ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" вересня 2016 р. м. Київ К/800/37094/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М. (доповідач), Малиніна В.В., Швеця В.В.,

за участю секретаря судового засідання Крапивки Л.А., представника відповідача Фролькіс О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційному порядку справу за адміністративним позовом управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва (далі - УПФ) до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за касаційною скаргою представника відповідача на судові рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2015 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року представник УПФ звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ПАТ «ОТП Банк» заборгованість зі сплати страхових внесків за 2009 рік в сумі 247 750,04 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 квітня 2015 року, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом від 29 липня 2015 року, позовні вимоги задоволено. Стягнуто зазначені кошти.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки вимога, якою підтверджується факт заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, не скасована, тобто є такою, що підлягає виконанню, тому є всі підстави до стягнення страхових внесків.

В касаційній скарзі представник ПАТ «ОТП «Банк», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і ухвалити нове про відмову в позові. Вказує на те, що недоїмка була узгоджена з УПФ, тому її стягнення в судовому порядку є безпідставним.

Вислухавши доводи представника позивача, з'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

На час виникнення спірних правовідносин, відповідальність у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначалася Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-ІV). Відповідно до положень, викладених у статті 106 цього Закону (чинної на час виникнення спірних правовідносин), у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.

Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.

Про оскарження вимоги територіального органу ПФУ про сплату недоїмки до виконавчої дирекції ПФУ або в судовому порядку страхувальник зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган ПФУ протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції ПФУ чи суду.

Узгодження вимоги територіального органу ПФУ про сплату недоїмки здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається територіальним органом ПФУ протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.

У разі узгодження страхувальником вимоги про сплату недоїмки з територіальним органом ПФУ цей орган зобов'язаний у строк, визначений для розгляду заяви страхувальника про узгодження вимоги, надіслати йому узгоджену вимогу про сплату недоїмки, а страхувальник зобов'язаний сплатити узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги.

У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу ПФУ про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом із застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом ПФУ, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган ПФУ звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу ДВС. У зазначених випадках орган ПФУ також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу ПФУ з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.

Аналізуючи наведену норму права, Верховний Суд України в постанові від 3 жовтня 2013 року (справа № 21-359а13) дійшов висновку, що вимога про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є виконавчим документом, який підлягає виконанню ДВС. Таке рішення може бути оскаржено в суді, якщо особа, яка звертається до суду, вважає, що її права, свободи або інтереси порушено.

Суб'єкт владних повноважень позбавлений можливості звертатися до адміністративного суду із заявами, в яких ставиться вимога про підтвердження власного рішення, яке ухвалено в межах наданих йому законом повноважень.

Мовне тлумачення частини третьої статті 106 Закону N 1058-IV дає підстави вважати, що орган ПФУ має право звернутися до суду із позовом про стягнення недоїмки у випадках, коли він не має достатніх даних для ухвалення власного рішення з цього питання.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суду у зазначеній постанові вказав, що вимога про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є виконавчим документом, який підлягає виконанню ДВС, і при її наявності повторне звернення до суду про її стягнення не допускається, оскільки є рішення з цього ж питання суб'єкта владних повноважень, ухвалене в межах повноважень, наданих йому законом.

Згідно фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, 26 листопада 2012 року УПФ винесло ПАТ «ОТП Банк» вимогу № Ю-11 про сплату боргу зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 247 750,04 грн., який обліковується станом на 26 листопада 2012 року. У зв'язку з незгодою з розрахунком суми недоїмки, відповідач звернувся до УПФ із заявою від 5 грудня 2012 року про узгодження вимоги про сплату боргу від 26 листопада 2012 року № Ю-11, за результатами розгляду якої УПФ рішенням від 20 грудня 2012 року № 17246/02 залишило її без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішення ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду про визнання нечинною та скасування вимоги, проте рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2013 року, залишеним без змін Київським апеляційним адміністративним судом від 11 червня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено, що свідчить про законність вимоги про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, зазначена вимога є виконавчим документом, який повинен виконуватися в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», а отже звернення до суду про фактичне підтвердження власного рішення є безпідставним.

З урахуванням наведеного, судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи встановлені повно і правильно, проте допущено порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, тому попередні судові рішення підлягають скасуванню і ухваленню нового про відмову в задоволенні позову.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити.

Скасувати судові рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2015 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2015 року та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків на підставі вимоги про сплату недоїмки від 26 листопада 2012 року № Ю-11.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

В.В. Малинін

В.В. Швець.