Постанова

Іменем України

30 червня2020 року

м. Київ

справа № 727/1895/16-ц

провадження № 61-46271св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 липня 2018 року у складі судді Чебан В. М. та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 20 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що позбавлена права користування житловим приміщенням.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 06 листопада 2014 року їй на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 .

У цьому будинку зареєстровані: вона, ОСОБА_2 (дочка) та ОСОБА_3 (син).

Вказувала на те, що вона має намір продати вказаний житловий будинок, оскільки фактично постійно проживає та працює за кордоном та не має постійного житла. 25 лютого 2016 року вона уклала договір про завдаток, згідно з яким потенційний покупець надав згоду на купівлю будинку за ціною, яка її влаштовує та забезпечить їй житло для її постійного проживання за місцем роботи. Згідно з умовами вказаного договору купівля-продаж можлива лише при знятті з реєстрації всіх зареєстрованих у будинку осіб.

Отже, здійснення її права щодо володіння, розпорядження та користування її майном, яке належить їй на праві власності, унеможливлено через наявність реєстрації місця проживання у вказаному будинку відсутньої особи ОСОБА_2 .

Зазначала, що ОСОБА_2 заперечує проти зняття з реєстрації за адресою спірного будинку, чим порушує її права як власника.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження житловим будинком АДРЕСА_1 , який належить їй на праві особистої приватної власності, шляхом позбавлення права користування вказаним будинком ОСОБА_2 .

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про скасування свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на частку у спадковому майні.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що у вересні 2015 року їй стало відомо, що її мати ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06 листопада 2014 року на спадкове майно - житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав батьку останньої - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказувала на те, що зазначеним свідоцтвом порушені її права.

Так, станом на день смерті ОСОБА_4 йому належало таке майно: літ. А - житловий будинок (цегла), загальною площею 53,0 кв. м, житловою площею 17,90 кв. м, 1976 року побудови; літ. Б -сарай, цегла, 1976 року побудови; літ. В - літня кухня (цегла); літ. Г - вбиральня дощата; № 1-2 огорожа (штахет); літ. К- криниця (бетонні кільця), вартістю 39 488,00 грн.

Після смерті ОСОБА_4 вказаний будинок з надвірними спорудами суттєво збільшився у зв`язку з його поліпшенням та реконструкції.

З 2007 року до 2012 року її батьки: мати - ОСОБА_1 та батько - ОСОБА_5 спільно реконструювали вказаний житловий будинок, у зв`язку з чим його площа збільшилась.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилась спадщина. Вона як спадкоємець першої черги звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Вважала, що до складу спадкового майна належить 1/4 частини будівельних матеріалів, елементів та конструкцій спірного будинку з надвірними спорудами, так як будинок був побудований її батьком та матір`ю під час перебування у зареєстрованому шлюбі.

Однак ОСОБА_1 не визнає її право на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_5 , вказуючи на те, що набула право власності на спірний будинок у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 .

Зазначала, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 ввела нотаріуса в оману щодо спадкового майна та 06 листопада 2014 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, вона позбавлена можливості успадкувати майно, на яке відкрилась спадщина після смерті її батька.

Також вказувала на те, що під час реконструкції спірного будинку вона за власні кошти придбавала будівельні матеріали, а тому має право на 1/2 частини будівельних матеріалів, елементів та конструкцій, як використані при будівництві спірного будинку з надвірними спорудами.

З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_2 просила:

визнати недійсним нотаріально посвідчене свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06 листопада 2014 року серії HAB № 931523 на житловий будинок літ. А загальною площею 161,10 кв. м, житловою площею 85,10 кв. м, сарай літ. Б, літню кухню з підвалом літ. В, вбиральню літ. Г, гараж літ. Д, альтанку літ. Е, колодязь І, вигрібну яму ІІ, огорожу № 1-3, вартістю 446 401,00 грн;

визнати за нею право на спадкове майно - 1/12 частини будівельних матеріалів, елементів та конструкцій самочинно реконструйованого житлового будинку літ. А загальною площею 161,10 кв. м, житловою площею 85,10 кв. м, сараю літ. Б, літньої кухні з підвалом літ. В, вбиральні літ. Г, гаражу літ. Д, альтанки літ. Е, колодязя І, вигрібної ями ІІ, огорожі № 1-3, яке залишилось після смерті ОСОБА_5 ;

визнати за нею право власності на 1/2 частини будівельних матеріалів, елементів та конструкцій самочинно реконструйованого житлового будинку літ. А, загальною площею 93,30 кв. м, житловою площею 53,70 кв. м, сараю літ. Б, літньої кухні з підвалом літ. В, вбиральні літ. Г, гаражу літ. Д, альтанки літ. Е, колодязя І, вигрібної ями ІІ, огорожі № 1-3.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 03 липня 2018 року у задоволенні позові ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 набула право користування спірним будинком як член сім`ї власника нерухомого майна, а тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 права користування вказаним будинком.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину видано державним нотаріусом згідно з вимогами закону, оспорюваним свідоцтвом про право на спадщину за заповітом не порушені права та інтереси позивача, а тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним.

Також відсутні підстави для визнання за ОСОБА_2 права на спадкове майно - 1/12 частини будівельних матеріалів, елементів та конструкцій самочинно реконструйованого спірного житлового будинку, яке залишилось після смерті ОСОБА_5 , та для визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частини вказаних будівельних матеріалів, елементів та конструкцій, оскільки позивач не довела вказані позовні вимоги та не надала належні та допустимі докази на їх підтвердження.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 20 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції в частині відмови в зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на частку у майні залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, оскільки державний нотаріус правомірно видав ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом та вказаним свідоцтвом не порушені права ОСОБА_2 .

Також суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права на спадкове майно - 1/12 частини будівельних матеріалів, елементів та конструкцій самочинно реконструйованого спірного житлового будинку, яке залишилось після смерті ОСОБА_5 , та для визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частини вказаних будівельних матеріалів, елементів та конструкцій у зв`язку з недоведеність вказаних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні її зустрічних позовних вимог.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні її позовних вимог, не з`ясували, з чого складалось нерухоме майно спадкодавця ОСОБА_4 та яке саме майно останній заповів ОСОБА_1 .

Суди попередніх інстанцій не врахували, що станом на 2006 рік ОСОБА_1 належним чином не оформила спадкове майно, а отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом лише у 2014 році.

Разом із цим, після 2006 року спірне нерухоме майно було реконструйоване, його площа та вартість збільшилась.

Зазначала, що у період з 2007 року до 2012 року вона особисто та її батьки спільно реконструювали, тобто перебудували спірний житловий будинок.

Вказувала на те, що вона особисто витратила значну суму коштів на вказану реконструкцію, а саме у розмірі 223 200,50 грн, а тому має право на 1/2 частини будівельних матеріалів, що використані під час реконструкції спірного житлового будинку.

Також право на будівельні матеріали, що використані під час реконструкції спірного житлового будинку, мав її батько, після смерті якого відрилась спадщина на 1/4 частини будівельних матеріалів.

Отже, враховуючи те, що спірний будинок з надвірними спорудами був реконструйований та побудований нею особисто, її батьком, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її матір`ю як подружжям, вона має право на 1/2 його частини, яку вона особисто побудувала, і на 1/12 частини як спадкоємець після смерті батька.

Судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 та залишити судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 13 квітня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина.

За життя ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 склав нотаріально посвідчений заповіт, згідно з яким заповів все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що за законом буде мати право, своїй дочці ОСОБА_1 .

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 09 липня 1970 року ОСОБА_4 належав житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 .

У строк, передбачений законом, ОСОБА_1 звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 06 листопада 2014 року ОСОБА_1 належить житловий будинок літ. А, загальною площею 161,10 кв. м, житловою площею 85,10 кв. м, сарай літ. Б, літня кухня з підвалом літ. В, вбиральня літ. Г, гараж літ. Д, альтанка літ. Е, колодязь І, вигрібна яма ІІ, огорожа № 1-3, які розташовані по АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою КЖРЕП 5 від 01 лютого 2016 року № 168 у вказаному будинку зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Також установлено, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, після смерті якого відкрилась спадщина. Державним нотаріусом Першої Чернівецької державної нотаріальної контори заведена спадкова справа № 248/2015.

З 29 вересня 2000 року по 29 серпня 2012 року ОСОБА_5 постійно проживав та перебував на реєстраційному обліку за адресою спірного будинку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання недійснимсвідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 листопада 2014 року, з огляду на таке.

Так, за загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

У справі, що переглядається, установлено, що у липні 2006 року ОСОБА_1 звернулась до державного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 150, т. 1), тобто у шестимісячний строк визначений законом.

У цій справі ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за заповітом, який в судовому порядку не скасований та не визнаний недійсним.

Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку.

Оспорюване свідоцтво про право на спадщину від 06 листопада 2014 року видано державним нотаріусом Коватар В. І. згідно з вимогами закон та ним не порушені права та інтереси ОСОБА_2 як спадкоємця ОСОБА_4 .

Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 листопада 2014 року.

Перевіряючи доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що після смерті її батька відкрилась спадщина на 1/4 частини будівельних матеріалів, які використані під час реконструкції спірного нерухомого майна, колегія суддів виходить із такого.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Стаття 62 СК України встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Стаття 62 СК України регулює правовідносини подружжя та не стосується інших членів сім`ї.

Виходячи з системного аналізу положень статей 57 і 62 СК України, майно, що належало одному з подружжя на праві особистої приватної власності у порядку статті 57 СК України, повністю та автоматично не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише у порядку, визначеному статтею 62 СК України, тобто право спільної сумісної власності виникає на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом, з урахуванням частини, яка належала одному із подружжя на праві особистої приватної власності.

У справі, що переглядається, установлено, що за життя ОСОБА_5 не порушував питання щодо віднесення спірного будинку до спільної сумісної власності подружжя, не звертався до суду з позовом про визнання будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя або про визнання за ним права власності на вказане нерухоме майно.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_5 купляв будівельні матеріали для будівництва житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 , або оплачував роботи пов`язані з таким будівництвом.

Отже, спірне нерухоме майно є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , а тому не входить до складу спадкового майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права на спадкове майно - 1/12 частини будівельних матеріалів, елементів та конструкцій самочинно реконструйованого житлового будинку літ. А загальною площею 161,10 кв. м, житловою площею 85,10 кв. м, сараю літ. Б, літньої кухні з підвалом літ. В, вбиральні літ. Г, гаражу літ. Д, альтанки літ. Е, колодязя І, вигрібної ями ІІ, огорожі № 1-3, яке залишилось після смерті ОСОБА_5 .

Перевіряючи доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що вона має право на 1/2 частини будівельних матеріалів, елементів та конструкцій житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 , колегія суддів виходить із такого.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, установлено, що спірний житловий будинок ОСОБА_2 не належить.

Матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів того, що реконструкція спірного будинку з надвірними спорудами була здійснена ОСОБА_2 або ж за рахунок її коштів й є самочинною.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частини будівельних матеріалів, елементів та конструкцій самочинно реконструйованого житлового будинку літ. А, загальною площею 93,30 кв. м, житловою площею 53,70 кв. м, сараю літ. Б, літньої кухні з підвалом літ. В, вбиральні літ. Г, гаражу літ. Д, альтанки літ. Е, колодязя І, вигрібної ями ІІ, огорожі № 1-3.

Інші доводи касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 20 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк І. А. Воробйова Р. А. Лідовець