Постанова

Іменем України

30 липня 2020 року

м. Київ

справа № 500/2824/16-ц

провадження № 61-20447св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - фермерське господарство «Стоянов А. А.»,

відповідачі: фермерське господарство «Дінекс-Аро», ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фермерського господарства «Стоянов А. А.» на постанову апеляційного суду Одеської області від 31 січня 2018 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року фермерське господарство «Стоянов А. А.» (далі - ФГ «Стоянов А.А.») звернулося з позовом до фермерського господарства «Дінекс-Аро» (далі - ФГ «Дінекс-Агро»), ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди.

Позов мотивований тим, що 04 січня 2011 року з відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір оренди належної позивачеві на праві власності земельної ділянки загальною площею 2,61 гектарів. Строк дії договору становить десять років, тобто до 04 січня 2021 року. Разом із тим державна реєстрація договору не була проведена через зміни у законодавстві, але земельна ділянка була належним чином передана та оброблюється фермерським господарством « Стоянов А. А. », договір до цього часу не розірваний та не скасований.

01 вересня 2014 року відповідачі уклали між собою договір оренди на ту ж саму земельну ділянку, у зв`язку із чим просив визнати недійсним договір оренди, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Дінекс-Агро» щодо земельної ділянки загальною площею 2,61 гектарів та скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ФГ «Дінекс-Агро», що виникло на підставі договору оренди землі від 01 вересня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Дінекс-Агро».

Короткий зміст судового рішення першої інстанції

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 березня 2017 року визнано недійсним договір оренди від 01 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Дінекс-Агро» щодо земельної ділянки загальною площею 2,61 гектарів. Скасовано державну реєстрацію права оренди від 01 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Дінекс-Агро» щодо земельної ділянки загальною площею 2,61 гектарів.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні договору між відповідачами 04 січня 2011 року порушені вимоги статті 24 Закону України «Про оренду землі» в частині перешкоди позивачеві користування земельною ділянкою за договором оренди від 01 вересня 2014 року, строк дії якого не закінчився. Земельна ділянка, яка є предметом договору оренди, до цього часу відповідачеві не передана та використовується позивачем. Тому, договір оренди, укладений на земельну ділянку, яка вже використовується на підставі укладеного між сторонами договору визнається недійсним, що тягне за собою скасування державної реєстрації.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Одеської області від 31 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ФГ «Дінекс-Агро» - Леснічевського Р. Г. задоволено.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 березня 2017 року скасовано.

У задоволенні позову ФГ «Стоянов А . А.» до ФГ «Дінекс-Агро», ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ФГ « Стоянов А.А. » на користь ФГ «Дінекс-Агро» судовий збір у розмірі 2899,60 грн. та 2756,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки державна реєстрація права оренди за договором оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року його сторонами не здійснювалась за відсутністю у сторін відповідної технічної документації, тобто відповідне волевиявлення ФГ «Стоянов А.А.» та ОСОБА_1 не набуло належного юридичного оформлення, вказана обставина не могла обмежувати волевиявлення власника земельної ділянки на зміну «ділового партнера» та передачу своєї земельної ділянки у користування іншому суб`єкту господарювання.

Короткий зміст вимог наведених у касаційній скарзі

У квітні 2018 року ФГ «Стоянов А. А.» через засоби поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 , у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Одеської області від 31 січня 2018 року та залишити в силі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 березня 2017 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що права та обов`язки орендаря позивач отримав в момент вчинення правочину, яким закон вважає момент укладення договору оренди. З цього моменту правомочності орендодавця як власника земельної ділянки вже певним чином обмежені існуванням договору оренди та наявністю в орендаря прав, що випливають із цього договору. Судом апеляційної інстанції не враховано доводи позивача про те, що починаючи з 01 січня 2013 року договір оренди земельної ділянки, укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 взагалі не потребував державної реєстрації. Реєстрації підлягало лише право орендаря. Таким чином, на момент укладення відповідачами оскарженого договору, був чинним договір оренди тієї ж земельної ділянки, укладений між відповідачем ОСОБА_1 та позивачем.

Аргументи учасників справи

У липні 2018 року ФГ «Дінекс-Агро» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову апеляційного суду Одеської області від 31 січня 2018 року залишити без змін, а касаційну скаргу ФГ «Стоянов А. А.» залишити без задоволення.

Відзив мотивований тим, що висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, вимогам земельного законодавства України, яке існувало на час виникнення спірних правовідносин, а також узгоджуються з практикою Верховного Суду України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу.

У липні 2018 року матеріали цивільної справи № 500/2824/16-ц надійшли до Верховного Суду та 14 квітня 2020 року передані судді-доповідачу.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Судами встановлено, що04 січня 2011 року власником земельної ділянки був підписаний запропонований ФГ « Стоянов А. А. » договір оренди земельної ділянки відповідно, до умов п. 1 якого передбачалась передача ОСОБА_1 (орендодавець) в строкове платне користування позивачу спірної земельної ділянки.

Згідно пункту 3.1 договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року, договір укладено строком на 10 років починаючи з часу його державної реєстрації.

Згідно з пунктом 6.1 договору оренди землі від 04 січня 2011 року земельна ділянка передається в оренду згідно акту приймання-передачі, який оформлюється в строк не пізніше семи днів після державної реєстрації даного договору.

01 вересня 2014 року ОСОБА_1 підписано з ФГ «Дінекс-Агро» договір оренди землі, відповідно до умов пункту 1 якого ФГ «Дінекс-Агро» (орендар) приймає у строкове платне користування спірну земельну ділянку.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Звертаючись до суду з даним позовом, ФГ «Стоянов А. А . » посилалось на те, що в момент укладення спірного договору були порушені приписи статті 24 Закону України «Про оренду землі», статей 13, 525, 526 ЦК України.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина перша статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина четверта статті 124 ЗК України ).

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

У статті 13 Закону № 161-XIV надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 цього Закону № 161-XIV).

Відповідно до статті 18 Закону № 161-XIV договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (статті 125 ЗК України).

Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині другій статті 126 ЗК України.

Пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Разом з тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки має значення не день підписання такого договору, а день вчинення реєстраційних дій. Оскільки день/момент укладення договору оренди земельної ділянки та день/момент набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то днем/моментом укладення договору оренди земельної ділянки є саме дата його державної реєстрації, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19) Верховний Суд дійшов висновку, що «оскільки ДСП «Агрокомплекс» не здійснило державну реєстрацію договору оренди землі, договір між позивачем та відповідачем чинності не набрав і, відповідно вказане сільськогосподарське підприємство не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі».

За змістом договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ « Стоянов А. А. » виходить, що договір укладено строком на десять років, починаючи з часу його державної реєстрації (пункт 3.1); цей договір набирає чинності після підписання сторонами і його державної реєстрації (пункт 15.1).

Даний договір у встановленому законом порядку не зареєстрований.

Отже, встановивши, що договір між ОСОБА_1 та ФГ «Стоянов А. А . » не набув чинності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Дінекс-Агро» відсутні.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова прийнята без додержання норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 406, 409, 410, 416 ЦПК (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства «Стоянов А. А.» залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Одеської області від 31 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В.І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук