Постанова

Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 583/3251/17

провадження № 61-2187 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - ОСОБА_2;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на постанову Сумського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Собини О. І., Орлова І. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими спорудами, набутого за час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Також у січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ майна, придбаного за час спільного проживання, визнання права власності на 1/2 частку автомобіля та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Вказані позови були об'єднані судом в одне провадження.

Позовні заяви мотивовані тим, що з 2006 року по січень 2018 року вона проживала з ОСОБА_2 як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу. З 2007 року вони з відповідачем проживали у квартирі АДРЕСА_1, співвласником якої був ОСОБА_2, а 23 січня 2008 року за договором купівлі-продажу, оформленим на відповідача, вони придбали житловий будинок по АДРЕСА_2, у який відразу переїхали.

Зазначала, що будинок був придбаний за їх спільні з відповідачем грошові кошти, а також за кошти, позичені у ОСОБА_4 в сумі 15 000 дол. США, а тому є їх спільною сумісною власністю.

Вказувала, що 08 лютого 2008 року ОСОБА_2 уклав кредитний договір з ПАТ КБ "ПриватБанк", за яким вона була поручителем, відповідно до якого отримав кредитні кошти у сумі 100 000 грн. Вказані кошти вони повернули ОСОБА_4, у якій позичали на придбання спірного будинку.

Спільними трудовими та фінансовими зусиллями вони зробили ремонт у будинку, облаштовували прибудинкову територію, посадили город, придбавали меблі та побутову техніку, сплачували кредитну заборгованість.

Проживаючи однією сім'єю з 2006 року, вони вели спільне господарство, побут, між ними існували взаємні права та обов'язки. Вказані обставини підтверджуються показаннями свідків та фотознімками за різні періоди часу.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 вивіз її старі речі з горища до будинку її дочки.

Таким чином, у спірному будинку залишилися її особисті речі та коштовності, а також спільно набуте за 12 років інше майно, в тому числі, і автомобіль Renault Kangoo, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_2 з 2006 року по січень 2018 року; визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого по АДРЕСА_2; стягнути з ОСОБА_2 на свою користь матеріальну компенсацію в розмірі 1/2 частини за спільно придбане майно в розмірі 128 333 грн та 48 301 грн за особисті речі та речі індивідуального користування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з 23 січня 2008 року по січень 2018 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого по АДРЕСА_2.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 44 703,59 грн в рахунок компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Renault Kangoo.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до 22 січня 2008 року ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, тому факт проживання сторін як чоловіка та дружини до 22 січня 2008 року судом не може бути встановлений.

Задовольняючи позов в частині встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з 23 січня 2008 року по січень 2018 року, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, показаннями свідків спільне проживання сторін у вказаний період, наявність між ними відносин, притаманних подружжю, зокрема, ведення ними спільного господарства, наявність спільного бюджету, взаємних прав та обов'язків.

Житловий будинок по АДРЕСА_2 та автомобіль Renault Kangoo, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 набуті сторонами в період проживання однією сім'єю за спільні кошти, тому є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу у рівних частках з визнанням за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину указаного житлового будинку та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Renault Kangoo, який знаходиться у володінні ОСОБА_2.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення компенсації за спільно придбане майно - меблі та побутову техніку, а також за особисті речі та речі індивідуального користування, суд першої інстанції виходив із того, що ці вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні статей 77, 80 ЦПК України, зокрема, у наданих позивачем квитанціях відсутня ідентифікуюча інформація особи, яка їх придбала, дата придбання, позивачем не доведена наявність цього майна саме у відповідача.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 вересня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на будинок, розташований по АДРЕСА_2, стягнення компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Renault Kangoo, а також стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції встановив факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з 23 січня 2008 року по січень 2018 року на підставі показань свідків, не звернувши увагу на те, що показання свідків сторін суттєво різняться між собою і цим розбіжностям суд не надав належної оцінки, не обґрунтував надання переваги показанням свідків саме позивача, які підтверджували факт спільного проживання ведення спільного господарства, спільних витрат та придбання майна, та відхилення показань свідків відповідача, які спростовували усталені сімейні стосунки між сторонами.

Апеляційний суд зазначив, що сам по собі факт спільного відпочинку сторін та спільна присутність та спільне святкування свят без доведення належними та достовірними доказами факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету на час придбання спірного майна, взаємних прав і обов'язків, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом спірного періоду усталені відносини, які притаманні подружжю, в розумінні частини 2 статті 3 СК України, встановлення яких необхідно позивачу для застосування статті 74 СК України та визнання за нею права власності на частину спірного будинку та стягнення грошової компенсації за частину автомобіля. Позивачем не надано суду достатніх належних та достовірних доказів на підтвердження позовних вимог.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що право власності на спірне майно - житловий будинок з господарськими спорудами, розташований по АДРЕСА_2 та автомобіль Renault Kangoo, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстровані за відповідачем. Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що вимога про визнання спірного майна спільною сумісною власністю сторін позивачем не заявлялась, разом з тим, суд здійснив поділ цього майна шляхом визнання за позивачем права власності на 1/2 частину будинку та стягнення з відповідача на її користь компенсації вартості 1/2 частини автомобіля без вирішення питання про визнання цього майна спільним сумісним майном сторін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року й залишити в силі рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 вересня 2019 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 583/3251/17 із Охтирського міськрайонного суду Сумської області.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 2008 року по січень 2018 року, наявність між ними взаємних прав та обов'язків, ведення спільного господарства та наявність спільного бюджету, придбання спірного рухомого та нерухомого майна у цей період за спільні кошти сторін доведено належними та допустимими доказами, показаннями свідків, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку. Суд першої інстанції перевірив джерела походження у сторін грошових коштів, за які було придбано спільне майно, та дійшов правильного висновку про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку з господарськими спорудами та стягнення з відповідача грошової компенсації за 1/2 частину автомобіля, які були придбані за спільні кошти сторін під час проживання однією сім'єю. Судом першої інстанції надана належна правова оцінка доказам і обставинам справи та ухвалено законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню у зв'язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, апеляційним судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, згідно паспортних даних ОСОБА_1, остання 13 серпня 1983 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_6, та з 15 липня 1992 року зареєстрована по АДРЕСА_3 (а. с. 4-5, т. 1).

21 березня 2001 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 розірвано, що підтверджується випискою із рішення Охтирського міського суду у справі № 2/591 2001 (а. с. 60, т. 1).

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 20 червня 2005 року; 22 січня 2008 року відповідачу видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 (а. с. 79, т. 1).

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 23 січня 2008 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, посвідченого державним нотаріусом Охтирської районної державної нотаріальної контори Воропаєм В. В., зареєстрованого в реєстрі за № 159, ОСОБА_2 придбав одноповерховий житловий будинок із господарчими спорудами, загальною площею 123,2 кв. м, житловою площею 68 кв. м, розташований по АДРЕСА_2 (а. с. 82 т. 1). Право власності на вказаний об'єкт нерухомості зареєстровано за ОСОБА_2 комунальним підприємством "Охтирське міське бюро технічної інвентаризації" Сумської області 31 січня 2008 року (а. с. 84 т. 1).

Згідно пункту 2 цього договору продаж житлового будинку із господарчими спорудами, за домовленістю сторін, вчиняється за 220 312 грн, які отримані продавцем від покупця під час оформлення цього договору. Сторони підтвердили факт повного розрахунку за проданий житловий будинок із господарчими спорудами.

Також, 23 січня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Охтирської районної державної нотаріальної контори Воропаєм В. В., зареєстрований в реєстрі за № 161, за яким ОСОБА_2 придбав земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_2, загальною площею 0,18 га, з яких для будівництва та обслуговування жилого будинку - 0,06 га та для ведення особистого селянського господарства - 0,12 га.

Продаж земельної ділянки відбувся за 4 413 грн (а. с. 85, т. 1).

На підставі вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23 січня 2008 року ОСОБА_2 отримав державні акти на право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, площею 0,0628 га, та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1203 га, серії ЯЕ № 402705 та серії ЯЕ №4 02706 відповідно (а. с. 80,81, т.1).

08 лютого 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено кредитну угоду № 1639-мк про надання останньому кредиту у розмірі 100 000 грн у вигляді траншів для споживчих цілей з терміном повернення кредиту до 07 лютого 2013 року (а. с. 50-53, т. 1).

За договором про видачу траншу від 08 лютого 2008 року № 1639/1-мк, ОСОБА_2 отримав 50 000 грн для споживчих цілей (а. с. 54, т. 1).

У забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором від 08 лютого 2008 року № 1639-мк, між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 08 лютого 2008 року був укладений договір поруки № 1639-мк (а. с. 55, т. 1).

Також, у забезпечення виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 08 лютого 2008 року № 1639-мк, між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 11 лютого 2008 року було укладено договір іпотеки, за яким останній передав в іпотеку банку належний йому житловий будинок по АДРЕСА_2 (а. с. 57-59, т. 1).

Встановлено, що кредитний договір від 08 лютого 2008 року №1639-мк закритий у зв'язку з повним погашенням заборгованості, що підтверджується довідкою Охтирського відділення №1 Сумської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" (а. с. 35, т. 1).

Згідно з інформацією, наданою територіальним сервісним центром № 5943 МВС в Сумській області від 25 січня 2018 року № 31/18/5943-А-1аз та від 22 листопада 2018 року № 31/18/5943-2030, за ОСОБА_2 25 липня 2012 року зареєстрований транспортний засіб - автомобіль Renault Kangoo, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а. с. 158, т. 1; а. с. 140, т. 4).

Згідно довідки, виданої Кардашівським старостинським округом Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області від 12 січня 2018 року № 85, станом на 11 січня 2018 року в житловому будинку по АДРЕСА_2 зареєстровані: власник - ОСОБА_2, його донька - ОСОБА_8 та онук - ОСОБА_9 (а. с. 92, т. 1).

Із довідки, виданої Кардашівським старостинським округом Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області від 15 лютого 2018 року № 217, вбачається, що ОСОБА_1 фактично проживала без реєстрації на території сільської ради в АДРЕСА_2 в домогосподарстві ОСОБА_2 (а. с. 4, т. 2).

Згідно довідки виконавчого комітету Охтирської міської ради від 14 березня 2018 року № 224, ОСОБА_1, за свідченнями сусідів, фактично не проживає по АДРЕСА_3 з 2006 року по 2018 рік (а. с. 85, т. 2).

Згідно відповіді на запит від 25 травня 2018 року за вих. № 4, наданої ФОП ОСОБА_10, ОСОБА_1 здійснювала підписку газети "Сільський вісник" у ТОВ "СІ. В" (засновник ОСОБА_10) з 2008 року на адресу отримувача: АДРЕСА_2. За вказаною адресою здійснювалася також доставка її замовлень, перелік яких зазначено у накладних за 2009-2012 роки, долучених до матеріалів справи (а. с. 172-181, т. 3).

Із довідки, виданої Центром розвитку дитини "Калинка" Охтирської міської ради 09 січня 2018 року № 5, вбачається, що ОСОБА_1 працювала у вказаному закладі з 01 вересня 1994 року по 01 листопада 2013 року інструктором фізкультури та вихователем (а. с. 44, т. 1).

Згідно довідок відділу освіти Охтирської міської ради, ОСОБА_1 за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року нараховано сукупний дохід в розмірі 10
700,41 грн; за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року - 14 289,85
грн; за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року - 16 854,02 грн; за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року - 18 422,94 грн; за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року - 38 235,50 грн (а. с.1,2, т. 2).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 14 грудня 2005 року (а. с. 95-97, т. 1).

За період 2006 року та 2007 року ОСОБА_2, як фізична особа-підприємець, одержав сукупний дохід 59 992 грн та 24 199 грн відповідно, що підтверджується довідкою Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області від 29 січня 2018 року (а. с. 98 т. 1).

Згідно з довідкою ПАТ КБ "ПриватБанк" від 17 січня 2018 року № ECQV8407ADB9O4T8,17 січня 2008 року ОСОБА_2 були зняті кошти в сумі 20 070,44 дол. США (а. с. 91, т. 1).

Згідно договору купівлі-продажу частини нежилого приміщення від 09 жовтня 2006 року, ОСОБА_2 продав ОСОБА_11 1/2 частину нежилого приміщення по АДРЕСА_4 за 9
819 грн (а. с. 89, т. 1).

У довідці, виданій ОСОБА_2 головою гаражного кооперативу "Сапер-1", вказано, що він з 13 листопада 2007 року не є членом гаражного кооперативу "Сапер-1" у зв'язку з відчуженням власного гаража (а. с. 90 т. 1).

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 23 березня 2012 року, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_8 продали ОСОБА_12 квартиру АДРЕСА_1 за 60 043 грн (а. с. 86, т. 1).

Згідно висновку будівельно-технічної експертизи з оцінки майна від 16 березня 2019 року, найбільш ймовірна ринкова вартість домоволодіння з господарськими спорудами, загальною площею 123,2 кв. м, житловою площею 68 кв. м, по АДРЕСА_2, складає 734 020 грн (а. с. 1-34, т. 4).

Відповідно до висновку експерта-автотоварознавця від 16 березня 2019 року № 017, найбільш ймовірна вартість автомобіля Renault Kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_1, станом на 16 березня 2019 року, складає 89 407,17 грн (а. с. 221-228 т. 3).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Згідно із частин 1 та 2 статті 21 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 74 СК якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У частині 4 статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Обов'язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 зазначено, що "майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці".

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц (провадження № 61-28343св18) зазначено, що "особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності".

У постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 641/4323/15-ц (провадження № 61-28635св18) зроблено висновок, що "вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що "вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України)".

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення, за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього зареєстровано лише за одним з подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Згідно частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 статті 13 ЦПК України випадках.

У частині 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частині 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах 1 -3 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов правильного висновку про те, що факт проживання позивача однією сім'єю з ОСОБА_2 з 23 січня 2008 року по січень 2018 року не підтверджено належними та допустимими доказами.

Апеляційним судом враховано, що показання свідків зі сторони позивача та зі сторони відповідача суттєво різняться між собою, тому не можуть бути доказами підтвердження або спростування факту спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу у спірний період, ведення спільного господарства, участь сторін у спільних витратах та придбання майна.

При цьому, як правильно зауважив апеляційний суд, сам по собі факт спільного відпочинку сторін та спільне святкування свят без доведення належними та достовірними доказами факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом спірного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю, в розумінні частини 2 статті 3 СК України.

Суд апеляційної інстанції надав належну оцінку доказам по справі, зазначивши, що не є достатнім доказом для встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 ОСОБА_2 наявність оформлених в різні періоди часу підписок на періодичні видання та замовлення садового товару на ім'я позивача за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2.

Довідка, видана Кардашівським старостинським округом Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області від 15 лютого 2018 року №217, в якій вказано, що ОСОБА_1 дійсно фактично проживала без реєстрації у АДРЕСА_2, також не є достовірним доказом, підтверджуючим факт проживання сторін однією сім'єю з 23 січня 2008 року по січень 2018 року, оскільки не містить періоду проживання ОСОБА_1 за вказаною адресою. Крім того, в довідці не вказано, чим підтверджується вказана в ній інформація.

Також суд апеляційної інстанції виходив із того, що не є підтвердженням факту проживання сторін однією сім'єю і довідка виконавчого комітету Охтирської міської ради від 14 березня 2018 року № 224, згідно якої ОСОБА_1, яка мешкає по АДРЕСА_3, за свідченнями свідків фактично не проживала за вказаною адресою з 2006 року по 2018 року, оскільки в довідці не зазначено прізвища цих свідків, вони не допитувались судом. Крім того, факт непроживання позивача за місцем реєстрації не підтверджує того, що вона проживала у цей період саме за адресою проживання відповідача у спірному будинку.

Апеляційний суд зауважив, що спірний будинок по АДРЕСА_2 був придбаний відповідачем 23 січня 2008 року і саме цю дату суд першої інстанції визначив, як початок проживання сторін однією сім'єю, хоча до вказаної дати факт проживання сторін однією сім'єю судом не встановлено і в цій частині судове рішення першої інстанції не оскаржувалось.

Також апеляційним судом враховано, що особові рахунки за договорами про надання електро-, водо-, газопостачання спірного домоволодіння відкриті на ОСОБА_2; в спірному будинку зареєстровані відповідач та його донька з онуком. Позивач після придбання будинку своє місце проживання в ньому не зареєструвала. На підтвердження доводів про те, що спірне рухоме та нерухоме майно було придбане за спільні кошти її та відповідача, позивачем не надано належних та достовірних доказів.

Доводи ОСОБА_1 про те, що на придбання спірного будинку вона позичала у ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 15 000 дол. США, не підтверджені належними та допустимими доказами, а показання свідка ОСОБА_4 не є допустимим доказом на підтвердження вказаної обставини.

Судом апеляційної інстанції враховано, що напередодні придбання спірного будинку ОСОБА_2 продав належну йому частку нежитлового приміщення та гараж, зняв грошові кошти з рахунку у банку, а також отримував дохід від підприємницької діяльності.

В подальшому він отримав кредит під заставу спірного будинку. Вказані обставини свідчать про спроможність відповідача придбати спірний будинок у 2008 році та здійснювати в подальшому його поліпшення за власні кошти. Та обставина, що ОСОБА_1 була поручителем за кредитним договором, укладеним відповідачем, не є підтвердженням того, що вона приймала участь у поверненні кредиту, оскільки доказів про сплату нею, як поручителем, кредитних коштів позивач не надала.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору. Судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (стаття 89 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович