Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 628/3919/15-ц

провадження № 61-41406св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Харківської області в складі суддів: Кружиліної О. А., Кіся П. В., Хорошевського О. М., від 27 червня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2010 року у справі № 2-734/10/12 було стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 390 000 грн та три відсотки річних у розмірі 7 429 грн. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2010 року вищезазначене рішення суду залишено без змін.

Указана сума боргу виникла у відповідача на підставі договору позики № 2 від 06 травня 2008 року та договору позики від 13 червня 2008 року.

ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 390 000 грн станом на день подання цього позову не погасила, у зв`язку з чим позивач вважав, що має право вимагати від відповідача інфляційні збитки та три відсотки річних за весь час прострочення, розмір яких становить 58 373,66 грн та 328 380 грн відповідно, а всього стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 386 753, 66 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Заочним рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 06 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволений частково.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні збитки у розмірі 328 380 грн та три відсотки річних у розмірі 58 371,78 грн, а всього - 386 751,78 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позову відмовлено.

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просила скасувати заочне рішення.

Доводи заяви про перегляд заочного рішення мотивовані тим, що в судове засідання відповідач не з`явилася з поважних причин, оскільки судові повістки надсилалися за адресою, яка не є адресою її проживання.

Крім того, суд при ухваленні заочного рішення не врахував та не застосував норми щодо застосування строку позовної давності, оскільки позивач звернувся у суд з вимогами про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних збитків, визначивши період для стягнення з 23 листопада 2010 року по 12 квітня 2016 року.

Ухвалою Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 20 лютого 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено.

Скасоване заочне рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 06 квітня 2016 року у цивільній справі № 628/3919/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних.

Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

06 березня 2018 року ОСОБА_2 звернулася у суд із заявою в якій просила суд розглянути справу за її відсутності та відмовити у задоволенні позову у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності, про застосування якого нею заявлено.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 06 березня 2018 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права ОСОБА_1 на отримання спірних сум порушено, а право на звернення до суду виникло у позивача з 23 листопада 2010 року. Період, за який нараховуються 3 % річних та інфляційній збитки починається з 23 листопада 2010 року, коли набрало законної сили судове рішення про стягнення з відповідачки на користь позивача суми боргу, однак позивач звернувся до суду лише 18 листопада 2015 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, у зв`язку з чим припинилося право вимоги (переслідування або притягнення до суду) боржника, а тому в позові слід відмовити у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Харківської області від 27 червня 2018 року, з урахуванням ухвали апеляційного суду Харківської області від 02 листопада 2018 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області 06 березня 2018 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 307 905 грн та 3% річних в сумі 35 128 грн 21 коп., а всього 343 033 грн 21 коп. за період з 18 листопада 2012 року по 18 листопада 2015 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону, а доводи апеляційної скарги підтверджені належними та допустимими доказами і спростовують висновків суду першої інстанції. Внаслідок невиконання боржником судового рішення про стягнення на користь позивача 390 000 грн боргу, тобто невиконання указаного грошового зобов`язання, у позивача, як кредитора, виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних кредитор має з моменту невиконання такого грошового зобов`язання до моменту його повного належного виконання. Разом з тим, до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки, який встановлений статтею 257 ЦК України. Позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а саме: стягненню підлягають 3 % річних і інфляційні втрати лише за три роки, що передували зверненню ОСОБА_1 з позовом, а саме за період з 18 листопада 2012 року по 18 листопада 2015 року, у сумі 307 905 грн - інфляційні втрати, та 35 128 грн - 3 % річних.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, не повно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків про часткове задоволення позову. Апеляційний суд помилково, на думку скаржника, не врахував, що строк позовної давності у даній справі має бити відраховано з момент встановленого сторонами виконання зобов`язань, передбачених договорами позики, а саме з 2008 року. Тому, при зверненні до суду з даним позовом суд мав рахувати строк позовної давності з 2008 року. При зверненні до суду із даним позовом у листопаді 2015 року позивач пропустив строк позовної давності, що вірно враховано судом першої інстанції, а судом апеляційної інстанції залишено без уваги.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

15 травня 2019 року справу передано судді-доповідачу Штелик С. П.

16 квітня 2020 року відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи.

16 квітня 2020 року згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у колегії суддів: Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М. - та передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи в складі п`яти суддів.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення зі ОСОБА_2 суми боргу задоволений та вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 390 000 грн, 3 % річних у розмірі 7 429, 60 грн, витрати на оплату судового збору в сумі 1 700 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 30 грн, а всього стягнуто 399 159, 60 грн.

Указане рішення набрало законної сили 23 листопада 2010 року.

Постановою державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 06 квітня 2011 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-734/10/12 від 10 березня 2011 року, виданого Київським районним судом м. Харкова, про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми заборгованості у загальному розмірі 399 159,60 грн.

Постановою державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 21 серпня 2013 року виконавчого листа № 2-734/10/12 від 10 березня 2011 року, виданого Київським районним судом м. Харкова, про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми заборгованості у загальному розмірі 399 159,60 грн, повернутий стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв`язку з відсутністю у боржника майна).

Відповідно до інформації про виконавче провадження, отриманої з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень станом на 23 березня 2016 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2010 року не виконано.

Доказів часткового виконання указаного рішення учасниками справи не надано.

Позивач просив суд стягнути з відповідачки 3 % річних і інфляційних втрат відповідно в сумі 58 371,78 грн та 328 380 грн відповідно. При цьому розрахунок наведений за період з 23 листопада 2010 року по 18 листопада 2015 року.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідачкою не спростовано.

Позивач із зазначеним позовом звернувся 18 листопада 2015 року.

Відповідачка просила суд застосувати у даній справі положення закону, які регулюють позовну давність.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу зобов`язання відповідачки сплатити заборгованість за договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання (дати останнього платежу з погашення боргу). Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

Разом з тим, відповідачка просила суд застосувати у даній справі положення закону, які регулюють позовну давність.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому зобов`язання відповідачки перед банком за договором можна вважати припиненим у день остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що відповідач не виконала свого грошового зобов`язання, розмір якого підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а також врахувавши, що положення статті 625 ЦК України в даній справі можуть бути застосовані з урахуванням позовної давності за три роки, що передували зверненню позивача до суду з даним позовом, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог в даній справі.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскарженого рішення спростовуються змістом судового рішення, яке набрало законної сили, матеріалами справи, які не містять доказів виконання боржницею її грошового зобов`язання та обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом помилково застосовано положення закону щодо позовної давності є необґрунтованими та спростовуються висновками, викладеними в даній постанові, з посиланням на практику розгляду Верховним Судом справ указаної категорії.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не узгоджуються із дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, які не містять належних та допустимих доказів, які беззаперечно підтверджували б обставини, якими обґрунтовано вимоги скаржника.

Згідно вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками суду, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Харківської області від 27 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик