ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2017 року м. Київ справа № 800/52/17 (800/468/16)

Вищий адміністративний суду України у складі:

Головуючого судді Єрьоміна А.В.,

суддів Донця О.Є.,

Кравцова О.В.,

Черпіцької Л.Т.,

Шведа Е.Ю.,

секретар судового засідання Вишняк О.М.,

за участю:

представника відповідача Склярук Ю.В.

перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_5

до Вищої ради юстиції

про визнання незаконним рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 року представник позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 звернувся до Вищого адміністративного суду України, як суду першої інстанції, з позовом до Вищої ради юстиції, в якому просив визнати незаконним рішення Вищої ради юстиції від 18 лютого 2016 року №383/0/15-16 про відмову у внесенні подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_7 з посади судді Дніпровського районного суду м. Києва за порушення присяги.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що дії судді ОСОБА_7. при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_5 є неправомірними, такими, що підривають авторитет правосуддя і судових органів, та є порушенням присяги судді, а відповідно оскаржуване рішення про відмову у внесенні подання до Верховної Ради України про його звільнення з посади судді є незаконним та необґрунтованим.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, та просила у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника відповідача по справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

10 грудня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшла заява ОСОБА_5 щодо перевірки судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_7. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» у зв'язку з порушенням ним норм законодавства України під час розгляду справи про адміністративне правопорушення № 755/2047/14-п відносно заявника та притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

За результатами розгляду зазначеної скарги ТСК визнано в діях судді ОСОБА_7. ознак порушення присяги, про що 7 квітня 2015 року ухвалено висновок № 17/02-15, який направлено разом із матеріалами перевірки до Вищої ради юстиції для подальшого розгляду та прийняття рішення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалів між членами Вищої ради юстиції від 30 липня 2015 року зазначений висновок передано Члену Вищої ради юстиції Лесько А.О., яка за наслідками його перевірки 6 серпня 2015 року запропонувала відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_7. та надала відповідний висновок.

Ухвалою Вищої ради юстиції від 10 серпня 2015 року відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_7. за наслідками розгляду якої Вища рада юстиції дійшла висновку про відсутність у його діях ознак порушення присяги у зв'язку з чим 18 лютого 2016 року прийняла рішення № 383/0/15-16 «Про відмову у внесенні подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_7 з посади судді Дніпровського районного суду м. Києва за порушення присяги»

Не погоджуючись з вищенаведеним рішенням позивач оскаржив його до суду.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Разом з тим, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2 6 КАС України.

Разом з тим, гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

За приписами статті 1 Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР) громадянам України надано право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних, особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Порядок розгляду таких звернень урегульовано статтями 14-16 цього Закону.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що громадяни України мають право звертатися до органів суддівського самоврядування та їх уповноважених осіб із повідомленнями, пропозиціями та заявами з питань внутрішньої діяльності судів, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя. До таких звернень належать і заяви та повідомлення, які містять відомості про наявність у діянні судді ознак дисциплінарного проступку або порушення ним присяги. Бездіяльність цих органів та уповноважених осіб щодо розгляду зазначених звернень і щодо повідомлення громадян про його результати може бути предметом адміністративного позову.

Відповідно до статті 113 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року Закону № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI) для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями. До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя.

Таким чином, органам суддівського самоврядування, уповноваженим особам цих органів делеговані певні управлінські повноваження, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя.

Порядок дисциплінарного провадження щодо судді врегульовано: пунктом 3 частини першої статті 131 Конституції України, статтями 92-99, 113, 114 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 3, 37 Закону України «Про Вищу раду юстиції».

Згідно з частиною першою статті 131 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) до відання Вищої ради юстиції належить: 1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; 2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; 3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Відповідно до статті 92 Закону № 2453-VI суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом.

Стаття 93 цього Закону визначає, що дисциплінарне провадження - це процедура розгляду звернення з метою встановлення обставин, що можуть бути підставою дисциплінарної відповідальності судді. Право на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх представників.

Як встановлено судом, до ТСК надійшла заява ОСОБА_5 щодо перевірки судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_7. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», тобто позивач скористався своїм правом, передбаченим діючим законодавством України.

За результатами перевірки викладених у заяві даних ухвалено висновок № 17/02-15, який із зібраними у процесі перевірки матеріалами був переданий на розгляд до Вищої ради юстиції для подальшого розгляду та прийняття рішення.

10 серпня 2015 року Вищою радою юстиції відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_7. за наслідками розгляду якої Вища рада юстиції дійшла висновку про відсутність у його діях ознак порушення присяги у зв'язку з чим 18 лютого 2016 року прийняла оскаржуване рішення № 383/0/15-16 «Про відмову у внесенні подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_7 з посади судді Дніпровського районного суду м. Києва за порушення присяги».

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про дотримання відповідачем процедури розгляду скарги позивача та прийняття відповідного рішення.

Крім того, позивач фактично вважає незаконними дії судді при постановленні процесуальних ухвал.

Відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» оскарження ухвал або інших процесуальних актів суду, якими не завершується провадження у справі (про прийняття заяв і скарг до розгляду, про призначення судових засідань, про виклик осіб, про витребування документів та інших доказів тощо), крім випадків, прямо передбачених процесуальним законом, не допускається.

Конституційний Суд України у рішенні № 2-рп/2011 від 11 березня 2011 року зазначив, що оцінка вчинених суддею процесуальних дій до винесення ним остаточного рішення у справі є втручанням у здійснення правосуддя, що суперечить частинам першій, другій статті 126, частині першій статті 129 Конституції України.

Враховуючи, що давати оцінку процесуальним діям та рішенням суддів щодо розгляду конкретної судової справи може лише апеляційна і касаційна інстанції при перегляді судових рішень, до повноважень жодного іншого органу, зокрема, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, це не відноситься.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним рішення Вищої ради юстиції від 18 лютого 2016 року №383/0/15-16 про відмову у внесенні подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_7 з посади судді Дніпровського районного суду м. Києва за порушення присяги.

Керуючись статтями 2 7 - 9 18 159 - 163 167 171-1 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді А.В.Єрьомін

О.Є.Донець

О.В.Кравцов

Л.Т. Черпіцька

Е.Ю. Швед