Постанова

Іменем України

30 березня 2023 року

м. Київ

справа № 569/12039/19

провадження № 61-10736св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Вейтас І. В., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позов мотивований тим, що 05 жовтня 2011 року мати сторін, ОСОБА_3 , склала заповіт, яким заповіла ОСОБА_2 усе своє майно, яке буде належати їй на день смерті, де б воно не було і з чого б не складалося, а також все те, на що вона за законом буде мати право.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 квітня 2013 року у справі № 2о-284/11 ОСОБА_3 визнано обмежено дієздатною та призначено її піклувальником ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті відкрилася спадщина.

Позивачка вважала, що складений заповіт є недійсним як такий, що вчинений матір`ю проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї психологічного тиску з боку її дочки ОСОБА_2

ОСОБА_1 просила визнати недійсними заповіт, посвідчений від імені ОСОБА_3 приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Бештинарською Н. О. 05 жовтня 2011 року за реєстром № 701.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2022 року позов задоволено.

Визнано недійсним заповіт, посвідчений від імені ОСОБА_3 приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Бештинарською Н. О.

05 жовтня 2011 року за реєстром № 701.

Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі понесені позивачем по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн.

Рішення суду мотивоване доведеністю заявлених позовних вимог, зокрема того, що спірний заповіт було складено спадкодавцем під впливом психологічного насильства.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 152,60 грн судових витрат, понесених за подання апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд зробив висновок про те, що позивач не довела наявність підстав, передбачених статтями 203 215 231 ЦК України, з якими закон пов`язує недійсність правочину, вчиненого під впливом психологічного насильства.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

25 жовтня 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточненої редакції просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року та залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2022 року.

Підставою касаційного оскарження постанови Рівненського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема частини першої статті 231 ЦК України стосовно вчинення правочину за обставин, коли заповідачу судово-психіатричною експертизою було встановлено певний діагноз, а рішенням суду таку особу визнано обмежено дієздатною (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

23 грудня 2022 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного суду

від 29 вересня 2022 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Рівненського міського суду Рівненської області.

13 лютого 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

23 жовтня 1979 року ОСОБА_3 склала заповіт, згідно з яким розпорядилася своїм майном - житловим будинком з надвірними будівлями, що на АДРЕСА_1 , та заповіла його дочці ОСОБА_4 (після шлюбу ОСОБА_4 ).

16 серпня 2006 року ОСОБА_3 склала новий заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу

Поддубною Л. П., зареєстрований в реєстрі за № 4240, за яким заповіла ОСОБА_1 усе своє майно, де б воно не було і з чого воно б не складалося, і взагалі все те, що належатиме їй на день смерті і на що за законом вона буде мати право, в тому числі належний їй житловий будинок з надвірними будівлями та належну їй 1/2 частину земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

05 жовтня 2011 року ОСОБА_3 склала інший заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Бештинарською Н. О., зареєстрований в реєстрі за № 701, за яким заповіла ОСОБА_2 усе своє майно, яке буде належати їй на день смерті, де б воно не було і з чого б не складалося, а також все те, на що вона за законом буде мати право.

Згідно з актом амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 18 січня

2012 року № 39/12 судово-психіатрична експертна комісія дійшла висновку, що ОСОБА_3 на даний час виявляє ознаки помірно вираженої деменції (недоумства), вірогідно судинного ґенезу. Через відсутність медичної документації, повноцінної інформації про психічний стан підекспертної

ОСОБА_3 визначити її психічний стан, наявність та ступінь вираженості психічних розладів за період з 1975 року дотепер час, в тому числі після травми голови в 1975 році та в 2006 році, на час укладання договорів відчуження майна, та дати відповідь на питання, чи спроможна вона була усвідомлювати значення своєї поведінки, не вбачається можливим.

Згідно з актом амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 09 січня

2013 року № 28/13 судово-психіатрична експертна комісія дійшла висновку, що ОСОБА_3 страждає помірно вираженою деменцією судинного генезу (лакунарний тип), що є психічним розладом, через наявні у неї психічні порушення (інтелектуально-менестичне зниження, емоційно-вольова нестійкість, різке зниження критики тощо) вона не здатна повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 квітня 2013 року у справі № 2о-284/11 ОСОБА_3 визнано обмежено дієздатною та призначено її піклувальником ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Після смерті ОСОБА_3 відкрито спадкову справу № 63546842, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 54599868 від 22 грудня 2018 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

За змістом статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до визначення, яке міститься в статті 1233 ЦК України, заповітом

є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Підставою звернення до суду з позовом про визнання заповіту недійсним ОСОБА_1 вважала наявність обставин, які свідчать про недійсність заповіту, через те що заповідач, складаючи новий заповіт, діяла під психологічним тиском ОСОБА_2 , оскільки мала психічні розлади здоров`я. Як на підтвердження психологічного тиску на спадкодавця з боку її дочки

ОСОБА_2 позивачка посилалась на покази свідків, висновки судово-психіатричних експертиз, що свідчить про те, що мати легко піддавалась будь-якому тиску.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави

і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність.

Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти, зокрема, в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частини першої статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

У разі вчинення правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психологічного тиску з боку контрагента або іншої особи з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою

особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна (пункт 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Для визнання правочину недійсним підлягають доведенню такі обставини:

1) факт застосування до потерпілої сторони правочину фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

Аналогічна позиція щодо застосування норм матеріального права викладена

в постановах Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 342/139/16-ц (провадження № 61-21701св18), від 25 червня 2020 року у справі № 319/559/18 (провадження № 61-22758св19) та від 22 вересня 2021 року у справі

№ 760/8650/19 (провадження № 61-2962св21), що спростовує доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема частини першої статті 231 ЦК України.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 77 ЦПК України).

Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Положення зазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Встановивши, що позивачка не довела наявність підстав, передбачених статтями 203 215 231 ЦК України, з якими закон пов`язує недійсність правочину, вчиненого під впливом психологічного насильства, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження фізичного чи психологічного впливу на спадкодавця саме при укладенні оспорюваного правочину та безпосереднього причинного зв`язку між психологічним тиском та волевиявленням сторони правочину щодо його підписання. Сам по собі психічний розлад здоров`я спадкодавця не є належним та достатнім доказом здійснення ОСОБА_2 психологічного тиску на матір.

Вимог про визнання заповіту недійсним з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, позивачка не заявляла.

Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди заявника із висновком суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

А. Ю. Зайцев

М. Є. Червинська