ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" грудня 2016 р. м. Київ К/800/28820/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Єрьоміна А.В.(головуючий);

Горбатюка С.А..

Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ВМП» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року у справі за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «ВМП» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ВМП» про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ВМП» в дохід Державного бюджету України суму адміністративно-господарських санкцій за 2015 рік у розмірі 533 244,10 грн. та пеню в сумі 1 493,08 грн., усього на зальну суму 534 737,18 грн.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року залишено без змін.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, товариство з обмеженою відповідальністю «ВМП» звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У зв'язку з відсутністю клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд касаційної скарги проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що відповідно до звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік (форма № 10-ПІ), середньооблікова кількість штатних працівників у 2015 році становила 508 осіб, з яких кількість фактично працюючих інвалідів становить 10 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 20 осіб.

У зв'язку з невиконанням нормативу створення робочих місць для інвалідів та враховуючи розмір середньорічної заробітної плати на підприємстві, Волинським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів нараховано штрафні санкції у сумі 533 244,10 грн. та пеню в сумі 1 493,08 грн., усього на зальну суму 534 737,18 грн.

З метою стягнення з відповідача зазначеної суми санкцій та пені, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Статтею 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Так, судами встановлено що, про наявність вакантних місць відповідач повідомляв центр зайнятості, направляючи форму звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» за січень, березень-вересень, листопад-грудень 2015 року.

Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що 01 січня 2013 року набув чинності Закон України «Про зайнятість населення», положеннями якого у період спірних правовідносин не передбачено обов'язку підприємств щомісячно подавати центрам зайнятості дані про наявність вільних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

З огляду на викладене, відповідач виконав свій обов'язок щодо створення робочих місць, при цьому обов'язок щодо пошуку працівників на такі вакансії законодавчо покладений саме на позивача, а не на підприємство.

Така правова позиція відповідає висновку, висловленому Верховним Судом України у постанові від 26 червня 2012 року №21-105а12, який згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зважаючи на те, що судами при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішення допущені порушення норм матеріального права, які призвели до помилки при постановленні судових рішень, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про доцільність скасування постановлених у справі рішень та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ВМП» задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 травня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року у справі - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «ВМП» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: