Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 569/12107/15-ц

провадження № 61-21005св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта-Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

тертя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 грудня 2017 року в складі судді Бердія М. А. та постанову апеляційного суду Рівненської області від 20 лютого 2018 року в складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Шеремет А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта-Банк» (далі - ПАТ «Дельта-Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки: двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що належить відповідачу, з надвірними будівлями та земельну ділянку, на якій розташована квартира, шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» як іпотекодержателем права власності на вказане іпотечне майно.

Позов мотивований тим, що 18 липня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» (далі - ТОВ «Укрпромбанк») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит в сумі 30 000 дол. США зі сплатою 12,7 % річних за користування коштами та кінцевим строком повернення до 14 липня 2013 року.

Того ж дня в забезпечення зобов`язань за кредитним договором між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку належне йому нерухоме майно: двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , з надвірними будівлями та земельну ділянку, на якій розташована квартира.

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами та договорами іпотеки, укладеними на забезпечення виконання кредитних зобов`язань.

Посилаючись на те, що внаслідок порушення позичальником зобов`язань щодо повернення кредитних коштів виникла заборгованість у розмірі 403 395 грн 96 коп., ПАТ «Дельта Банк» просило задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, позивачем неправильно обрано спосіб захисту, оскільки звернення стягнення на предмет іпотекив судовому порядку шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на нього не відповідає вимогам закону, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Рівненської області від 20 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 грудня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав відмови в задоволенні позову, оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів

У квітні 2018 року ПАТ «Дельта Банк» звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що право вибору способу судового захисту шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки належить виключно позивачу. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателем не перешкоджає останньому застосувати інші встановлені чинним законодавством способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, не врахували практику Верховного Суду України, відповідно до якої позивач може використати як спосіб захисту порушеного права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У червні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що договір іпотеки містить умови, відповідно до яких іпотекодавець може добровільно передати предмет іпотеки в позасудовому порядку. Враховуючи, що предмет іпотеки внаслідок пожежі практично зруйнований, а на його місці відповідач побудував новий будинок, ціна якого є значно вищою від розміру кредитної заборгованості, відсутні підстави для задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 18 липня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 281-012/ФКВ-08, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 30 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,7 % річних на строк до 14 липня 2023 року.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору 18 липня 2008 року укладений іпотечний договір № 281-012/Zфкіп-08, за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 46,6 кв. м, житловою площею 21,6 кв. м та надвірні будівлі і споруди: Б1 - сарай (дерево), № 1, 2, 3, 7 - огорожа. Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, площею 0,0447 га, кадастровий номер 5610100000:01:050:0133, за адресою: АДРЕСА_2 , та належить іпотекодавцю на підставі державного акту про право власності на землю серії ЯГ № 380580, виданого 17 липня 2006 року, на підстав рішення Рівненської міської ради від 21 березня 2006 року № 2085. Квартира належить іпотекодавцю на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 квітня 2008 року. Ціна іпотеки визначена у розмірі 307 530 грн.

Пунктом 4.3 іпотечного договору від 18 липня 2008 року № 281-012/Zфкіп-08 передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса згідно з порядком задоволення вимог іпотекодержателя, передбаченим пунктом 4.4 цього договору.

У випадку настання будь-якої з підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачених пунктом 4.1 цього договору, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги одним з наступних способів:

шляхом прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобов`язання. Цей іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки;

шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі незалежної експертної оцінки предмета іпотеки. Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цього договору, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на предмет іпотеки (пукти 4.4., 4.4.1., 4.4.2. іпотечного договору).

30 червня 2010 року між «Укрпромбанк», Національним банком України та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги на погашення (стягнення) заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, зазначеними у реєстрі заборгованості боржників. За вищевказаним кредитним договором проведено заміну кредитора у зобов`язаннях, а тому всі права та обов`язки кредитора перейшли до ПАТ «Дельта Банк». Також за договором купівлі-продажу прав вимоги ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Листом-вимогою від 18 серпня 2015 року № 31.4-08/8120/15 ПАТ «Дельта Банк» повідомило відповідача про сплату простроченої (поточної) заборгованості в тридцятиденний строк. Зазначено про можливість передачі іпотекодеожателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у позасудовому порядку.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 28 липня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 становить 403 395 грн 96 коп., з яких: 376 148 грн 82 коп. - тіло кредиту, 27 247 грн 13 коп. - відсотки, 3914 грн 21 коп. - пеня. Оскільки позичальник заборгованість не сплатив, банк звернувся до суду з цим позовом та просив звернути стягнення на предмет іпотеки: двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що належить відповідачу, з надвірними будівлями та земельну ділянку, на якій розташована квартира, шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» як іпотекодержателем права власності на вказане іпотечне майно.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно зі статтею 6 та частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто законом визначено способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Відповідно до статті 36 Закону «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що стаття 37 вказаного Закону не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18), від 29 травня 2019 року в справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку, що визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, відповідно до якого позивач має право реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Посилання ПАТ «Дельта-Банк» на невідповідність оскаржуваних судових рішень практиці Верховного Суду України є безпідставним, оскільки відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року в справі № 760/14438/15-ц (провадження № 38цс18), висловлюючи висновки щодо застосування судами статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року в справі № 6-1851цс15, не вбачала.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк» залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Рівненської області від 20 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов