Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 201/2886/15-ц

провадження № 61-4332 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

треті особи: Головне архітектурно-планувальне управління Дніпровської міської ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції

у Дніпропетровській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2019 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду

з позовом до ОСОБА_4 , треті особи: Головне архітектурно-планувальне управління Дніпровської міської ради, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області,

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що є власниками житлових будинків і земельних ділянок, які межують із земельною ділянкою відповідача по АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_1 є власником житлового будинку і земельної ділянки по АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 - по АДРЕСА_3 .

Вказували, що на земельній ділянці відповідача з 2014 року ведеться будівництво житлового будинку, який зведений до четвертого поверху, площа забудови займає весь периметр ділянки і виходить за її межі.

При цьому будівництво ведеться без дозвільної документації, з істотними порушеннями будівельних норм і правил, правил протипожежної безпеки, інсоляції та освітлення. Крім того, позаплановою перевіркою Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції встановлено, що відповідач здійснює будівництво без отримання відповідної дозвільної документації, повідомлення про початок виконання будівельних робіт і декларації

про початок виконання будівельних робіт скасовані.

Самочинне будівництво, збудоване відповідачем, порушує їхні права

і охоронювані законом інтереси, а добровільно знести будівлю

ОСОБА_4 відмовляється.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд зобов`язти ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками і будинками, належними кожній відповідно, шляхом знесення самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сам по собі факт здійснення відповідачем самочинного будівництва не є підставою для задоволення вимог позивачів про знесення такого будівництва, оскільки

у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_4 відмовляється провести перебудову об`єкта самочинного будівництва (прибудови),

а позивачі такі вимоги не заявляли. При цьому знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Районний суд зазначив, що висновком додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 21 грудня 2018 року № 4893/4894-17

не встановлено порушень правил протипожежної безпеки, інсоляційного режиму щодо приміщень житлового будинку по АДРЕСА_2 ,

який належить ОСОБА_1 , а експертом не надано відповідь на питання про те, чи виходить спірний будинок за межі земельної ділянки відповідача, чи можливо привести самочинно збудований будинок у відповідність будівельним, санітарним, протипожежним нормам без його знесення.

Крім того, спірний об`єкт будівництва перебуває на стадії незавершеного будівництва, з 08 грудня 2014 року виданий припис про зупинення будівельних робіт до усунення порушень, за які відповідач був притягнутий

до адміністративної відповідальності та добровільно сплатив накладені

на нього адміністративні стягнення у вигляді штрафів.

Суд першої інстанції врахував положення постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», а також правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16

та у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі

№ 462/469/14-ц (провадження № 61-23742св18).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки суду підтверджуються матеріалами справи

та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Апеляційний суд також зазначив про те, що висновком додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 21 грудня 2018 року № 4893/4894-17, яку було призначено судом першої інстанції за клопотанням сторін у справі,

не встановлено порушень правил протипожежної безпеки, будівельних

та санітарних норм, інсоляційного режиму щодо приміщень житлового будинку по АДРЕСА_2 , який належить ОСОБА_1 .

При цьому з позовними вимогами про проведення перебудови належного відповідачу об`єкта самочинного будівництва, без його знесення, у цій справі позивачі до суду не зверталися, а знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством заходів щодо реагування та притягнення винної особи

до відповідальності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 201/2886/15-ц із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин частину сьому статті 376 ЦК України та не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 388/314/15-ц (провадження № 61-14879св18). Вказує, що незаконність будівництва

на земельній ділянці відповідача підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи від 15 липня 2016 року № 930-16, висновком додаткової комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 21 грудня 2018 року № 4893/4894-17.При цьому очевидним є факт того, що порушення, вказані у висновку додаткової комісійної судової будівельно-технічної експертизи, неможливо усунути шляхом перебудови, а відповідач доказів щодо можливості здійснення такої перебудови до суду не подав.

Вважає, що відсутність проєктної документації та інші здійснені відповідачем порушення при самочинному будівництві унеможливлюють здійснення перебудови об`єкта самочинного будівництва, а тому такий підлягає знесенню.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу та пояснення

на відзив

У травні 2020 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_4 , в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін,

а касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначає, що фактичні обставини у справі № 388/314/15-ц та в цій справі є різними, а суди попередніх інстанцій правильно застосували частину сьому статті 376 ЦК України з урахуванням висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України (від 06 вересня 2017 року, справа № 6-1721цс16) та Верховного Суду (від 17 липня 2019 року, справа № 462/469/14-ц, провадження

№ 61-23742св18).

Вважає посилання касаційної скарги про неможливість здійснення перебудови об`єкта самочинного будівництва та небажання відповідача її здійснити необґрунтованими, оскільки вказане питання не вирішувалося,

а від здійснення перебудови він не відмовлявся.

У травні 2020 року до суду касаційної інстанції надійшли пояснення

на відзив від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

які обґрунтовані доводами касаційної скарги та в яких викладено оцінку відзиву ОСОБА_4 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 -

ОСОБА_3 , задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Підставою касаційного оскарження рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 07 серпня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 388/314/15-ц, провадження № 61-14879св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи

на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання

або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами статті 376 ЦК України суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема про знесення самочинного будівництва нерухомого майна.

Право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376, стаття 391

ЦК України).

Відповідно до положень статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом

про знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю.

Такий позов може бути пред`явлено до суду у разі, якщо особа

в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені

у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил

із визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об`єкта є неможливою.

Вирішуючи зазначений позов відповідно до вимог вказаної норми

та положень частини сьомої статті 376 ЦК, слід встановити, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій правильно встановили,

що будівля, збудована на належній відповідачу земельній ділянці,

є самочинним будівництвом.

08 грудня 2014 року ОСОБА_4 видано припис про зупинення

з 08 грудня 2014 року будівельних робіт на території домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

до усунення порушень (а. с. 169, т. 1).

Крім того, у грудні 2014 року посадовою особою Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області

на відповідача винесено чотири постанови про притягнення його

до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 96 КУпАП, частиною сьомою статті 96 КУпАП, частиною сімнадцятою статті 96 КУпАП, частиною шістнадцятою статті 96 КУпАП та накладено адміністративні стягнення

у вигляді штрафів (а. с.153, 158, 164, 167, т. 1).

Відповідачем вказані постанови не оскаржувалися і у січня 2015 року були виконані шляхом сплати штрафів, що підтверджується відповідними квитанціями (а. с. 154, 159, 163, 165, т. 1).

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд

за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу,

яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

При цьому органи, зазначені у частині сьомій статті 376 ЦК України,

з відповідним позовом до суду не звернулися.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, за її рахунок лише на підставі судового рішення

у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376

ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою,

що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише

за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

На вказаному судам наголошено у пункті 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» і до аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд

у постановах: від 17 липня 2019 року у справі № 462/469/14-ц (провадження № 61-23742св18); від 21 травня 2020 року у справі № 726/824/15-ц (провадження № 61-45216св18).

Звернувшись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилалися на те, що ОСОБА_4 чинить їм перешкоди у користуванні належними їм на праві власності земельними ділянками і розташованими на них домоволодіннями внаслідок щільної забудови багатоповерховим будинком всього периметру належної йому на праві власності земельної ділянки, виходу за її межі, чим порушуються протипожежні норми, норми інсоляції, освітлення житла та садибної ділянки, а тому вважали, що їхнє порушене право підлягає захисту виключно шляхом знесення самочинно збудованої відповідачем будівлі.

Суди попередніх інстанцій надали правильну оцінку висновку додаткової комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 21 грудня 2018 року № 4893/4894-17 (а. с. 88-117, т. 3), яку було призначено районним судом

за клопотанням сторін у справі (а. с. 51-52, 53-54, 55-57, 58-59, т. 3),

та згідно з яким установлено порушення відповідачем у частині дотримання відстані між будинками АДРЕСА_4 (порушення державних будівельних норм, стандартів, санітарних норм та правила протипожежної безпеки), а також порушення в частині освітлення, інсоляційного режиму щодо окремих приміщень житлового будинку

АДРЕСА_3 , який належить ОСОБА_2 .

При цьому вказаних порушень щодо приміщень житлового будинку АДРЕСА_2 який належить ОСОБА_1 , не встановлено.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1

та ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій правомірно зазначили,

що позивачі не заявляли вимог про проведення перебудови об`єкту самочинного будівництва у спосіб, не пов`язаний із його знесенням.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України

у постановах: від 19 квітня 2017 року у справі № 6-129цс17; від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що на час розгляду справи належний відповідачу об`єкт будівництва перебуває на стадії незавершеного будівництва.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що відповідач відмовляється провести перебудову об`єкта самочинного будівництва, як це передбачено частиною сьомою статті 376 ЦК України, а ОСОБА_1

та ОСОБА_2 таких доказів не подали, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком позивачів.

Посилання касаційної скарги про те, що відповідач відмовляється проводити перебудову об`єкту самочинного будівництва є припущеннями заявника, бездоказовими, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Доводи заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі

№ 388/314/15-ц (провадження № 61-14879св18), Верховним Судом відхиляються, оскільки у цій справі було встановлено, що усунути перешкоди у користуванні власності можливо лише шляхом знесення спірної будівлі, а порушення протипожежних вимог створює потенційну загрозу життю, здоров`ю та майну, а тому фактичні обставини у цій справі

та у справі, яка переглядається, є різними.

Верховний Суд звертає увагу, що у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій правильно застосували частину сьому статті 376

ЦК України з урахуванням висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

від 17 липня 2019 року у справі № 462/469/14-ц (провадження

№ 61-23742св18).

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України судами першої та апеляційної інстанцій всебічно, повно

та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить

до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк