково суддею апеляційного суду Луганської області.

17 грудня 2014 року позивачем подано заяву про звільнення з посади судді апеляційного суду Луганської області за власним бажанням, яка була направлена відповідачем для підготовки відповідного подання та направлення його до Верховної Ради України.

У зв'язку з розглядом відповідачем заяви ОСОБА_6, членом ВРЮ ОСОБА_7 було зроблено запит до апеляційного суду Луганської області, у відповідь на який надано лист №828/15-вих., яким повідомлено, що суддя Туренко С.І. не надав згоду на переведення на роботу за новим місцем розташування апеляційного суду Луганської області у місті Сєвєродонецьку згідно з Указом Президента України від 12 листопада 2014 року №867/2014 «Про внесення змін до Мережі апеляційних судів».

Секція з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад 12 жовтня 2015 року прийняла висновок рекомендувати ВРЮ прийняти рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_6 з посади судді апеляційного суду Луганської області у зв'язку з поданням заяви за власним бажанням.

Однак, при підготовці матеріалів про звільнення позивача за власним бажанням до розгляду та прийняття ВРЮ рішення про внесення подання про звільнення ОСОБА_6 з посади судді за власним бажанням було встановлено, що в мережі Інтернет міститься інформація про те, що окремі судді апеляційного суду Луганської області працюють на уряд «ЛНР», але залишаються в штаті апеляційного суду Луганської області. На сайті апеляційного суду Луганської області розміщено два списки суддів, один з яких має назву «Списки суддів», а другий «Списки суддів, переведених до міста Сєвєродонецьк». Також за вказаним посиланням в Інтернет-мережі розміщено інформацію про те, що суддя Туренко С.І. є співавтором законопроекту «Земельного кодексу ЛНР».

Оскільки зазначена інформація потребувала перевірки, Вищою радою юстиції 22 жовтня 2015 року було прийнято рішення №797/0/15-15 «Про звернення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із заявою щодо проведення перевірки стосовно судді апеляційного суду Луганської області Туренка С.І. та зупинення розгляду заяви про його звільнення з посади за власним бажанням».

Вважаючи бездіяльність відповідача, що полягає у нерозгляді у встановлені законом строки заяви судді про звільнення його у відставку, протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Так, частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку.

Згідно зі статтею 100 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Положеннями статті 109 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Вищу раду юстиції» Вища рада юстиції є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону України «Про Вищу раду юстиції» Вища рада юстиції за пропозицією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України або за власною ініціативою вносить подання про звільнення суддів з посади до органу, який їх призначив або обрав.

Процедурні питання здійснення Вищою радою юстиції повноважень, передбачених Конституцією України та Законом України «Про Вищу раду юстиції» регулюються положеннями Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції

від 30 липня 2015 року №355/0/15-15 (далі - Регламент).

Водночас, 11 квітня 2014 року з набранням чинності Законом України від 08 квітня 2014 року №1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» припинились повноваження членів ВРЮ, крім тих, які перебувають у цьому органі за посадою.

12 лютого 2015 року ВРУ прийняла Закон України № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», який передбачав внесення змін, зокрема, до Закону України «Про вищу раду юстиції», що, у свою чергу, стало передумовою формування нового складу ВРЮ, яка з 04 червня 2015 року розпочала роботу в складі 17 членів.

Таким чином, згідно з вимогами Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» та Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» ВРУ у період з 11 квітня 2014 року до 04 червня 2015 року не здійснювала своїх повноважень через відсутність складу, передбаченого Конституцією України та Законом України «Про вищу раду юстиції», а відтак, на думку колегії суддів, порушень з боку ВРЮ не було.

Що стосується вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення ВРЮ від 22 жовтня 2015 року №979/0/15-15, слід зазначити наступне.

Конституція України та закони України, визначаючи статус судді як громадянина України, який відповідно до Конституції та законів України призначений чи обраний суддею і здійснює правосуддя на професійній основі, передбачає, у тому числі, особливий порядок призначення чи обрання судді на посаду та звільнення судді з посади.

Право на звільнення за власним бажанням може бути набуте суддею в разі, якщо ним не допущено дій, які зумовили б прийняття рішення про його звільнення з посади судді з інших підстав, у тому числі за особливих обставин, передбачених пунктами 4 - 6 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього).

Частиною другою статті 105 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.

Відповідно до частини п'ятої статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за наслідками дисциплінарного провадження Вища кваліфікаційна комісія суддів України може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.

За правилами частини першої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» питання про звільнення судді з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідного висновку або за власною ініціативою.

Оскільки позивач обіймає посаду судді апеляційного суду, здійснення дисциплінарного провадження щодо нього відповідно до частини першої статті 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» належить до компетенції ВККС України. Відтак, ВРЮ відповідно до пунктів 5, 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України, статей 93 - 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статей 24, 27 Закону України «Про Вищу раду юстиції» правомірно звернувся до ВККС України із заявою щодо проведення перевірки наявності у діях судді апеляційного суду Луганської області Туренка С.І. дисциплінарного правопорушення та порушення присяги.

Отже, рішення ВККС України від 22 жовтня 2015 року №979/0/15-15 є таким, що прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а вимоги позивача щодо скасування вказаного рішення є безпідставними.

З огляду на вказане, не підлягають задоволенню і вимоги позивача про зобов'язання ВРЮ негайно направити разом з заявою та іншими документами відповідне подання до Верховної Ради України щодо звільнення позивача з посади за власним бажанням, оскільки вони є похідними від позовних вимог про скасування рішення.

Частиною другою статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, ВРЮ, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, довела правомірність своїх дій та рішень, з огляду на що, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись статтями 94, 157, 159 - 163, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.М. Нечитайло

Судді І.В. Борисенко

О.В.Вербицька

І.Я. Олендер

Ю.І. Цвіркун