Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 757/4395/16-ц

провадження № 61-24257св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Генеральна прокуратура України,

треті особи: прокурор Генеральної прокуратури України ОСОБА_9, слідчий Генеральної прокуратури України ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченка Костянтина Валерійовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року у складі судді Фаркош Ю. А. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 березня 2017 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Прокопчук Н. О., Саліхова В. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, треті особи: прокурор Генеральної прокуратури України ОСОБА_9, слідчий Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 , про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 22 січня Генеральною прокуратурою України проведено прес-конференцію (брифінг) за участю прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_9. та слідчого Генеральної прокуратури України ОСОБА_2. стосовно розслідування кримінального провадження щодо нього.

Текст прес-конференції (брифінгу) розміщено ІНФОРМАЦІЯ_1 на офіційному сайті Генеральної прокуратури України в підрозділі «Новини» розділу «Новини та публікації» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_8 » з додаванням фото, аудіо та відеоматеріалів ( ІНФОРМАЦІЯ_9).

Відеозапис даної прес-конференції (брифінгу) також розміщено ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі інтернет на каналі Генеральної прокуратури України сервісу YoyTube за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідачами була наведена недостовірна негативна інформація, що стосується нього, зміст якої зводиться до нібито керівництва ним злочинною організацією, що вчиняла злочини, вилучення в ході обшуків з офісів і домоволодінь письмових записів про незаконні виплати працівникам правоохоронних органів, здійснення рейдерських захоплень, спрямування незаконних коштів від рейдерських схем на фінансування політичних проектів, в тому числі партії «Укроп», а також недостовірна інформація про нібито законність вилучення таких оприлюднених документів.

Зазначена відповідачами інформація містить недостовірну, негативну та нічим не підтверджену інформацію, яка порушує його немайнові права на повагу до його гідності та честі, недостовірної ділової репутації, а тому підлягає спростуванню, оскільки він є відомим в Україні політиком, одним із засновників та самих значних донорів Благодійного фонду «Фонд оборони країни», який за рахунок зібраних коштів забезпечував захисників України в зоні АТО життєво необхідними для них речами.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

- визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 на повагу до його гідності та честі, недоторканість його ділової репутації, поширену ІНФОРМАЦІЯ_6 року Генеральною прокуратурою України на прес- конференції (брифінгу) за участю прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_9. та слідчого Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 , на офіційному сайті Генеральної прокуратури України в повідомленні під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_7 », а також в мережі інтернет на каналі Генеральної прокуратури України сервісу YouTube негативну інформацію наступного змісту:

«ІНФОРМАЦІЯ_10!».

- зобов`язати Генеральну прокуратуру України спростувати зазначену недостовірну інформацію шляхом:

- повідомлення на прес-конференції (брифінгу) про прийняте судом рішення з зачитуванням його повного тексту;

- розміщення відеозапису такої прес-конференції (брифінгу) в мережі інтернет на каналі Генеральної прокуратури України сервісу YouTube, а також на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України ІНФОРМАЦІЯ_11»;

- розміщення тексту судового рішення на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України ІНФОРМАЦІЯ_11».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач займав публічну посаду та є публічною особою, про що він визнає у позовній заяві, зазначаючи, що є відомим політиком, одним із засновників та значних донорів Благодійного фонду «Фонд оборони країни», то інформування Генеральною прокуратурою України про хід досудового розслідування кримінального провадження, в якому ОСОБА_1 має статус підозрюваної особи, не суперечить вимогам законодавства України.

Позивачем не доведено позовні вимоги про те, що поширена інформація щодо нього органом досудового розслідування є недостовірною, порушує принцип презумпції невинуватості закріплений в статті 62 Конституції України, статті 2 КК України, пункті 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, пункті 1 статті 11 Загальної декларації прав людини та пункті 2 статті 14 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права, є твердженням про причетність позивача до вчинення злочину, чим створюється негативне уявлення про нього як особи причетної до вчинення кримінального правопорушення, то з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позові.

Також суд першої інстанції зазначив про те, що поширена на брифінгу посадовими особами Генеральної прокуратури України відносно позивача, є суспільно значимою, тобто вона була предметом громадського інтересу на час поширення такої інформації, оскільки стосувалася кримінального провадження, досудове розслідування у якому здійснювалося відносно колишнього заступника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації ОСОБА_1 , таке право громадськості знати цю інформацію переважає право позивача на її захист, а тому таке поширення інформації відповідає практиці застосування Європейським судом з прав людини статті 8 Конвенції.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 березня 2017 року апеляційну скаргу Ткаченка К. В. - представника ОСОБА_1 відхилено, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2017 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ткаченко К. В. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 березня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем не дотримано меж достатнього для виконання функції з інформування суспільства обсягу інформації, без необхідної обережності та обачності допущено поширення інформації, що спонукає до думки про вину підозрюваного, такі дії порушують презумпцію невинуватості ОСОБА_1 та можуть розцінюватися як тиск та вплив на неупередженість суду, що розглядає чи розглядатиме пов`язані з відповідними кримінальними провадженнями питання.

Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження достовірності поширеної інформації. Належним доказом з приводу оприлюднених фактів міг бути лише вирок суду, яким такі факти встановлені.

Висновки судів попередніх інстанцій про непорушення принципу презумпції невинуватості є помилковими, оскільки цей принцип не лише забороняє передчасне висловлення думки самим судом про те, що особа, яку обвинувачено у вчиненні злочину, є винною, тоді як це ще не доведено відповідно до закону, а й поширюється на заяви, що їх роблять інші державні посадові особи стосовно проваджень, що тривають, у кримінальних справах і, які спонукають громадськість до думки про вину підозрюваного та визначають наперед оцінку фактів компетентним судовим органом.

Також судами попередніх інстанцій не враховано, що для інформування суспільства про хід розслідування (з усією необхідною обачністю та обережністю) цілком достатньо було повідомити про кваліфікацію розслідуваних кримінальних проваджень та факти проведення певних процесуальних дій. При цьому не було жодної необхідності розкривати та акцентувати увагу на особі позивача, повідомляти недоведені обставини та публічно оголошувати недоведені належним чином висновки. Не було жодної потреби розголошувати ті подробиці, які ще не були підтверджені належним чином, не перевірені в ході судового слідства та не підтверджені вироком суду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У червні 2017 року Генеральна прокуратура України подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила її відхилити, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що в порядку цивільного судочинства не підлягають розгляду цивільні справи за позовами, предметом яких є спростування недостовірної інформації, отриманої під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, оскільки законом установлено інший порядок оскарження такої інформації (у даному випадку її доведення чи спростування під час досудового розслідування та оцінки на відповідній стадії кримінального провадження).

Також суди правильно зазначили, що при поширенні оспорюваної інформації про позивача, посадовими особами Генеральної прокуратури України принцип презумпції невинуватості не порушено, оскільки позивач займав публічну посаду та є публічною особою, про що він визнає, тому інформування про хід досудового розслідування кримінального провадження, в якому ОСОБА_1 має статус підозрюваної особи, не суперечить вимогам законодавства України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Прокуратурою міста Києва здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014040670002852 від 15 серпня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 255, частиною четвертою статті 28, частиною п`ятою статті 191, частиною четвертою статті 28, статтею 349 та частиною четвертою статті 28, частиною другою статті 289, частиною четвертою статті 28, частиною третьою статті 157, частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 15, частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 205, частиною другою статті 209, частинами першою, третьою статті 212, частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 212 КК України.

У даному кримінальному провадженні ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчинені кримінальних правопорушень, зокрема у вчинені злочинів за фактами створення злочинної організації з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, керівництва такою організацією, участі у ній та участі у злочинах, вчинюваних такою організацією, організації захоплення та тримання як заручника начальника департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради ОСОБА_6 , що мало місце 25 лютого 2015 в місті Дніпропетровську, організації привласнення впродовж 2014-2015 років службовими та посадовими особами Благодійного фонду «Фонд оборони країни», діючи за попередньою змовою, грошових коштів цієї організації на суму понад 35 млн грн, а також вчинення ОСОБА_1 неправомірних дій, перебуваючи у період з 30 до 31 жовтня 2015 року в приміщенні Дніпропетровської міської виборчої комісії Дніпропетровської області за адресою: місто Дніпропетровськ, проспект Кірова, 2, поєднаних з насильством та погрозою застосування насильства, за попередньою змовою з невстановленими особами, які виразилися у перешкоджанні здійсненню діяльності члену виборчої комісії ОСОБА_7 , а також за фактом здійснення погроз застосування насильства голові Дніпропетровської міської виборчої комісії ОСОБА_8 .

Відповідно до статті 6 Закону України «Про прокуратуру», наказу Генерального прокурора України від 18 вересня 2015 № 218 «Про організацію інформування суспільства щодо діяльності органів прокуратури України» органи прокуратури інформують суспільство про свою діяльність шляхом повідомлень у засобах масової інформації. Діяльність прокуратури оприлюднюється в загальнодержавних та місцевих друкованих засобах масової інформації і на офіційних веб-сайтах органів прокуратури.

22 січня 2016 на брифінгу прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 та слідчого Генеральної прокуратури України ОСОБА_2. було висвітлено інформацію стосовно стану досудового розслідування кримінальних правопорушень, про підозру у яких повідомлено ОСОБА_1 та іншим особам.

З дозволу органу досудового розслідування були продемонстровані деякі речі та документи, вилучені під час проведення обшуків 31 жовтня 2015 у місті Дніпропетровську. При цьому, щодо схем рейдерських захоплень підприємств, документи із зазначенням сум грошових коштів, дат та призначень платежів працівникам правоохоронних органів та іншим особам, фінансування політичних проектів та виборів різного рівня, у тому числі фінансування політичної партії «УКРОП».

