ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 565/309/15-ц

провадження № 61-5626св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 14 березня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «Приват Банк», банк), правонаступником якого є

Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву банк мотивував тим, що 27 серпня 2007 року між ним та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ROVWGA00001869, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 20 000,00 доларів США зі сплатою 11,04 % річних за користування грошовими коштами, на строк до 24 серпня 2017 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 27 серпня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки, за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором від 27 серпня 2007 року.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, станом на 23 лютого 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 77 429,76 доларів США, що еквівалентно 2 194 359,40 грн, із яких: заборгованість за кредитом - 19354,19 доларів США, проценти - 21040,42 доларів США, пеня - 34235,15 доларів США, комісія за користування кредитом - 2 800 доларів США.

Уточнивши 18 жовтня 2017 року позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором, яка утворилась станом на 03 жовтня 2017 року, у розмірі 81 685,83 доларів США, що еквівалентно 2 176 927,37 грн, із яких: заборгованість за кредитом - 19 234,87 доларів США, проценти - 31 410,93 доларів США, пеня - 27 000,00 доларів США, комісія за користування кредитом - 4040,00 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 15 березня

2018 року, ухваленим у складі судді Горегляд О. І., у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ROVWGA00001869 від 27 серпня 2007 року відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що станом на 03 жовтня 2017 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором перед банком. Урахувавши заяви відповідачів про застосування строку позовної давності, та те, що останній платіж позичальник вніс 21 квітня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся 05 березня 2015 року, суд вважав, що банк пропустив строк позовної давності. При цьому позивач не надав суду належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що сторони узгодили будь-які інші строки позовної давності за вимогам про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 14 березня 2024 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 15 березня

2018 року скасовано.

Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ROVWGA00001869 від 27 серпня

2007 року задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 27 серпня 2007 року № ROVWGA00001869 у розмірі 25 078, 20 доларів США, із яких: заборгованість за тілом кредиту - 14 076,63 доларів США, проценти - 11 001,57 доларів США.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір. понесений позивачем при подачі позовної заяви та апеляційної скарги по 1 405,00 грн з кожного пропорційно задоволеним вимогам.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції врахував, що у зв`язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, позивач 17 січня 2015 року направив позичальнику та поручителю повідомлення про наявність суми боргу у розмірі 70 801,45 доларів США та зобов`язав у термін не пізніше п`яти днів з моменту отримання повідомлення погасити прострочену заборгованість, в іншому випадку банк вимагав повернення суми кредиту в повному обсязі. Крім того, умовами договору погашення кредиту передбачено щомісячними платежами, останній платіж внесено 21 квітня 2009 року, а до суду банк звернувся 05 березня 2015 року.

Отже, суд апеляційної інстанції, врахував заяви відповідачів про застосування позовної давності, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами, нарахованих до 04 березня 2012 року, та пені, нарахованої до 01 березня 2014 року, стягнув заборгованість за кредитом, процентами за період з 05 березня 2012 року до 05 березня 2015 року.

Суд вказав, що нарахування позивачем пені за період з 01 березня 2014 року до 01 березня 2015 року, виражене в іноземній валюті, суперечить вимогам статей 192 524 533 549-551 ЦК України та умовам договору, оскільки нарахування штрафних санкцій в іноземній валюті не допускається. Пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні. Будь-яких належних розрахунків пені у гривні матеріали справи не містять, що перешкоджає апеляційному суду самостійно здійснити розрахунок пені за вказаний період у національній валюті України.

Відмовляючи банку у стягненні комісії, суд апеляційної інстанції вказав, що банк не має права нараховувати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власний розсуд.

Пославшись на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 1410цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), суд апеляційної інстанції вказав, що звернувшись 17 січня 2015 року до позичальника та поручителя із вимогою повернути суму кредиту в повному обсязі, та пред`явивши 05 березня 2015 року позов про стягнення всієї заборгованості за кредитним договором, визначеної станом на 23 лютого 2015 року, банк змінив строк виконання основного зобов`язання відповідно до вимог статті 1050 ЦК України та фактично мав зафіксувати розмір існуючої у ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту, за процентами, пенею і припинити їх нарахування. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за процентами, пенею, нараховані за період з 05 березня 2015 року до 03 жовтня 2017 року, не підлягають задоволенню у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Короткий зміст касаційних скарг

У квітні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 14 березня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У квітні 2024 року АТ КБ «Приват Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 14 березня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та порушення норм матеріального права, просить скасувати вказане судове рішення в частині відмови у позовних вимогах про стягнення пені у розмірі 9 397,35 доларів США за період з 02 березня 2014 року до 03 лютого 2015 року, ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити ці вимоги.

Рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позову про стягнення тіла кредиту, процентів, комісії позивач не оскаржив, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у цій частині у касаційному порядку не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23 квітня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 у справі, витребувано її матеріали із Кузнецовського міського суду Рівненської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

18 квітня 2023 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу АТ КБ «Приват Банк» залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

23 квітня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «Приват Банк» у справі, витребувано її матеріали із Кузнецовського міського суду Рівненської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21 (провадження № 11-126заі22) та у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18), від 21 квітня 2021 року у справі № 803/87/20 (провадження № 61-463св21), від 10 лютого 2022 року у справі № 2-о-6/11 (провадження № 61-19639св21), від 28 червня 2023 року у справі № 757/48467/21 (провадження № 61-10924св22).

Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції поновив банку строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, однак не перевірив, чи поважні причини пропуску строку, чи є підстави для такого поновлення, та не обґрунтував своє рішення.

Касаційна скарга АТ КБ «Приват Банк» мотивована тим, щосуд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18).

Банк вказує, що, стягнувши суму боргу в іноземній валюті, суд мав право стягнути і пеню в іноземній валюті. Пеня за умовами кредитного договору може нараховуватися у валюті зобов`язання, що не заборонено законодавством та не суперечить суті кредитного договору.

Суд не дослідив зібрані у справі докази: розрахунок заборгованості, умови кредитного договору про нарахування та сплату пені, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення в оскаржуваній частині.

Відзиви на касаційні скарги у визначені Верховним Судом строки не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладений кредитний договір № ROVWGA00001869.

Згідно з пунктом 7.1 кредитного договору банк зобов`язався надати позичальнику кредит на строк з 27 серпня 2007 року до 24 серпня 2017 року включно у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 20 000,00 доларів США на споживчі цілі, а також у сумі 2 080,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадку та порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору із сплатою 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, проценти за дострокове погашення кредиту згідно із пунктом 3.11 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, відповідно до пункту 6.2. договору.

Сплата кредиту мала відбуватися у період з 25 до 30 число кожного місяця.

Щомісяця у період сплати позичальник сплачує проценти, розраховані відповідно до підпунктів 3.1,3.2.,3.4, винагороду, розраховану відповідно до підпунктів 1.1,13.7 цього договору. Погашення кредиту здійснюється в строки відповідно до графіка погашення кредиту.

Пунктами 2.2.2.,2.2.3 договору ОСОБА_1 зобов`язувався сплачувати проценти за користування кредитом та винагороду АТ КБ «ПриватБанк».

Згідно з пунктом 4.1 договору при порушенні ОСОБА_1 будь-якого зобов`язання, передбаченого підпунктами 2.2.2., 2.2.3 договору, АТ КБ «ПриватБанк» має право нараховувати пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу.

У забезпечення виконання зобов`язання за договором кредиту від 27 серпня 2007 року № ROVWGA00001869, між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки, за яким поручитель зобов`язався нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів і неустойки.

Відповідно до пунктів 2, 3, 4 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений. У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором (пункт 12 договору поруки).

Згідно з пунктом 13 договору поруки зміни і доповнення до цього договору вносяться лише за згодою сторін, у письмовому вигляді, шляхом укладання відповідної до додаткової угоди.

У зв`язку з порушенням позичальником взятих на себе зобов`язань з погашення кредиту, банк 17 січня 2015 року надіслав позичальнику та поручителю повідомлення про те, що прострочена заборгованість за кредитним договором складає 70 801,45 доларів США, запропонував у термін не пізніше п`яти календарних днів з дати одержання цього повідомлення погасити прострочену заборгованість. У разі несплати у вказаний строк, банк вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції.

Вказані вимоги позичальник та поручитель не виконали.

Встановлено, що згідно графіку, погашення кредиту повинно здійснюватися позичальником частинами (щомісячними платежами). Останній платіж здійснений позичальником 21 квітня 2009 року.

АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду за захистом порушеного права 05 березня 2015 року.

21 липня 2015 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності (а. с. 69).

