Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 488/4630/16-ц

провадження № 61-39560св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк»;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2018 року у складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Коломієць В. В., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (ПАТ КБ «ПриватБанк») про зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що 22 березня 2007 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір, за умовами якого йому надано кредитні кошти у розмірі 46 тис. доларів США зі сплатою за користування ними 0,84 % на місяць та строком повернення - до 21 березня 2022 року.

Цього самого дня на забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором між ним та банком було укладено іпотечний

договір, за умовами якого він передав в іпотеку банку належну йому

на праві приватної власності квартиру

АДРЕСА_1 .

Позивач зазначав, що 01 листопада 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило його листом про намір зареєструвати за собою право власності на предмет іпотеки, посилаючись на пункт 27 іпотечного договору,

статтю 37 Закону України «Про іпотеку», пункт 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127,

які надають право задовольнити вимоги за іпотечним договором шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Разом з тим, на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого

як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон про мораторій) заборонено примусове звернення стягнення на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, якщо воно є забезпеченням за споживчими кредитами, наданими в іноземній валюті, за умов, визначених у статті 1 цього Закону.

Посилаючись на те, що предмет іпотеки відповідає вимогам зазначеного Закону про мораторій ОСОБА_1 просив суд заборонити ПАТ КБ «ПриватБанк» вчиняти дії щодо реєстрації за собою права власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за іпотечним договором від 22 березня 2007 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2018 року у складі судді Селіщевої Л. І. позов ОСОБА_1 задоволено. Заборонено ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснювати дії щодо реєстрації за банком права власності на квартиру АДРЕСА_1 ,

яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та є предметом іпотеки за іпотечним договором від 22 березня 2007 року до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки предмет іпотеки, на який ПАТ КБ «ПриватБанк» має намір здійснити дії щодо реєстрації права власності, підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України», наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня

2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не передбачають втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово відстрочує примусове стягнення на майно. Намір банку набути у власність іпотечне майно

за іпотечним застереженням, яке міститься в іпотечному у договорі,

не порушує прав позивача, а тому його вимоги про заборону ПАТ КБ «ПриватБанк» у майбутньому здійснювати дії щодо реєстрації за банком права власності на квартиру є передчасними та не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Корабельного районного суду м. Миколаєва.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що його позов про заборону реєструвати право власності на предмет іпотеки за банком є передчасним, оскільки не дослідив усіх обставин справи, а саме те, що 01 листопада 2016 року банк надіслав йому повідомлення про намір після спливу тридцятиденного строку з дня отримання ним повідомлення зареєструвати право власності на предмет іпотеки, отже, банк розпочав процедуру реєстрації права власності на іпотечне майно. Крім того, помилковим є висновок апеляційного суду про те, що положення Закону України «Про мораторій

на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів

в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення

на предмет іпотеки у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку»

на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється

до такого договору.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи

22 березня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано кредитні кошти

у розмірі 46 тис. доларів США зі сплатою за користування ними 0,84 % на місяць та строком повернення - до 21 березня 2022 року.

Цього самого дня на забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку банку належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 .

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» 01 листопада 2016 року направило позичальнику повідомлення про наявність боргу та про намір банку зареєструвати за собою право власності на іпотечне майно, як іпотекодержателем, після спливу 30 днів з дня отримання цього повідомлення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок

виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 вищезазначеного Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу

у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або

відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Згідно з пунктом 27 іпотечного договору, укладеного між сторонами, звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу

до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця,

або продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом,

у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку

статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Таке застереження про задоволення вимог іпотекодержателя у

відповідності до положень статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачає звернення стягнення у позасудовому порядку шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі будь-яким способом або переходом до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.

Пред`являючи позов з вимогами про заборону вчиняти певні дії банку

у майбутньому, а саме реєструвати право власності на іпотечне майно, позивач вважав, що здійснення банком дій щодо задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна у період дії Закону України «Про мораторій

на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів

в іноземній валюті» може привести у наступному до порушення його прав, так як у нього відсутнє інше житло, а спірна квартира як предмет іпотеки використовується ним для постійного проживання.

Апеляційний суд, встановивши, що право власності на предмет іпотеки

зареєстроване за позивачем як іпотекодавцем, а банком будь-яких дій

щодо реалізації положень іпотечного договору на час розгляду справи не вчинено, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки права позивача не порушені, а згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси осіб. Намір банку у майбутньому набути

у власність іпотечне майно відповідно до умов договору іпотеки не порушує прав позивача, а тому вимоги про заборону банку у майбутньому вчиняти дії щодо реєстрації за ним права власності на квартиру є передчасними.

До подібних правових висновків, а саме щодо неможливості захисту права на майбутнє дійшов Верховний Суд України у постанові від 24 травня

2017 року № 6-951цс16 та Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17, провадження

№ 12-112гс18.

Доводи касаційної скарги щодо помилковості висновків суду про передчасність подання ним позову безпідставні, так як банком дій щодо реєстрації за собою права власності на спірну квартиру на час розгляду справи не вчинено.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 24 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник