Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 521/12780/16-ц

провадження № 61-15008св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - фізична особа - підприємець ОСОБА_2 ,

відповідач за первісним позовом - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 12 травня 2017 року в складі судді Сегеди О. М. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 січня 2018 року в складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Черевка П. М.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог первісного і зустрічного позовів

В липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 про розірвання договору, стягнення збитків та моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що між ним і ФОП ОСОБА_2 , в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , укладено договір про надання послуг з розроблення дизайну інтер`єру від 09 вересня 2015 року № 09/09/15 (далі - договір про надання послуг), відповідно до умов якого останні зобов`язались виготовити дизайн-проєкт житлового приміщення.

Позивач за первісним позовом зазначав, що під час підписання договору про надання послуг він передав ОСОБА_3 аванс в сумі 3 600,00 дол. США, що на момент підписання договору становило 82 800,00 грн. Стверджував, що відповідно до пункту 2.5 вказаного договору замовник зобов`язувався виконати дизайн-проєкт протягом 45 календарних днів, тобто до 23 жовтня 2015 року. Проте у вказаний у договорі строк розроблення дизайн-проєкту не було виконано з вини відповідачів, оскільки вони в односторонньому порядку самоусунулися від виконання умов договору.

Вказував, що 17 червня 2016 року відправив на адресу ФОП ОСОБА_2 повідомлення про розірвання договору про надання послуг з вимогою повернення суми авансу в розмірі 82 800,00 грн.

Враховуючи вказане, ОСОБА_1 просив суд розірвати договір про надання послуг, укладений між ним і ФОП ОСОБА_2 ; стягнути солідарно з відповідачів на його користь збитки за договором про надання послуг у розмірі 98 056,56 грн, у тому числі сплачений аванс у розмірі 89 481,60 грн, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором у розмірі 1 837,48 грн; 3 % річних за користування грошовими коштами на суму сплаченого авансу у розмірі 1 837,48 грн; моральна шкода у розмірі 2 000,00 грн; стягнути з відповідачів на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 2 900,00 грн.

23 листопада 2016 року ФОП ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків та моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог вказувала, що відповідно пунктів 4.1, 4.2 договору про надання послуг вартість робіт за цим договором на момент укладення становила 209 300,00 грн, а ОСОБА_1 повинен був внести передоплату в розмірі 50 % вартості робіт на момент укладення договору.

Зазначала, що відповідно до пункту 6.4 договору про надання послуг договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і внесення передоплати, і діє до закінчення виконання зобов`язань обома сторонами. Порушивши ці умови договору, ОСОБА_1 вніс передоплату частково - в сумі 3 600,00 дол. США, що становить приблизно 39 % вартості всіх робіт, а тому позивач за зустрічним позовом вважає, що ці кошти не є авансом.

Вказувала, що не зважаючи на те, що ОСОБА_1 не повністю вніс передоплату за договором про надання послуг, вони з ОСОБА_3 приступили до виконання його умов, але у подальшому відповідач відмовився оплатити їх роботу.

Стверджувала, що виконуючи умови договору про надання послуг, вона була позбавлена можливості реалізовувати замовлення з розробки дизайну інтер`єру інших клієнтів, хоча такі замовлення надходили. Вартість виконаної роботи за розрахунками ОСОБА_2 , становить 138 624,45 грн.

З огляду на викладені обставини ФОП ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 138 624,45 грн та моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 12 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 17 січня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму авансу в розмірі 89 481,60 грн.

В інший частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Зустрічні позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення збитків та моральної шкоди залишено без задоволення.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що договір про надання послуг не набув чинності і не породив у сторін жодних правових наслідків. Суди дійшли висновку, що внесена ОСОБА_1 сума коштів є авансом, і така сума підлягає поверненню позивачу за первісним позовом. Інші вимоги за первісним та зустрічним позовами суди вважали безпідставними, тому в їх задоволенні відмовили.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У березні 2018 року ФОП ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про невиконання умов договору ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки саме ОСОБА_4 не виконував умови договору про надання послуг, зокрема, у частині внесення передоплати у розмірі 50 % вартості робіт (фактично сплачено 39 % вартості послуг), що мало наслідком продовження строку надання послуг, передбачених договором, оскільки роботи мали виконуватись поетапно.

ОСОБА_1 оплатити виконаний авторський нагляд відмовився, посилаючись на те, що його вартість включено до вартості послуг за договором, хоча за умовами цього договору вказані роботи мали оплачуватись окремо.

ОСОБА_1 не виконав умов договору, не оплатив фактично надані послуги, отримані креслення передав іншій дизайнерській фірмі, а виконання роботи за його замовленням позбавило відповідачів за первісним позовом можливості займатись іншими дизайнерськими проєктами та співпрацювати з іншими замовниками, чим їм завдано збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 126 500,00 грн, а також спричинено моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн. Крім того, ОСОБА_1 не здійснив оплату за фактично виконану роботу в розмірі 12 124,45 грн.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що вона містять доводи щодо оскарження рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми авансу в розмірі 89 481,60 грн та відмови у задоволенні зустрічного позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 138 624,45 грн та моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн, а тому рішення переглядаються касаційним судом лише у цій частині.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2018 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник позивача за первісним позовом зазначив про необґрунтованість доводів касаційної скарги ФОП ОСОБА_2 .

Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи вимоги за зустрічним позовом, правильно встановили обставини справи та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_2 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.

Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві власності належать земельна ділянка та будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

10 серпня 2014 року між ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_2 , в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , складено договір про надання послуг, відповідно до умов якого відповідачі за первісним позовом зобов`язались виготовити дизайн-проєкт житлового приміщення загальною площею 520 кв. м, яке розташоване за вищевказаною адресою.

Згідно з пунктом 2.5 договору про надання послугвідповідачі за первісним позовом зобов`язувались виконати дизайн-проєкт протягом 45 календарних днів, тобто до 23 жовтня 2015 року.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору про надання послугвартість робіт на момент його укладення становила 402,50 грн за 1 кв. м, що в загальному розмірі складає 209 300,00 грн. Замовник вносить передоплату в розмірі 50 % вартості робіт в момент укладення цього договору.

Згідно з пунктом 6.4 договору про надання послугдоговір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і внесення передоплати, і діє до закінчення виконання зобов`язань обома сторонами.

Під час підписання договору про надання послуг ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 аванс у розмірі 3 600,00 доларів США, про що так і зазначено на останній сторінці договору (а. с. 125, т. 1).

У визначений договором термін дизайн-проєкт житлового приміщення не розроблено.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами першою, другою статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

У пункті 6.4 договору про надання послуг зазначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і внесення передоплати в розмірі 50 % відсотків вартості робіт у момент укладення вказаного договору (пункт 4.2 договору) і діє до закінчення виконання зобов`язань обома сторонами.

Встановивши, що вимоги пункту 6.4 договору про надання послуг сторонами не було виконано, зокрема, замовник не вніс 50 % відсотків вартості робіт у момент укладення вказаного договору, суди обґрунтовано вказали, що вказаний договір не набрав чинності, тобто є таким, який не породжує у сторін жодних прав та обов`язків. З огляду на викладене грошові кошти, які були отримані ОСОБА_3 від ОСОБА_1 , правильно визначено судами як аванс, що підлягає поверненню на підставі статті 570 ЦК України в тому розмірі, в якому ці кошти передавалися. Станом на момент звернення з позовом до суду 3 600,00 дол. США становить 89 481,60 грн.

Згідно зі статтею 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Ураховуючи те, що зазначений договір не набрав чинності, то у сторін не виникли будь-які права та обов`язки за ним, в тому числі і право ФОП ОСОБА_2 (виконавця робіт) вимагати відшкодування збитків, пов`язаних із невиконанням (за твердженням ОСОБА_2 ) ОСОБА_1 зобов`язань за цим договором.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції 2004 року, що діяв на час ухвалення оскарженого рішення суду першої інстанції) та частини першої статті 81 ЦПК України (в редакції 2017 року, що діяла на час ухвалення оскарженої постанови апеляційного суду) кожна сторона зобов`язана (повинна) довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Оскільки ОСОБА_2 не надано доказів того, що вона надала ОСОБА_1 послуги авторського нагляду, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з останнього плати за ці послуги.

При цьому суд першої інстанції правильно не прийняв як належні та допустимі докази копію акта виконаних робіт ФОП ОСОБА_2 , оскільки він не підписаний ОСОБА_1 , а також листування між сторонами, акти № 1 від 25 травня 2016 року та № 2 від 30 травня 2016 року і дизайн-проєкт інтер`єру, оскільки ці документи підтверджують наміри і пропозиції сторін, а не факт виконаних робіт, які підлягають оплаті.

Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Оскільки ФОП ОСОБА_2 не довела факту завдання їй моральної шкоди, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні цих вимог.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судові рішення в оскарженій частині ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими.З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень в оскарженій частині - без змін.

Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 12 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 січня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми авансу в розмірі 89 481,60 грн та відмови у задоволенні зустрічного позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 138 624,45 грн та моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель