ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/58801/13

К/800/54766/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:Штульман І.В. (доповідач), суддів:Олексієнка М.М., Рецебуринського Ю.Й., - розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду (далі - УПФ) України в Шевченківському районі міста Львова про зобов'язання до вчинення дій, за касаційними скаргами ОСОБА_4 і УПФ України в Шевченківському районі міста Львова на постанову Шевченківського районного суду міста Львова від 4 червня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року, -

в с т а н о в и в :

У жовтні 2012 року ОСОБА_4. звернувся в суд із зазначеним позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив зобов'язати УПФ України в Шевченківському районі міста Львова провести перерахунок і виплачувати йому з 18 січня 2012 року пенсію із зарахуванням до загального стажу роботи часу його перебування в засланні у потрійному розмірі та підвищення пенсії на 50% від величини мінімальної пенсії за віком.

Постановою Шевченківського районного суду міста Львова від 4 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року, позов задоволено частково. Зобов'язано УПФ України в Шевченківському районі міста Львова зарахувати ОСОБА_4. до загального стажу роботи час перебування в засланні з 27 квітня 1950 року по 23 вересня 1957 року у потрійному розмірі. Зобов'язано УПФ України в Шевченківському районі міста Львова провести позивачеві з 18 січня 2012 року перерахунок і виплату пенсії із зарахуванням до загального стажу роботи часу перебування в засланні у потрійному розмірі та підвищення пенсії для громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, в розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 (далі - постанова № 654), з врахуванням фактично виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційних скаргах ОСОБА_4. та представник УПФ України в Шевченківському районі міста Львова, кожен окремо, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм права, просять Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Шевченківського районного суду міста Львова від 4 червня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року і прийняти нове рішення. Перший із них просить позов задовольнити в повному обсязі, а другий - відмовити в задоволенні позову повністю.

Касаційні скарги підлягають задоволенню: ОСОБА_4. - повністю; УПФ України в Шевченківському районі міста Львова - частково, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини,

що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 27 квітня 1950 року ОСОБА_4. разом із батьками та близькими родичами за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР було заслано в Хабаровський край для спецпоселення з конфіскацією майна, з якого звільнено 23 вересня 1957 року.

Шевченківський районний суд міста Львова рішенням від 25 листопада 2011 року (справа № 2о-147/2011) визнав ОСОБА_4. особою, яка необґрунтовано піддана покаранню позасудовим органом та реабілітована відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року № 962-XII (далі - Закон № 962-XII). Це рішення суду набрало законної сили у встановленому законом порядку, позивачеві було видано посвідчення серії ІІ № 063761 від 3 січня 2012 року.

18 січня 2012 року ОСОБА_4. звернувся до УПФ України в Шевченківському районі міста Львова із заявою про перерахунок йому пенсії із зарахуванням до загального стажу роботи часу перебування в засланні у потрійному розмірі та призначення підвищення пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

25 квітня 2012 року відповідач (лист № 4675/03-20 в додаток до листа від 27 січня 2012 року № 1541/03-20) повідомив ОСОБА_4. про неможливість надати йому позитивну відповідь щодо призначення до пенсії підвищення як реабілітованому.

Так, реабілітованими особами згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 962-XII вважаються особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

За приписами частини 1 статті 6 Закону № 962-XII реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Аналогічне положення закріплене в статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Згідно з пунктом 7 постанови Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 24 грудня 1993 року № 3812-XII (далі - постанова № 3812-XII) направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку (стаття 3) - це застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.

Особи, які були незаконно вислані чи заслані і згодом реабілітовані, поновлюються в усіх громадянських правах, але на них не поширюються пільги, передбачені статтею 6 цього Закону.

Аналіз вказаного пункту постанови № 3812-XII дає підстави вважати, що такий стосується тлумачення статті 3, а не статті 1 Закону № 962-XII.

Зважаючи на те, що Шевченківський районний суд міста Львова рішенням від 25 листопада 2011 року визнав ОСОБА_4. особою, яка необґрунтовано піддана покаранню позасудовим органом та реабілітована відповідно до статті 1 Закону № 962-XII, то суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що він має право на пільги, встановлені частиною 1 статті 6 вказаного Закону.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4. частково, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що він має право на підвищення пенсії виходячи з розміру, передбаченого постановою № 654, а не відповідно до статті 77 Закону № 1788-XII.

Суд касаційної інстанції не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій.

Так, згідно пункту «г» частини 1 статті 77 Закону № 1788-XII громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються: - на 50%, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Підпунктом 2 пункту 4 постанови № 654 установлено, що з 1 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Згідно із пунктом 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом № 1788-XII. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

На думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивачеві повинно обчислюватися не на підставі постанови № 654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а у відповідності до Закону № 1788-XII, який має вищу юридичну силу.

Суди першої та апеляційної інстанцій ухвалюючи рішення в зазначеній частині вищенаведеного не врахували і дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_4. щодо зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Львова здійснити перерахунок йому пенсії із врахуванням підвищення в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, оскільки такі позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Львова - задовольнити частково.

В частині відмови в задоволенні позову постанову Шевченківського районного суду міста Львова від 4 червня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року - скасувати. Прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Львова провести перерахунок і виплату ОСОБА_4 недоотриманого підвищення до пенсії в розмірі, передбаченому пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 18 січня 2012 року, з урахуванням виплачених сум.

В іншій частині постанову Шевченківського районного суду міста Львова від 4 червня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Олексієнко М.М.

Рецебуринський Ю.Й.