ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" грудня 2016 р. м. Київ К/800/37529/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й.(доповідач),

Олексієнка М.М.,

Штульман І.В.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Радехівському районі Львівської області (далі - управління ПФУ) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою управління ПФУ на постанову Радехівського районного суду Львівської області від 27 грудня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до управління ПФУ про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Радехівського районного суду Львівської області від 27 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року, позов задоволено.

Визнано неправомірною відмову відповідача в перерахунку пенсії ОСОБА_3 та зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивачу відповідно до ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» від 2 вересня 2008 року № 345-VI (далі- Закон № 345-VI) з 26 березня 2011 року із врахуванням виплачених сум.

У касаційній скарзі управління ПФУ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені судові рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з врахуванням наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що оскільки робота позивача на посаді підземного хронометражиста, яка була зайнята на підземних роботах 50 і більше відсотків робочого часу на рік підтверджуються належними доказами, то на позивачку розповсюджується дія Закону № 345-VI.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 працювала з 1969 року на шахті № 9 «Великомостівська» на посаді хронометражиста відділу праці та зарплати, з 15 серпня 1975 року по 5 листопада 1992 року хронометражистом Нормативно-дослідної станції виробничого об'єднання «УкрЗахідвугілля» та з 16 листопада 1992 року по 3 серпня 1994 року роздавальником вибухових матеріалів шахти «Червоноградська». Роботи на зазначених посадах та професіях віднесені до підрозділу 1 розділу 1 «Гірничі роботи» Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 36 від 16 січня 2003 року.

Відповідачем відмовлено у перерахунку та виплаті пенсії позивачу у розмірі 80% середньої заробітної плати шахтаря, оскільки позивач не була зайнята на підземних роботах повний робочий день і пільги, передбачені ст. 8 Закону № 345-VI на неї не поширюються.

Відповідно до статті 1 Закону № 345-VI його дія поширюється на працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві та уранові руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день, та працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань) у вугільній промисловості за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України (далі шахтарі), та членів їх сімей.

Згідно зі статтею 8 цього Закону мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Пунктом «а» підрозділу 1 «Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, геологорозвідці, на дренажних шахтах на будівництві шахт, рудників, копалень» (далі підрозділ 1) розділу 1 «Гірничі роботи» (далірозділ 1) списку № 1 передбачена зайнятість повний робочий день на підземних роботах.

Відповідно до пункту «г» підрозділу 1 розділу 1 списку № 1 передбачено, що посада хронометражиста на підземних роботах передбачає зайнятість на підземних роботах 50 і більше відсотків робочого часу на рік (в обліковому періоді).

Аналіз положень статей 1, 8 Закону № 345-VI, пунктів «а», «г» підрозділу 1 «Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, геологорозвідці, на дренажних шахтах на будівництві шахт, рудників, копалень» розділу 1 «Гірничі роботи» Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 36 свідчить про те, що до кола працівників, на яких поширюється дія Закону № 345-VI та встановлені цим Законом пільги, належать тільки працівники, зазначені у списку № 1, які були зайняті на підземних роботах саме повний робочий день.

Оскільки, посада хронометражиста на підземних роботах відноситься до пункту «г» підрозділу 1 розділу 1 cписку № 1, яким передбачено зайнятість на підземних роботах 50 і більше відсотків робочого часу на рік (в обліковому періоді), то дія Закону № 345-VI на позивача не поширюється.

У зв'язку з наведеним, рішення судів слід скасувати та в задоволенні позовних вимог відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 28 січня 2014 року у справі № 21-455а13.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Радехівському районі Львівської області задовольнити.

Постанову Радехівського районного суду Львівської області від 27 грудня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року у даній справі скасувати. Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Ю.Й. Рецебуринський

М.М. Олексієнко

І.В. Штульман