Генеральною прокуратурою України оприлюднено деякі матеріали кримінального провадження, а також продемонстровано окремі здобуті під час розслідування докази.

ІНФОРМАЦІЯ_6 року на брифінгу прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_9. та слідчого Генеральної прокуратури України ОСОБА_2. та на офіційному сайті Генеральної прокуратури України в повідомленні під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_7 », а також в мережі інтернет ІНФОРМАЦІЯ_12 поширено інформацію такого змісту:

«ІНФОРМАЦІЯ_12»;

ІНФОРМАЦІЯ_12».

Власником веб-сайту http://www.gp.gov.ua є Генеральна прокуратура України.

На сервісі YouTube існує офіційний канал Генеральної прокуратури України, створений з метою розміщення відеоматеріалів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Печерського районного суду міста Києва.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до ГПК України ЦПК України КАС України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11 травня 2018 року справу № 757/4395/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини перша, третя статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (статті 3, 28).

Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на спростування недостовірної інформації та право на відповідь.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до статті 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Відповідно до частини другої статті 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Отже, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у порядку цивільного судочинства не підлягають розгляду цивільні справи за позовами, предметом яких є спростування недостовірної інформації, отриманої під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, оскільки законом установлено інший порядок оскарження такої інформації (у даному випадку її доведення чи спростування ід час досудового розслідування та оцінки на відповідній стадії кримінального провадження).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), ніщо не може завадити відповідним органам надавати інформацію про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однак він зобов`язує робити це з усією необхідною обережністю та обачністю, щоб дотримати принцип презумпції невинуватості (справа Альне Де Рібемон проти Франції від 10 лютого 1995 року).

Тому, при вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені, й важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи (справа «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року).

Встановивши, що інформація, яку позивач просить визнати недостовірною, взята з контексту конференцій, та оскільки в оспорюваній інформації не йдеться та не стверджується винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень позивачем, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що при поширенні оспорюваної інформації про позивача посадовими особами Генеральної прокуратури України не порушено принцип презумпції невинуватості.

Оскільки позивач займав публічну посаду та є публічною особою, що він зазначав у позовній заяві, а саме що є відомим політиком, одним із засновників та значних донорів Благодійного фонду «Фонд оборони країни», суди дійшли правильного висновку про те, що інформування Генеральною прокуратурою України про хід досудового розслідування кримінального провадження, в якому ОСОБА_1 має статус підозрюваної особи, не суперечить вимогам законодавства України.

Також суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що інформація, поширена на брифінгу посадовими особами Генеральної прокуратури України відносно позивача, є суспільно значимою, тобто вона була предметом громадського інтересу на час поширення такої інформації, оскільки стосувалась кримінального провадження, досудове розслідування у якому здійснювалось відносно колишнього заступника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації ОСОБА_1 , таке право громадськості знати цю інформацію переважає право позивача на її захист, а тому таке поширення інформації відповідає практиці застосування Європейським судом з прав людини статті 8 Конвенції.

Генеральною прокуратурою України оприлюднено деякі матеріали кримінального провадження, а також продемонстровано окремі здобуті під час розслідування докази.

Посилання у касаційній скарзі на порушення відповідачем презумпції невинуватості є безпідставними, оскільки згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не можу бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Наведене узгоджується із частиною другою статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожен кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Тлумачення вказаного принципу здійснено ЄСПЛ і означає заборону формування передчасної позиції, в якій би відображалася інформація про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вину було доведено відповідно до закону (рішення ЄСПЛ від 25 березня 1983 року у справі «Мінеллі проти Швейцарії» (Minelli v. Switzerland)). Це стосується і висловлювань, вчинених посадовими особами про перебіг розслідування кримінального провадження, якщо такі твердження спонукають громадськість повірити у винуватість особи (рішення ЄСПЛ від 26 березня 2002 року у справі «Буткевічюс проти Литви» (Butkevicius v. Lithuania)).

У рішенні ЄСПЛ від 04 липня 2019 року у справі «Корбан проти України» (Korban v. Ukraine) також зазначено, що частина друга статті 6 наведеної вище Конвенції не дозволяє посадовим особам оголошувати особу винною до засудження цієї особи судом. Посадові особи повинні повідомляти громадськість про кримінальне розслідування, роблячи це обережно.

В інформації, яку бажає спростувати позивач, відповідач не зазначав про винуватість ОСОБА_1 , а навпаки інформує громадськість про розслідування певного кримінального провадження, не порушуючи презумпцію невинуватості особи.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень судів попередніх інстанцій виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ткаченка Костянтина Валерійовича залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська С. П. Штелик