Постанова

Іменем України

29 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 754/1109/21

провадження № 61-12144св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання розписки недійсною

за касаційною скаргою адвоката Шаповалова Андрія Миколайовича як представника ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 року у складі судді Галась І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсною розписку від імені ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) від 25 листопада 1994 року про отримання нею коштів у ОСОБА_3 в розмірі 14 000,00 дол. США

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що на розгляді Деснянського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа № 754/9261/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та за об`єднаним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, в якій однією з вимог ОСОБА_1 є поділ квартири АДРЕСА_1 , яку як стверджує ОСОБА_2 вона придбала за власні кошти, отримані в борг у її дядьки ОСОБА_3 , на підтвердження чого надала копію розписки від 25 листопада 1994 року.

ОСОБА_1 заперечує факт написання оскаржуваної розписки, вважає, що вона була написана ОСОБА_2 у 2020 році, вже після отримання позовної заяви про поділ майна подружжя, з метою уникнення поділу майна подружжя; перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 , та не писала подібних розписок, у борг гроші не отримувала, адже він як чоловік мав би знати про боргові зобов`язання його дружини. З 1994 року і дотепер ОСОБА_3 ніколи не звертався до ОСОБА_2 або до нього з приводу повернення позики. З позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за цією розпискою ОСОБА_3 звернувся у 2020 році (справа № 754/10104/20). Ухвалою районного суду від 20 січня 2021 року ОСОБА_1 залучено до участі в розгляді справи № 754/10104/20 в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, роз`яснивши йому право на звернення до суду із позовом про визнання зазначеної розписки недійсною в загальному порядку.

Враховуючи відсутність розписки на 1994 рік та будь-яких претензій від ОСОБА_3 щодо повернення позики протягом 26 років, є всі підстави вважати її недійсною, оскільки оскаржувана розписка написана з метою введення суд в оману у справі про поділ спільного майна подружжя, та з метою уникнення поділу спірної трикімнатної квартири між подружжям.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Деснянський районний суд м. Києва рішенням від 08 листопада 2022 року позов задовольнив. Визнав недійсною розписку від імені ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) від 25 листопада 1994 року про отримання нею коштів у розмірі 14 000,00 дол. США у ОСОБА_3 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване неможливістю виявлення справжньої правової природи правовідносин сторін, у зв`язку з відсутністю оригіналу розписки. Відповідач не довела факт укладення договору позики, тому немає підстав для визнання цієї розписки дійсною.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 11 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 року - без змін. Поновив дію рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 року.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзивів на неї, відповіді на відзив, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 11 серпня 2023 року, адвокат Шаповалов А. М. як представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення Деснянського районного суд м. Києва від 08 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, від 18 травня 2020 року у справі № 177/1659/17, від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16, від 30 січня 2018 року у справі № 303/5407/15, від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16, від 27 листопада у справі № 752/19567/14, від 28 грудня 2020 року у справі № 499/144/17, від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17, від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20, від 12 листопада 2020 року у справі № 154/3443/18; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Обраний позивачем спосіб судового захисту жодним чином не відповідає змісту порушеного права та не забезпечує реальне поновлення прав у випадку задоволення позову.

У ОСОБА_3 станом на сьогоднішній день наявний оригінал розписки від 25 листопада 1994 року, що свідчить про те, що зобов`язання за договором позики не виконане та є однією з підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості за розпискою, проте такі обставини встановлюються при вирішенні спору саме про стягнення боргу.Обставина щодо відсутності оригіналу розписки в матеріалах справи як підстава для задоволення позову про визнання розписки недійсною не може братися до уваги.

10 і 13 листопада 2023 року до Верховного суду надійшли відзиви адвоката Андруцької Г. О. як представника ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивовані законністю і обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень, адже суди правильно виходили з неможливості виявлення справжньої правової природи правовідносин сторін, у зв`язку з відсутністю оригіналу розписки, оскільки так і не була надана попереднім судам для встановлення факту укладення договору позики між сторонами. Розписка, копія якої міститься в матеріалах справи, за відсутності її оригіналу, не є підтвердженням укладення між сторонами договору позики як реальної односторонньої оплатної угоди на зазначених позивачем умовах. Враховуючи відсутність оригіналу розписки, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що між сторонами договір позики не укладався, а тому і розписка визнана недійсною.

17 листопада 2023 року до Верховного Суду надійшла відповідь адвоката Шаповалова А. як представника ОСОБА_2 на відзив, яка мотивована тим, що оскільки боргова розписка від 25 листопада 1994 року за своєю правовою природою є доказом на підтвердження обставин про укладення відповідних правочинів, тому вона не може бути оспореною на підставі норм про визнання правочину (договору позики) недійсним. Боргова розписка є документом, що лише підтверджує факт укладання договору позики, а також факт передачі грошових коштів певної кількості від кредитора боржнику.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

10 жовтня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до копії розписки від 25 листопада 1994 року ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) обіцяє віддати ОСОБА_3 14 000,00 дол. США за його вимогою.

ОСОБА_1 стверджує, що перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_2 , вона не писала подібних розписок, зокрема від 25 листопада 1994 року та гроші в борг не отримувала. За час їх спільного проживання, маючи добрі сімейні стосунки, позивач як чоловік відповідачки мав би знати про боргові зобов`язання його дружини. З 1994 року і дотепер ОСОБА_3 ніколи не звертався до ОСОБА_2 або до ОСОБА_1 з приводу повернення позики, яку нібито брала дружина.

В провадженні Деснянського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа № 754/9261/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та за об`єднаним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Частиною позовних вимог ОСОБА_1 є трикімнатна квартира АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 стверджує що ця квартира є її особистою приватною власністю, адже вона придбала її за особисті кошти отримані в борг у ОСОБА_3 , і які ще не повернено. ОСОБА_1 заперечує про факт написання оскаржуваної розписки, вважає, що вона була написана ОСОБА_2 у 2020 році, коли отримала позовну заяву про поділ майна подружжя.

В провадженні Деснянського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа № 754/10104/20 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за розпискою від 25 листопада 1994 року. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20 січня 2021 року ОСОБА_1 залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору та роз`яснено йому право на звернення до суду із позовом про визнання зазначеної розписки недійсною в загальному порядку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (стаття 1046 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (частина друга статті 1047 ЦК України).

Згідно з копією розписки від 25 листопада 1994 року, яка міститься в матеріалах справи (т. 1, а. с. 23) ОСОБА_5 взяла в борг у свого дядька ОСОБА_3 кошти в розмірі 14 000,00 дол. США, що дорівнює 3 000 000 000,00 карбованців станом на момент одержання грошової позики, для купівлі квартири для особистого проживання, які зобов`язалася повернути за вимогою ОСОБА_3 у повному розмірі.

За змістом договору позики його стороною - позичальником є ОСОБА_6 , яка визнала отримання грошових коштів у борг та зобов`язалася їх повернути. Позивач ОСОБА_1 не є стороною цього договору, доказів взяття ним зобов`язань з повернення отриманих відповідачем у борг коштів, як і використання їх в інтересах сім`ї, матеріали справи не містять, а тому немає і підстав вважати, що оспорюваною розпискою порушені права позивача, за захистом яких він звернувся до суду з цим позовом.

Ураховуючи наведене позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають у зв`язку з необґрунтованість заявлених ним вимог.

Суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про задоволення позову.

Згідно з частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оцінивши аргументи учасників справи та висновки судів Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Шаповалова Андрія Миколайовича як представника ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 скасувати.

У задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання розписки недійсною відмовити.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов