ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 2-1156-1/10

провадження № 61-36407 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 червня 2010 року у складі судді Кирилюк Г. М., ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2017 року у складі колегії суддів Болотова Є. В., Білич І. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2010 року ПАТ «ОТП Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та просило солідарно стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 412 623,03 доларів США, що за курсом НБУ на день проведення розрахунку становить 3 295 950,24 грн, та 80 904,88 грн, які складаються з:

- 344 159,39 доларів США заборгованості по тілу кредиту;

- 68 463,64 доларів США суми несплачених процентів за користування кредитом за період з 05 серпня 2008 року по 01 грудня 2009 року;

- 80 604,88 грн пені за прострочення виконання зобов`язань за період з 25 липня 2008 року по 27 листопада 2008 року;

- 300 грн штрафних санкцій за прострочення виконання боргових зобов`язань.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 30 травня 2008 року ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № МL-009/321/2008, що складається з двох частин.

За умовами кредитного договору ЗАТ «ОТП Банк» надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 350 000 доларів США зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 5,99 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).

Погашення відповідної частини кредиту та нарахованих відсотків повинно здійснюватись позичальником щомісяця у розмірі та в строки, визначені у графіку платежів, який є невід`ємним додатком до кредитного договору.

Кредитні кошти надавались позичальнику на підставі кредитної заявки від 30 травня 2008 року шляхом перерахування кредитних коштів у повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника, відкритий у ЗАТ «ОТП Банк».

В свою чергу позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути заявнику зазначені кошти у строки, передбачені кредитним договором , а також сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами і виконати всі інші зобов`язання, визначені кредитним договором.

За порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов`язань за кожен день прострочки, що передбачено підпунктом 4.1.1 частини № 2 кредитного договору.

Підпунктами 4.1.2, 4.1.3 частини № 2 кредитного договору передбачено, що за прострочення виконання боргових зобов`язань позичальник, крім пені, додатково сплачує на користь банку штраф, а саме: за прострочення виконання зобов`язань понад 15 календарних днів у розмірі 0,01 % від суми прострочених боргових зобов`язань, але не менше 25 грн; за прострочення виконання зобов`язань понад 30 календарних днів у розмірі 0,02 % від суми прострочених боргових зобов`язань, але не менше 50 грн.

Невиконання позичальником умов кредитного договору у відповідності до підпункту 1.9.1 дає право позивачу достроково вимагати виконання боргових зобов`язань за кредитом.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 30 травня 2008 року було укладено договір поруки № SR-009/321/2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 .

За умовами договору поруки ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати в повному обсязі по борговим зобов`язанням ОСОБА_1 , що виникають з умов кредитного договору.

У зв`язку з тим, що позичальником не було дотримано умов кредитного договору, позивачем на підставі пункту 1.9 частини № 2 кредитного договору було направлено 03 лютого 2009 року на адресу відповідачів вимогу про дострокове повернення кредиту, яка не була виконана.

Оскільки позичальник та поручитель порушують вимоги умов кредитного договору та договору поруки, банк просить вирішити спір у судовому порядку.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11 червня 2010 року позов банку задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 30 травня 2008 року № МL -009/321/2008 у розмірі 412 623,03 доларів США, що за курсом НБУ на час постановлення рішення становить 3 266 695,2 грн, 80 904,88 грн, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1700 грн, витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн, а всього на загальну суму 3 349 420 грн.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі не виконали взяті на себе зобов`язання, їм було направлено досудову вимогу про дострокове повернення кредиту, тому позовні вимоги є законними та обґрунтованими.

Суд частково задовольнив позов, оскільки при перерахуванні заборгованості у доларах на національну валюту застосовувався курс НБУ на час ухвалення рішення, який був нижчим ніж курс, з якого виходив позивач при подачі позовної заяви.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 червня 2010 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що заочне рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування чи зміни за доводами апеляційної скарги немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі, зупинено виконання заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 червня 2010 року до закінчення касаційного провадження.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, направити справу на новий розгляд у суд першої інстанції.

Зазначає, що не отримував готівкових коштів у доларах США в касі банку, позивачем не надано доказів отримання ним кредиту, а саме первинних бухгалтерських документів.

Посилається на висновок судового експерта, відповідно до якого сукупна вартість кредиту, реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту, значення яких наведено у графіку платежів, не відповідають умовам кредитного договору. Уважає, що такий висновок підтверджує не доведення банком заборгованості та є підставою для скасування заочного рішення суду першої інстанції.

Зазначає, що позивач повинен був надати усі первинні документи, які підтверджують факт сплати позичальником належної чи неналежної суми за кредитним договором, однак банк не надав таких документів.

Стверджує, що банк не надав йому усієї інформації, передбаченої Законом України «Про захист прав споживачів» для здійснення свідомого вибору, зокрема детального розпису загальної вартості кредиту, тобто використав нечесну підприємницьку практику.

Уважає, що договір поруки припинений у зв`язку із пред`явленням банком позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту.

Зазначає, що повноваження представника банку не підтверджені належними документами.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 у касаційному порядку не оскаржується, а тому Верховним Судом у цій частині не переглядається.

Заперечення/відзив на касаційну скаргу

У вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшов відзив на дану касаційну скаргу від Кононця С. П., який діє на підставі довіреності в інтересах ПАТ «ОТП Банк», у якій представник позивача просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Зазначає, що наявними у справі доказами та встановленими судами обставинами підвтерджується отримання позичальником кредиту, у розмірі, визначеному кредитним договором.

Стверджує, що відповідач не надав доказів, які б спростували розмір його заборгованості перед банком.

Зазначає, що порука не припинилася, на рішення суду першої інстанції поручителем подана апеляційна скарга, яка була відхилена, а у касаційному порядку рішення судів попередніх інстанцій поручителем не оскаржувалися.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 30 травня 2008 року ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-009/321/2008, відповідно до умов якого банк зобов`язується надати позичальнику 350 000 доларів США для купівлі нерухомого майна під плаваючу процентну ставку 5,99 % річних + FIDR на строк до 30 травня 2017 року.

Відповідно до графіку платежів, який є додатком № 1 до кредитного договору, відсоткова ставка на день укладення кредитного договору склала 14,49 % річних.

Згідно підпунктів 1.4.1.5.1, 1.4.5.1.2 договору сторони домовились, що у випадку порушення позичальником своїх зобов`язань, встановлених будь-яким з підпунктів 2.3.7 чи/та 1.3.1.5 цього договору, фіксований відсоток підвищується на 4 % річних за кожні 12 місяців невиконання чи неналежного виконання зобов`язань. Підвищення процентної ставки не потребує укладання будь-якого додаткового договору, при цьому відсоткова ставка підлягає коригуванню в першій банківський день місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено порушення зобов`язання, передбаченого умовами договору.

Згідно пункту 4.1.1 договору за порушення прийнятих на себе зобов`язань позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобовязань за кожен день прострочки.

30 травня 2008 року у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 уклали договір поруки № SR-009/321/2008.

У зв`язку із невиконанням боржником обов`язку проведення державної реєстрації прав власності на предмет іпотеки відсоткова ставка з 02 лютого 2009 року була підвищена на 4 % і складала 18,49 %.

03 лютого 2009 року банк на адресу боржника направив досудову вимогу про дострокове стягнення боргу. Згідно вимоги боржник мав погасити кредитну заборгованість протягом 30 днів з моменту її отримання.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на 07 лютого 2020 року), підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, відповідно до яких вони має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законними і обґрунтованими.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Доводи касаційної скарги позичальника щодо неотримання ним кредиту суперечать встановленим судами обставинам справи, відповідно до яких кредитні кошти надавались банком на підставі кредитної заявки позичальника від 30 травня 2008 року шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника, відкритий у ЗАТ «ОТП Банк», що підтверджено випискою про рух коштів на рахунку ОСОБА_1 , зазначеному в кредитному договорі за 30 травня 2008 року.

Окрім цього, такі доводи суперечать обставинам, установленим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 січня 2017 року та постановою Верховного Суду від 06 червня 2019 року (провадження № 61-21718св18) у справі № 759/15091/14 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання недійсними кредитного договору від 30 травня 2008 року № ML-009/321/2008, іпотечного договору від 30 травня 2008 року № ML-009/321/2008, договору поруки від 30 травня 2008 року № PML-009/321/2008/1, договору факторингу, договору уступки права вимоги, договору купівлі-продажу кредитного портфелю, договору комісії в частині передачі прав вимоги до ОСОБА_2 та здійснення одностороннього розірвання кредитного договору та договору поруки, у яких зазначено, що ПАТ «ОТП Банк» належним чином виконав свої зобов`язання за договором кредиту № ML-009/321/2008 та надав позичальнику кредитні кошти.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Доводи касаційної скарги про порушення банком законодавства про захист прав споживачів при укладенні договору споживчого кредиту також були предметом розгляду в справі № 759/15091/14. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій у цій справі про відмову у задоволенні позову позичальника та поручителя до банку, вказав, що відповідно до встановлених судами обставин, підписуючи анкету-заяву на отримання кредиту у розмірі 350 000 доларів США, ОСОБА_1 підтвердив, що він ознайомлений з умовами кредитування, погодився на встановлення плаваючої процентної ставки (у розмірі 5,99 % + FIDR) та сам обрав валюту кредитування - долари США.

До такого ж висновку дійшли суди першої та апеляційної інстанцій у даній справі, і колегія суддів не вбачає наявності підстав для визнання такого висновку необґрунтованим.

Аргументи касаційної скарги позичальника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновку судово-економічної експертизи, відповідно до якого сукупна вартість кредиту, реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту, значення яких наведено у графіку платежів, не відповідають умовам кредитного договору, є необґрунтованими, оскільки не спростовують встановленого судами розміру заборгованості позичальника, не враховують, що сторони домовилися використовувати плаваючу процентну ставку, значення якої не можна передбачити у графіку платежів на час укладення кредитного договору.

Аргументи касаційної скарги про припинення поруки виходять за межі касаційного оскарження, оскільки відповідно до статті 400 ЦПК України касаційний суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах касаційної скарги, яка у даній справі подана позичальником.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин, встановлених апеляційним судом, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться за межами розгляду справи судом касаційної інстанції, який не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2017 року у частині позову публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 червня 2010 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук