ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 554/12083/15

провадження № 61-2049 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у складі колегії суддів Дряниці Ю. В., Бондаревської С. М., Пилипчук Л. І.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року ПАТ «Альфа-Банк» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та просило стягнути з них на свою користь в солідарному порядку заборгованість по кредитному договору № 490059103 в сумі 129 987,75 грн, з яких 73 917,48 грн заборгованості по кредиту, 8298,35 грн заборгованості по відсотках, 47 771,92 грн пені.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 17 березня 2008 року ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 490059103, згідно якого останній надано кредит у сумі 9673,27 доларів США з цільовим призначенням для придбання транспортного засобу за договором купівлі-продажу від 29 лютого 2008 року № 1011, укладеного між ОСОБА_1 та філіалом «Авто ЗАЗ-сервіс» АТ «Українська Автомобільна Корпорація».

У забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 уклали договір поруки № 490059103-П, згідно якого поручитель несе солідарну відповідальність перед позивачем за невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору.

У зв`язку з невиконанням своїх зобов`язань у позичальника та поручителя станом на 29 липня 2015 року утворилася заборгованість, яку банк просить солідарно стягнути у судовому порядку.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 липня 2016 року позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 17 березня 2008 року № 490059103 у розмірі 129 987,75 грн, а також судові витрати у розмірі 1299,88 грн.

Суд першої інстанції виходив із того, що свої зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконує, у встановлені строки кредит не повертає, а тому наявні підстави для солідарного стягнення заборгованості. Розмір заборгованості, зазначений у позовній заяві, є обґрунтованим, здійснений відповідно до умов договору та підтверджений встановленими обставинами справи.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 25 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 липня 2016 року в частині стягнення судових витрат скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» по 649,94 грн судових витрат з кожного.

Апеляційний суд виходив із того, що місцевим судом винесено вмотивоване рішення в частині стягнення заборгованості за кредитним договором, а солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Постановою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 25 жовтня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд виходив із того, що у кредитному договорі чітко визначений строк повного погашення кредиту до 17 березня 2013 року.

За таких обставин у банку виникло право пред`явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 17 березня 2013 року, протягом наступних шести місяців.

Висновки суду про стягнення у солідарному порядку суми кредитної заборгованості із відповідачів у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору не можна визнати такими, що відповідають вимогам закону, оскільки фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено,

Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Октябрського районного суду від 25 жовтня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором від 17 березня 2008 року № 490059103 у розмірі 73 917,48 грн.

У задоволенні позовних вимог банку до позичальника про стягнення заборгованості по процентах, пені, до поручителя про стягнення заборгованості по кредитному договору відмовлено.

Апеляційний суд виходив із того, що боржник зобов`язувався повернути кредит у строк до 17 березня 2013 року, а банк просив стягнути заборгованість станом на 29 липня 2015 року, у той час як після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України.

Вимоги банку до поручителя не підлягають задоволенню у зв`язку з припиненням поруки відповідно до статті 559 ЦК України, оскільки банк пред`явив позов до поручителя після спливу 6 місяців з дня виконання основного зобов`язання.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі, зупинено виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, направити справу на новий розгляд в суд апеляційної інстанції.

Зазначає, що позивачем не доведено отримання відповідачем кредиту у готівковій формі.

Стверджує, що факт надання коштів у кредит доказується виключно первинними бухгалтерськими документами, а копія заяви на видачу готівки не є належним та допустимим доказом надання банком кредиту, посилається на постанову Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15.

Указує, що судовою експертизою не підтвердився факт видачі позивачем відповідачу кредиту в сумі 9673,27 доларів США.

Рішення апеляційного суду у частині незадоволених позовних вимог банку у касаційному порядку не оскаржується, тому Верховним Судом не переглядається.

Заперечення/відзив на касаційну скаргу

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на дану касаційну скаргу адвоката Радченко В. Ю., яка діє в інтересах ПАТ «Альфа-Банк», у якому представник відповідача просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін.

Зазначає, що факт надання позичальником кредитних коштів підтверджується належними доказами, наданими під час розгляду справи, а саме копіями заяв позичальника, у тому числі про видачу готівки, випискою по особовому рахунку, розрахунком заборгованості. При цьому у заявах на адресу банку позичальник прямо зазначає, що між нею та банком підписаний кредитний договір № 490059103, за яким їй було надано кредит (грошові кошти) у розмірі 9673,27 доларів США.

Стверджує, що відхилення Полтавським апеляційним судом висновку експерта є обґрунтованим, оскільки даним висновком не спростовано факт видачі кредитних коштів позичальнику.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 17 березня 2008 року ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 490059103, згідно якого банк зобов`язаний надати кредит у сумі 9673,27 доларів США зі строком дії договору до 17 березня 2013 року та процентною ставкою в розмірі 14,5 % річних з цільовим використанням кредиту - придбання транспортного засобу згідно з договором купівлі-продажу від 29 лютого 2008 року № 1011.

Згідно з пунктом 2.7 кредитного договору для кредитів у іноземній валюті в день видачі кредитних коштів позичальник, на суму отриманого кредиту, здійснює продаж іноземної валюти через оапераційну касу банку по встановленому курсу банку на день здійснення операції. У день видачі кредитних коштів та не пізніше наступного банківського дня позичальник перераховує кредитні кошти або виручені від продажу валюти кошти за наступними реквізитами: у сумі 48 850 грн - на рахунок продавця філіал «Авто ЗАЗ-сервіс» АТ «Українська Автомобільна Корпорація» з метою оплати за транспортний засіб за договором купівлі-продажу від 29 лютого 2008 року № 1011; у сумі 0 грн. - на рахунок страховика GENERALI GROUP № НОМЕР_1.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 17 березня 2008 року № 490059103 між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 490059103-П, згідно якого поручитель несе солідарну відповідальність перед позивачем за невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язаний здійснювати повернення кредиту частинами в розмірі та в строки, визначені графіком здійснення платежів з повернення кредиту та додатком № 1 до договору, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісії за дії банка, які вчиняються на користь позичальника з метою сприяння останньому у виконанні ним своїх зобов`язань за договором, сплачувати неустойки та інші передбачені договором платежі. Крім того, пунктом 3.4 кредитного договору встановлено, що в разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов`язання в частині повернення кредиту та/або сплати процентів, комісій згідно умов договору, позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення.

Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит в обумовленій сумі, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на 07 лютого 2020 року), підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, відповідно до яких воно має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Апеляційний суд встановив, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит в обумовленій сумі, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача, тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних до позичальника про стягнення заборгованості по тілу кредиту.

Доводи касаційної скарги про те, що банк не надавав позичальнику кредитні кошти, є необґрунтованими, оскільки відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи передбачений кредитним договором порядок надання кредитних коштів був дотриманий, що підтверджується у тому числі випискою з особового рахунку позичальника, квитанцією про здійснення валютно-обмінної операції, квитанцією про перерахунок коштів від позичальника до продавця автомобіля.

Ці та інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин, встановлених апеляційним судом, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться за межами розгляду справи судом касаційної інстанції, який не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Посилання касаційної скарги на постанову Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15 (провадження № 61-517св18) є необґрунтованим, оскільки у справі № 161/16891/15 суди виходили з того, що «позивач у порушення вимог частини першої статті 60 ЦПК України в редакції Кодексу, що діяла на час розгляду справи, не довів належними доказами (первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») наявність заборгованості у відповідача перед банком; на вимогу суду банк не надав оригіналів кредитних договорів за 2006 та 2009 рік, оригіналу Генеральної угоди від 9 серпня 2012 року, виписки за картковим рахунком, доказів отримання відповідачем кредиту чи перерахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача, тоді як представник відповідача заперечував підписання кредитних договорів з банком та здійснення платежів на виконання їх умов».

На відміну від справи № 161/16891/15, у якій суди дійшли висновку про відсутність доказів отримання відповідачем кредиту, у даній справі суди встановили, що надання кредитних коштів відповідачу підтверджується належними та допустимими доказами, у тому числі випискою з особового рахунку позичальника, квитанцією про здійснення валютно-обмінної операції, квитанцією про перерахунок коштів від позичальника до продавця автомобіля.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у частині задоволених позовних вимог публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення 73 917,48 грн заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором від 17 березня 2008 року № 490059103 залишити без змін.

Поновити виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук