ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" січня 2014 р. м. Київ К/9991/36394/11

колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Ситникова О.Ф.,

розглянувши в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 червня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2010 року,

в с т а н о в и л а:

В квітні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1 та є інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, тому відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Проте управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області здійснювало виплату цієї допомоги в твердих сумах (в 2003 - 2005 роках - 21,50 грн. щороку, в 2007, 2008 роках - 90 грн. щороку). Просив визнати неправомірними дії відповідача та стягнути з нього недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2003 - 2005, 2007, 2008 роки у розмірі 6127,50 грн.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 червня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконними дії управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області та стягнуто з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотримані суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2004 - 2005 роки, 2007, 2008 роки у розмірі 5385 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2010 року апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області було залишено без задоволення, а постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 червня 2009 року - без змін.

Вказуючи на допущені, на думку управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області, судами порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, відповідач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, є інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. На підставі статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення. Відповідно до довідки управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області щорічна допомога на оздоровлення за 2003 рік була виплачена позивачу в розмірі 21,50 грн у вересні 2003 року, за 2004 рік - в розмірі 21,50 грн у липні 2004 року, за 2005 рік - в розмірі 21,50 грн у березні 2005 року, за 2007 рік - в розмірі 90 грн у квітні 2007 року, за 2008 рік - в розмірі 90 грн у лютому 2008 року. Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Згідно з положенням абзацу 3 частини 4 та частини 7 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особам, що стали інвалідами ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачена щорічна виплата допомоги на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат відповідно. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Статтею 62 вказаного Закону встановлено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26 липня 1996 року № 836 було установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, розмір щорічної допомоги на оздоровлення, зокрема, інвалідам IІI групи - 21,50 грн. Постановою Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 12 липня 2005 року № 562 було збільшено розмір щорічної допомоги на оздоровлення, зокрема, інвалідам ІІІ групи - 90 грн., який також не відповідав розміру, встановленому законами України.

Відповідно до вимог статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Вихідним критерієм обрахунку спірних сум виплат відповідно до положень статті 48 вказаного Закону виступала мінімальна заробітна плата, розмір якої на 2003 рік визначався Законом України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік», на 2004 - 2008 роки визначався законами України про державний бюджет на відповідні роки.

Дія положень статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 2003 - 2005 роки не зупинялася, тому виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вихідним критерієм обрахунку такої допомоги виступала мінімальна заробітна плата, встановлена Законом України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік» та законами України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Пунктом 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію абзаців 2 - 7 частини 1, частини 3, абзаців 2 - 7 частини 4 та частини 7 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено на 2007 рік.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-р/2007 положення пункту 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Підпунктом 11 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» статтю 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення підпункту 11 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Враховуючи приведені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, прийшов до висновку про неправомірність виплати позивачу коштів на оздоровлення за 2007, 2008 роки у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 12 липня 2005 року № 562, та про наявність законних підстав для виплати позивачу коштів на оздоровлення у розмірі, визначеному статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Проте при цьому суд першої інстанції не дав належної правової оцінки тій обставині, що кошти на оздоровлення на 2007 рік були виплачені позивачу в квітні 2007 року, а кошти на оздоровлення на 2008 рік - в лютому 2008 року, про що свідчить досліджена судом першої інстанції довідка відповідача (а.с.6). З наведеного вбачається, що спірні правовідносини мали місце між сторонами саме в квітні 2007 року та в лютому 2008 року, тобто до постановлення Рішень Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.

Та обставина, що пункт 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» втратив чинність з 9 липня 2007 року, а підпункт 11 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» - з 22 травня 2008 року, тобто з днів ухвалення рішень про це Конституційного Суду України, дає підстави для застосування зазначених положень статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» лише після 9 липня 2007 року та після 22 травня 2008 року, оскільки відповідно до положень частини 1 статті 58 Конституції України закони не мають зворотної дії у часі.

Суб'єкт владних повноважень виплатив грошову допомогу під час дії зазначених норм Закону, тому після прийняття рішень Конституційним Судом України у нього не виникло додаткових зобов'язань щодо перерахунку раніше виплачених позивачу сум щорічної допомоги на оздоровлення за вказані роки.

Станом на дату виплати позивачу коштів на оздоровлення в частині визначення розмірів цих коштів чинними були лише положення постанови Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 12 липня 2005 року № 562, на підставі яких і були проведені відповідні виплати.

У порядку адміністративного судочинства вирішуються спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, тому до зазначених правовідносин застосовуються строки звернення до суду, визначені статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Відповідач наполягав на застосуванні положень статей 99 та 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач, звернувшись до суду з позовом в квітні 2009 року, пропустив строк звернення до суду щодо позовних вимог за 2003 - 2005, 2007 роки, клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду не заявляв. Проте суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, помилково вважав, що відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю позовна давність не поширюється.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області задовольнити.

Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 червня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2010 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення за 2003 - 2005, 2007 роки залишити без розгляду.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення за 2008 рік відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Юрченко В.В.

Судді Амєлін С.Є.

Ситников О.Ф.