Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/10558/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),

Бутенка В.І.,

Олендера І.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Краснолуцький машинобудівний завод» до Управління Пенсійного фонду України у м. Красний Луч Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у м. Красний Луч Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2012 року ВАТ «Краснолуцький машинобудівний завод» звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Красний Луч Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2013 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Красний Луч Луганської області від 15 листопада 2012 року № 698 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір в розмірі 2180 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, Управління Пенсійного фонду України у м. Красний Луч Луганської області звернулася з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги залишити без розгляду, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ВАТ «Краснолуцький машинобудівний завод» враховуючи норми чинного законодавства є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Луч Луганської області.

Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Луч Луганської області своїм рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за № 698 від 15 листопада 2012 року застосувало до позивача штрафні санкції та нарахувало пеню на загальну суму 605 348,74 грн.

Встановлено, що недоїмка допущена за період з 01 січня 2011 року до 07 листопада 2012 року.

Також встановлено, що 13 травня 2003 року Господарським судом Луганської області порушено справу № 9/75б про банкрутство ВАТ «Краснолуцький машинобудівний завод» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

При цьому, як свідчать матеріали справи, ухвалою господарського суду Луганської області від 20 листопада 2003 року введено процедуру санації боржника та призначено керуючого санацією. В подальшому ухвалами суду від 19 листопада 2004 року та від 01 лютого 2010 року строк процедури санації продовжувався відповідно до 31 грудня 2010року та до 31 грудня 2013 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дії відповідача щодо застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску є неправомірними, оскільки підприємство перебувало у процедурі банкрутства із введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно із частиною одинадцятою статті 25 Закону територіальний орган Пенсійного фонду застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Відповідно до абзацу 24 статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Згідно із частиною четвертою статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Системний аналіз вказаних норм свідчить, що з порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах, а отже дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), в т. ч. і штрафних санкцій, нарахованих на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Даний висновок також кореспондує зі змістом частиною першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно з якою нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій ґрунтується на законі.

Враховуючи те, що строк виконання зобов'язань зі сплати страхових внесків настав у позивача після порушення провадження у справі про банкрутство, дія мораторію на виконання цих зобов'язань не поширюється.

Таким чином, суди попередніх інстанцій прийшли до неправильних висновків про неправомірність застосування фінансових санкцій до позивача.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

постановила:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Красний Луч Луганської області задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2013 року скасувати.

У задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства «Краснолуцький машинобудівний завод» до Управління Пенсійного фонду України у м. Красний Луч Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: