ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 761/41842/16-ц

провадження № 61-44890св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Гудзем Василем Миколайовичем, на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 серпня 2018 року, постановлену у складі судді Желепи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначило, що 6 лютого 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 013/062-к, на виконання умов якого ПАТ «Укрсоцбанк» надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 110 500 доларів США, які позичальник мав повернути кредитодавцю, сплачуючи щомісячні платежі.

ОСОБА_1 , порушуючи умови кредитного договору, не здійснював погашення заборгованості у встановлені строки, чим порушив положення статей 509, 526 та 1054 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.

За таких обставин ПАТ «Укрсоцбанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 284 488,56 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) складає 7 085 085,74 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року, ухваленим у складі судді Малинникова О. Ф., позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 013/062-к від 6 лютого 2008 року у розмірі 284 488,56 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 17 червня 2016 року складає 7 085 085,74 грн.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 106 276,27 грн у відшкодування судового збору.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 6 червня 2018 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року, апеляційну скаргу залишено без руху, надано заявнику десять днів з дня вручення копії ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 червня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року; продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків апеляційної скарги на десять днів з дня вручення копії цієї ухвали.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року визнано неподаною та повернено заявнику.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У вересні 2018 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гудзь В. М., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 серпня 2018 року і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги, оскільки розмір судового збору за подання апеляційної скарги, визначений апеляційним судом, є завищеним і таким, що суперечить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказав, що суд апеляційної інстанції помилково відніс заявника до категорії юридичних осіб, оскільки заявник є фізичною особою і має сплачувати судовий збір за ставками, які діють для фізичних осіб.

Зазначив, що він звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Апеляційного суду м. Києва від 14 серпня 2018 року; відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору; касаційну скаргу залишено без руху, надано заявнику десять днів з дня вручення копії ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 8 січня 2019 року відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 14 серпня 2018 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України у цій же редакції Кодексу під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Постановляючи ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заявником у строк, визначений судом, не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на заочне рішення суду першої інстанції, тому наявні визначені цивільним процесуальним законодавством правові підстави для повернення апеляційної скарги заявнику.

Такі висновки суду апеляційної інстанції касаційний суд вважає правильними.

Відповідно до частини третьої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Суд апеляційної інстанції за матеріалами апеляційної скарги установив, що ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, яка не відповідає вимогам статті 356 ЦПК України за її змістом і заявником не сплачено судовий збір за її подання, та дійшов обґрунтованого висновку про залишення апеляційної скарги заявника без руху.

Також апеляційним судом установлено, що 19 червня 2018 року на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху на адресу Апеляційного суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшло клопотання про звільнення його від сплати судового збору та апеляційна скарга у новій редакції. Як на підставу звільнення від сплати судового збору заявник послався на скрутний майновий стан.

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України установлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Постановляючи ухвалу від 26 червня 2018 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, що до клопотання про звільнення від сплати судового збору ОСОБА_1 не додав належних доказів, які б свідчили про те, що його майновий стан унеможливлює сплату судового збору за подання скарги у встановленому розмірі.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень частини другої статті 127 ЦПК України, дійшов висновку про продовження заявнику строку для усунення недоліків апеляційної скарги не більше як на 10 днів з дати отримання ухвали.

Апеляційний суд установив, що 30 червня 2018 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Гудзем В. М. отримано копію ухвали суду від 26 червня 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, проте будь-яких матеріалів на усунення недоліків сторона та його представник суду не надали.

За таких обставин висновок апеляційного суду про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року є правильним, а ухвала Апеляційного суду міста Києва від 14 серпня 2018 року - такою, що постановлена з дотриманням норм процесуального права.

Твердження заявника про те, що розмір судового збору за подання апеляційної скарги, визначений апеляційним судом, є завищеним і таким, що суперечить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, касаційний суд відхиляє, оскільки ставки судового збору встановлені у відповідних розмірах Законом України «Про судовий збір» і змінюватися судом за власною ініціативою не можуть.

Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції помилково відніс заявника до категорії юридичних осіб, оскільки заявник є фізичною особою і має сплачувати судовий збір за ставками, які діють для таких осіб, також відхиляються касаційним судом, оскільки позовну заяву подано безпосередньо юридичною особою і підстави для застосування ставок судового збору, які діяли для фізичних осіб, відсутні.

Згідно з підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становила 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання позовної заяви, за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору становила 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Ціна позову ПАТ «Укрсоцбанк» складає 7 085 085,74 грн, тому судовий збір підлягав сплаті у розмірі 106 276,27 грн.

Таким чином за подання апеляційної скарги на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року ОСОБА_1 мав сплатити 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, і складала 159 414,40 грн.

Апеляційним судом правильно застосовано підпункт 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, та визначено розмір судового збору з урахуванням вимог законодавства.

Твердження заявника про те, що він звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», відхиляються касаційним судом з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Зазначені доводи про те, що заявник звільнений від сплати судового збору за подання касаційної скарги у цій справі на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не звертався до суду за захистом свого порушеного права і не є позивачем у даній справі.

Враховуючи встановлений законом обов`язок сплатити судовий збір у визначеному розмірі та відсутність у ОСОБА_1 пільг щодо його сплати, можна зробити висновок про те, що належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справи та інтересами заявника стосовно можливості звернення до суду апеляційної інстанції (за умови виконання вимог закону щодо оплати апеляційної скарги судовим збором у встановленому розмірі) у цій справі судом апеляційної інстанції дотримано.

Посилання ОСОБА_1 на те, що апеляційним судом при вирішенні клопотання про звільнення його від сплати судового збору не взято до уваги відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, не спростовують правильності висновків суду щодо повернення заявнику апеляційної скарги у зв`язку із неусуненням її недоліків. Такі доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки наданого доказу і встановлення на його підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду.

Апеляційним судом ОСОБА_1 роз`яснено його право на звернення до суду з клопотанням про зменшення розміру судового збору або відстрочення, розстрочення його сплати. Також суд апеляційної інстанції вказав заявнику, які саме докази можуть слугувати підставою для задоволення його можливого клопотання.

При цьому апеляційним судом за матеріалами справи установлено, що ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали про залишення його апеляційної скарги без руху інших клопотань або доказів на підтвердження його скрутного майнового стану не надавав.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують і на законність судового рішення не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з додержанням норм процесуального права, тому відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Гудзем Василем Миколайовичем, залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов