ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2016 року м. Київ К/9991/80590/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Кобилянського М.Г.,

суддів: Загороднього А.Ф., Заїки М.М.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області про перерахунок доплати до пенсії

за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області на постанову Олевського районного суду Житомирської області від 14 вересня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

11 березня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив:

визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області щодо виплати йому доплати до пенсії не у відповідності зі статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ);

стягнути з відповідача на його користь недоплачену доплату до пенсії в розмірі 10949 грн, що передбачена статтею 39 Закону № 796-ХІІ (за період з 1 вересня 2010 року по 28 лютого 2011 року);

зобов'язати відповідача провести перерахунок і виплачувати йому в подальшому доплату до пенсії у відповідності до положень статті 39 Закону № 796-ХІІ, починаючи з 1 березня 2011 року.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в с. Зольня Олевського району Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, є непрацюючим пенсіонером, тому має право на доплату до пенсії в розмірі, що встановлений статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Проте всупереч вимогам зазначеного Закону, який визначає розмір цих виплат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, соціальні виплати він отримував у твердих сумах, визначених постановою Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26 липня 1996 року № 836 (далі - постанова № 836).

Постановою Олевського районного суду Житомирської області від 14 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року, позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області щодо недонарахування та недовиплати ОСОБА_1 коштів, передбачених статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області провести перерахунок та виплату позивачу доплати до пенсії як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, встановивши її щомісячно на рівні двох мінімальних заробітних плат, визначених законодавством, за період з 11 березня 2010 року по 28 лютого 2011 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і постановити нове судове рішенням, яким відмовити у задоволенні позову.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, визначених частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером, має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3, проживає в с. Зольня Олевського району Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Компенсаційні виплати виплачувалися позивачеві відповідно до постанови № 836.

Відповідно до положень абзацу третього частини першої та частини другої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, чинній з 9 липня 2007 року) пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, підвищуються на дві мінімальні заробітні плати.

Підпунктом 8 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI частини першу та другу статті 39 Закону № 796-XII замінено однією частиною такого змісту: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Тобто зазначена доплата непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, не передбачена.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107-VI визнані неконституційними.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Вихідним критерієм обрахунку спірних сум виплат є мінімальна заробітна плата, розмір якої визначається законами України про державний бюджет на відповідні роки.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 39 Закону № 796-ХІІ та закони України про державний бюджет на відповідні роки, а не постанова № 836, положення якої істотно звужують обсяг встановлених законом прав громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У 2010 році змін до статті 39 Закону № 796-XII, які б встановлювали обмеження щодо зазначених виплат, не вносилось.

В доводах касаційної скарги відповідач посилається на положення пункту 4 Розділу VII «;Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23 грудня 2010 року № 2857-VI (далі - Закон № 2857-VI ) як на підставу порушення судами норм матеріального права.

Так, пунктом 7 частини першої Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року № 3491-VI (набрав чинності 19 червня 2011 року; далі - Закон № 3491-VI ) Розділ VII «Прикінцеві положення» Закону № 2857-VI доповнено пунктом 4, яким установлено, що у 2011 році норми і положення, зокрема, статті 39 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

На виконання вимог Закону № 3491-VI 6 липня 2011 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23 липня 2011 року, пунктом 4 якої визначено інші розміри підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.

Таким чином, з 23 липня 2011 року чинним законодавством встановлено інші, ніж передбачені статтею 39 Закону № 796-XII, розміри підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.

Станом на дату ухвалення судового рішення судом першої інстанції, 14 вересня 2011 року, зазначені зміни були внесені, тому у суду не було підстав для визначення 28 лютого 2011 року кінцевою датою перерахунку доплати до пенсії позивача. До того ж, позивач просив зобов'язати відповідача провести перерахунок і виплачувати йому в подальшому доплату до пенсії у відповідності до положень статті 39 Закону № 796-ХІІ, починаючи з 1 березня 2011 року.

Крім цього, у абзаці третьому резолютивної частини постанови судом першої інстанції допущено описку - помилково зазначено початкову дату періоду перерахунку доплати до пенсії « 11 березня 2010 року» замість правильної « 11 вересня 2010 року», про що обґрунтовано йшла мова в мотивувальній частині судового рішення.

Апеляційний суд зазначених помилок не виправив.

Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 225 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

При зміні судового рішення суду першої інстанції за приписами пункту 4 частини першої статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області задовольнити частково.

Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року скасувати.

Постанову Олевського районного суду Житомирської області від 14 вересня 2011 року змінити.

В абзаці третьому резолютивної частини постанови замість слів та цифр «з 11 березня 2010 року по 28 лютого 2011 року» зазначити слова та цифри «з 11 вересня 2010 року по 22 липня 2011 року».

В решті постанову Олевського районного суду Житомирської області від 14 вересня 2011 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГОЛОВУЮЧИЙ Кобилянський М.Г.

СУДДІ Загородній А.Ф.

Заїка М.М.