01 березня 2018 року ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності (а. с. 169).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційні скарги АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Частинами першою та другою статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого зобов`язання. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час зміни банком строку виконання основного зобов`язання за спірним кредитним договором, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У справі, яка переглядається, сторони договору поруки 27 серпня 2007 року визначили строк чинності поруки у пункті 12, погодивши, що порука ОСОБА_2 припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором від 27 серпня 2007 року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .

Строк повного погашення кредиту умовами кредитного договору було визначено до 27 серпня 2017 року.

Однак з позовом до позичальника ОСОБА_1 , поручителя ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом, процентів, пені, комісії банк звернувся 05 березня 2015 року.

Тобто, банк змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором з 27 серпня 2017 року на 05 березня 2015 року.

Отже, звернення банку до суду з позовом до ОСОБА_2 05 березня 2015 року відбулося у межах строку чинності поруки (5 років з дня настання терміну повернення кредиту), тому порука ОСОБА_2 не є припиненою.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18).

Отже, у межах строку кредитування, до 05 березня 2015 року, позичальник ОСОБА_1 мав, зокрема, повертати позивачу кредит, сплачувати проценти за користування кредитними коштами та пеню.

Таким чином, кредитні правовідносини між банком та ОСОБА_1 припинилися 05 березня 2015 року, як і припинилося право банку нараховувати проценти та пеню за кредитним договором.

Із матеріалів справи встановлено, що розмір заборгованості за основною сумою кредиту, процентами, пенею у загальному розмірі становить 25 078,20 доларів США, який стягнуто постановою Рівненського апеляційного суду від 14 березня 2024 року на користь АТ КБ «ПриватБанк» з позичальника ОСОБА_1 у розмірі 14 076,63 доларів США (тіло кредиту, проценти), і судове рішення в цій частині сторонами не оскаржується.

При цьому суд ураховує, що прострочення чергового платежу за умовами кредитного договору позичальником відбулося 21 квітня 2009 року.

Отже, зважаючи на солідарний характер зобов`язань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед банком, відповідач ОСОБА_2 має відповідати перед позивачем разом із ОСОБА_1 за неналежне виконання останнім своїх зобов`язань за кредитним договором.

Розмір нарахованих банком складових боргу поручитель ОСОБА_1 не спростував.

Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24 травня 2022 року у справі № 754/11448/15 (провадження № 61-5317св21), від 11 жовтня 2023 року у справі № 200/10484/16-ц (провадження № 61-4254св22).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 цих висновків не спростовують.

Щодо доводів касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені у іноземній валюті у тому випадку, коли суд стягнув суму боргу в іноземній валюті та про неврахування судом висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18), Верховний Суд зазначає таке.

У пункті 4.1 кредитного договору № ROVWGA00001869 АТ КБ «ПриватБанк» та позичальник ОСОБА_1 погодили, що пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України (далі -НБУ) на дату щоденного нарахування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18) вказала, що якщо умовами кредитного договору передбачена пеня в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній валюті.

Встановлено, що сторонами укладено кредитний договір в іноземній валюті, а пеня за умовами договору нараховується у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату нарахування.

Відповідно до частин першої та третьої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Отже, положення чинного законодавства хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 липня 2011 у справі № 3-62гс11 та від 26 грудня 2011 у справі № 3-141гс11, які підтримав Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15 виснував, що вимоги про застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов`язань, визначених в іноземній валюті, можуть заявлятися лише в національній валюті України (гривні).

З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про стягнення заборгованості за кредитом в доларах США, а за пенею - у гривні.

За правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що банк не надав розрахунків пені у гривні, що є перешкодою для самостійного здійснення розрахунку, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив банку у стягненні з позичальника та поручителя пені за період з 01 березня 2014 року до 01 березня 2015 року.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Крім того, встановлено, що апеляційну скаргу банк подав 16 листопада 2023 року (вдруге), тобто після повернення апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» ухвалою Рівненського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, виклавши клопотання про визнання поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження.

Постановляючи 04 грудня 2023 року ухвалу про відкриття апеляційного провадження, апеляційний суд діяв у межах наданих йому цивільним процесуальним законодавством України повноважень, з додержанням вимог міжнародного законодавства та згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Тому доводи касаційної скарги ОСОБА_2 у частині оскарження ухвали про відкриття апеляційного провадженняколегія суддів спростовує.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявниками у касаційних скаргах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 14 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник