Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 638/19588/16

провадження № 61-43585св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «СБЕРБАНК»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2018 року у складі судді Подус Г. С. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 26 липня 2018 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» (далі ПАТ «СБЕРБАНК», банк), у якому просив визнати недійсним договір банківського вкладу № 3330/026/539649 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника від 04 грудня 2013 року; застосувати наслідки недійсності правочину, повернувши сторони у первісний стан; зобов`язати ПАТ «СБЕРБАНК» видати належні йому грошові кошти у сумі 105 000 доларів США за договором банківського вкладу № 3330/026/539649 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника від 04 грудня 2013 року та прийняти від нього все, одержане ним від ПАТ «СБЕРБАНК» на виконання договору банківського вкладу № 3330/026/539649 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника від 04 грудня 2013 року та зобов`язати ОСОБА_1 повернути ПАТ «СБЕРБАНК» одержане ним на виконання договору банківського вкладу № 3330/026/539649 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника від 04 грудня 2013 року.

Позов мотивований тим, що 04 грудня 2013 року між ним та публічним акціонерним товариством «ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ», який змінив назву на ПАТ «СБЕРБАНК», укладено договір банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на суму 105 000 доларів США строком отримання (розміщення вкладу) 367 днів до 06 грудня 2014 року із сплатою процентної ставки у розмірі 8,5 % річних.

Згідно з пунктом 1.7. договору передбачено, що погашення сертифікату та сплата процентів за ним відбувається у валюті, в якій випущено сертифікат.

Вказував, що 27 травня 2014 року він звернувся до банку із заявою про дострокове погашення ощадного сертифікату. Банк повідомив його про те, що грошові кошти у іноземній валюті, отримані від дострокового погашення ощадного (депозитного) сертифікату, підлягають обов`язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України із подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту від продажу такої іноземної валюти на його поточний рахунок у національній валюті, відкритий у банку, кошти з якого можуть бути видані йому або перераховані за його розпорядженням на інший рахунок не раніше, ніж через п`ять робочих днів після їх зарахування. Мотивуючи свої дії неможливістю повернення депозиту у валюті вкладу - доларах США, через дію постанови Правління Національного банку України від 16 вересня 2013 року № 365, банк здійснив повернення вкладу у гривні.

Зазначав, що на час укладення договору банк не привів типовий договір у відповідність до вимог законодавства, що призвело до введення його в оману щодо повернення вкладу не у доларах США.

Вважав, що укладаючи угоду він діяв під впливом обману, вважаючи, що зможе у будь-який час отримати внесені ним кошти у валюті вкладу, як це випливає із тексту договору. Посилався також на те, що він не має юридичної освіти, не був та не є спеціалістом у галузі банківського права чи економіки, тобто не володіє спеціальними знаннями, послуговуючись лише загальноприйнятими нормами банківського обслуговування, консультаціями працівників банку та текстом договору. Якби відповідач попередив його про таку основну характеристику пропонованої банківської послуги - неможливість отримання вкладу в іноземній валюті, то він би не уклав спірний договір.

Ураховуючи наведене, просив задовольнити позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач не довів, що при укладенні спірного договору він діяв під впливом обману з боку відповідача, що банк намагався ввести його в оману, тобто в даному випадку відсутні передбачені у статті 230 ЦК України підстави для визнання договору недійсним. Всі твердження позивача про умисел банку на введення його в оману ґрунтуються на припущеннях.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 26 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на те, що умовами спірного договору банківського вкладу передбачено повернення коштів вкладі в доларах США, при цьому грошові кошти повернуті в гривневому еквіваленті. Суди не надали належної оцінки тому, що банк ввів його в оману та веде нечесну підприємницьку практику, оскільки відповідач достовірно знав про неможливість повернення коштів у доларах США, проте не повідомив його про це.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У грудні 2018 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив АТ «СБЕРБАНК», у якому товариство просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Посилається на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, оскільки судами правильно встановлено обставини справи та вказано, що ОСОБА_1 не довів своїх позовних вимог, у діях банку не вбачається жодних ознак умислу на введення позивача в оману під час укладення спірного договору.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У жовтні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством «ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «СБЕРБАНК», укладений договір банківського вкладу №3330/026/539649 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника серії НОМЕР_1 на суму 105 000,00 доларів США строком отримання (розміщення вкладу) 367 днів до 06 грудня 2014 року із сплатою процентів у розмірі 8,5 % річних.

Платіжним дорученням № 99528952 від 04 грудня 2013 року ОСОБА_1 внесено кошти на депозит в сумі 105 000,00 доларів США.

На виконання указаного договору банківського вкладу сторони склали акт прийому-передачі, відповідно до умов якого відповідач передав, а позивач отримав ощадний сертифікат серії НОМЕР_1 , який випущено 04 грудня 2013 року на суму 105 000 доларів США і за змістом якого позивач погоджується, що обслуговування та погашення сертифікату здійснюється з урахуванням правил, встановлених законодавством України та Умовами банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ», що діють на дату здійснення дій, пов`язаних з обслуговуванням та/або погашенням сертифікату.

27 травня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про дострокове погашення належного йому ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника НОМЕР_1 .

У вказаній заяві зазначено, що ОСОБА_1 ознайомлений зі змістом Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 та змістом Постанови про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб у межах України, затвердженої Правлінням Національного банку України від 16 вересня 2013 № 365. Крім того, у заяві зазначено, що ОСОБА_1 відомо про те, що грошові кошти у іноземній валюті, отримані від дострокового погашення сертифікату, підлягають обов`язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України із подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту від продажу іноземної валюти на його поточний рахунок в національній валюті, відкритий у банку, кошти з якого можуть бути видані йому або перераховані за його розпорядженням на інший рахунок не раніше, ніж через п`ять робочих днів після їх зарахування.

Банком 27 травня 2014 року достроково погашено вказаний сертифікат, зокрема, зараховано на рахунок ОСОБА_1 гривневий еквівалент суми вкладу за курсом гривні до долара США 11,7 загальною сумою 1 224 798 грн 39 коп. та 582 грн 31 коп. відсотків.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно положень статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із пунктом 2 частини першої, частиною другою статті 19 Закону «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

У пунктах 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Отже, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного уведення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел в діях однієї зі сторін правочину.

При цьому на позивача у справі, який вважає себе особою, яка діяла під впливом обману, покладається тягар доказування сукупності таких обставин: 1) наявність умислу в діях відповідача; 2) істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману; 3) сам факт обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При вчиненні правочину під впливом обману формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено, під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення. Внутрішня воля потерпілого на вчинення правочину відповідає його зовнішньому волевиявленню, однак її формування відбувається не вільно, а під впливом обману з боку інших осіб.

Установлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до вчинення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначене повністю узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені в постановах від 23 липня 2018 року у справі № 638/19589/16, від 14 листопада 2019 року у справі № 638/19700/16.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши, що, укладаючи договір банківського вкладу, сторони діяли вільно та свідомо, дійшли правильно висновку, що позивач не довів наявності обману з боку банку при укладанні спірного договору, а його доводи ґрунтуються виключно на припущеннях.

Суди вірно зазначили, що документи банку, якими він керувався при наданні банківських послуг, а також нормативно-правові акти, на які позивач послався в обґрунтування того, що відповідач приховав їх зміст від нього при укладенні спірного договору, є загальнодоступними нормативними актами, тобто не могли бути прихованими банком. Помилка ж внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Обставини дострокового погашення відповідачем ощадного сертифікату за спірним договором із застосуванням вимог постанови Правління Національного банку України «Про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб в межах України» № 365 від 16 вересня 2013 року (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), самі по собі не можуть свідчити про наявність умислу відповідача на момент укладення спірного договору увести позивача в оману і не повертати після його укладення суму вкладу на умовах, визначених пунктом 1.7 договору банківського вкладу.

Невключення положень постанови Правління Національного банку України «Про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб в межах України» № 365 від 16 вересня 2013 року (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), в умови спірного договору банківського вкладу не є доказом свідомого приховування відповідачем її змісту від позивача з метою заволодіння його валютними ресурсами, а також не є доказом порушення свободи формування волі позивача на укладення спірного договору. Указана постанова Правління Національного банку України не є нормативним актом з обмеженим доступом чи нормативним актом локальної дії, вона є відкритим та загальнодоступним нормативним актом.

Укладаючи договір банківського вкладу, предметом якого були не національна, а іноземна валюта, позивач брав на себе свідомі ризики, які пов`язані із застосуванням державним регулятором в особі Національного банку України повноважень з валютного регулювання та валютного контролю, у тому числі пов`язаних із установленням порядку проведення обов`язкового продажу та розміру надходжень в іноземній валюті.

Позивач не довів, що його було обмежено у доступі до інформації про його права та обов`язки, не надав доказів, що був обмежений у часі на прийняття рішення про укладення спірного правочину, та ознайомлення з його умовами, що є його процесуальним обов`язком.

Доводи ОСОБА_1 про порушення принципу рівності сторін спірного договору є необґрунтованим, оскільки вказане порушення у розумінні положень Закону України «Про захист прав споживачів» може мати місце, якщо є істотний дисбаланс у самих договірних відносинах, тобто у правах і обов`язках сторін, який, враховуючи зміст спірного договору, у даних правовідносинах сторін, відсутній.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не надано належної оцінки пунктам 1.7. та 2.3. договору банківського вкладу є безпідставними, оскільки вказані пункти договору відтворювали пункти 5.3., 5.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 516 від 03 грудня 2003 року, в редакції, що діяла на момент укладення договору.

Враховуючи, що кошти на рахунок позивача, який пред`явив ощадний (депозитний) сертифікат за спірним договором, номінований в іноземній валюті до погашення, мали бути зараховані не з рахунку ОСОБА_1 , а з рахунку, який йому не належав, відповідач зобов`язаний був здійснити продаж таких надходжень на міжбанківському валютному ринку України та зарахувати гривневий еквівалент від продажу іноземної валюти на поточний рахунок в національній валюті.

Відповідач при достроковому погашенні сертифікату за спірним договором діяв відповідно до постанови Правління Національного банку України «Про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб в межах України» № 365, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України за № 1592/24124 від 16 вересня 2013 року (у редакції на час виникнення правовідносин), якою передбачено, що надходження коштів в іноземній валюті в межах України на поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи (резидента або нерезидента) здійснюється виключно шляхом переказу коштів в іноземній валюті з іншого власного рахунку або шляхом унесення готівки власником рахунку. Зарахування інших надходжень в іноземній валюті в межах України, передбачених законодавством України, на поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи (резидента або нерезидента) не дозволяється. Уповноважений банк зобов`язаний здійснити продаж таких надходжень на міжбанківському валютному ринку України та зарахувати гривневий еквівалент від продажу іноземної валюти на поточний рахунок в національній валюті фізичної особи (резидента або нерезидента).

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 26 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов