Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

м. Київ

справа № 636/5534/15

провадження № 61-9921 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

відповідачі: Чугуївський міський суд Харківської області, Державна казначейська служба України;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Печенізького районного суду Харківської області від 23 жовтня 2017 року у складі судді Смирнова В. А. та постанову апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенка І. С.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Чугуївського міського суду Харківської області, Державної казначейської служби України про встановлення факту порушення права на справедливий суд та відшкодування моральної шкоди.

Позивна заява мотивована тим, що у листопаді 2013 року вони звернулися з позовом до Шевченківського районного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Після визначення підсудності апеляційним судом Харківської області справу було направлено для розгляду до Чугуївського міського суду Харківської області (справа № 636/5302/13-ц). Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 03 грудня 2013 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачам, а ухвалою цього ж суду від 13 червня 2014 року позовну заяву залишено без розгляду, проте обидві ухвали скасовано апеляційним судом Харківської області як такі, що винесені з порушенням норм процесуального права.

Зазначали, що вони двічі зверталися із заявами про відвід суддям Чугуївського міського суду Харківської області, заяви задоволено. Лише 28 лютого 2015 року справу розглянуто по суті і у задоволенні їхнього позову було відмовлено. 28 жовтня 2015 року апеляційним судом Харківської області вказане рішення також скасовано як незаконне у зв`язку з тим, що позовні вимоги фактично не були розглянуті, а судом було надано оцінку не тим обставинам, на які посилалися позивачі. Також посилалися на визначення складу суду з порушенням вимог статті 11-1 ЦПК України 2004 року.

Наведені вище обставини позивачі вважали такими, що призвели до порушення їхнього права на доступ до правосуддя та на справедливий суд унаслідок порушення розумного строку розгляду справи упередженим неустановленим законом судом.

Ураховуючи викладене, позивачі просили суд встановити (визнати) факт порушення Чугуївським міським судом Харківської області їхнього права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді цивільної справи № 636/5302/13-ц; стягнути з Чугуївського міського суду Харківської області на їх користь по 200 тис. грн кожному на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю цього суду; зобов`язати Державну казначейську службу України здійснити заходи щодо безспірного списання коштів у наведеному вище розмірі з відповідного рахунку державного бюджету.

Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій

Ухвалою Печенізького районного суду Харківської області від 28 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2016 року, провадження у вказаній справі закрито.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено. Ухвалу Печенізького районного суду Харківської області від 28 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2016 року скасовано, справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 23 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розгляд питань щодо незаконної відмови в доступі до правосуддя та безпідставного затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду справи протягом строку, встановленого законом, входить до повноважень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Районний суд не має повноважень перевіряти правовий зміст, законність та обґрунтованість судових рішень, а також процесуальних дій суду. Виключне право перегляду рішень має відповідний суд апеляційної або касаційної інстанції, у порядку передбаченому ЦПК України. Крім того, позивачами не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилаються позивачі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що сам факт скасування судових рішень та розгляд справ поза межами визначеного цивільно-процесуальним законодавством України строком не може свідчити про наявність протиправних діянь в діях працівників, у тому числі суддів, Чугуївського міського суду Харківської області. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просили оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 травня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 636/5534/15 із Печенізького районного суду Харківської області.

У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було враховано, що 28 лютого 2015 року Чугуївським міським судом Харківської області було ухвалено рішення з перевищенням своїх повноважень у порушення статті 11 ЦПК України 2004 року, що підтверджується рішенням апеляційного суду Харківської області від 28 жовтня 2015 року, у зв`язку з тим, що позовні вимоги фактично не були розглянуті, а судом було надано оцінку не тим обставинам, на які посилалися позивачі. Вважали, що неодноразове скасування судових рішень та розгляд справи поза межами визначеного цивільно-процесуальним законодавством України строком свідчить про протиправність дій Чугуївського міського суду Харківської області.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2018 року Чугуївський міський суду Харківської області подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вважав правильним висновок судів про те, що позивачі не довели своїх позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

у листопаді 2013 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Шевченківського районного суду Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 20 лютого 2015 року у задоволенні позову було відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 28 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 20 лютого 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

Наведені вище обставини позивачі вважали такими, що призвели до порушення їхнього права на доступ до правосуддя та на справедливий суд унаслідок порушення розумного строку розгляду справи упередженим неустановленим законом судом.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 15 ЦПК України 2004 року суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових, відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічне положення міститься у статті 19 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 124 Конституції України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. А відповідно до частини другої вказаної статті юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Статтями 62, 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов?язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла на момент розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій), Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз`яснено, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7, 9 частини першої статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються.

Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

Тобто, якщо позивачі вважали, що суд допустив порушення норм права під час розгляду їх справи, вони мали можливість оскаржити ухвалені у цих справах судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.

Щодо цивільної відповідальності, до якої позивачі мали намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Зазначений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах: від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У порушення статей 212-214, 315 ЦПК України 2004 року суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , не врахували, що суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені, а будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави. Разом з тим, позивачами визначено відповідачем у справі суд, а не державу.

Відтак, провадження у цій справі слід закрити із наведених вище підстав.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

За таких обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушення норм процесуального права, що в силу частини першої статті 414 ЦПК України є підставою для їхнього скасування із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Печенізького районного суду Харківської області від 23 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Чугуївського міського суду Харківської області, Державної казначейської служби України про встановлення факту порушення права на справедливий суд та відшкодування моральної шкоди закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович