Постанова

Іменем України

28 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 1522/9367/12

провадження № 61-344св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Одеська міська рада,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - споживчий кооператив «Леваневський»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Дворніковою Анною Юріївною, на рішення Апеляційного суду Одеської області, у складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Гайворонського С. П., Сегеди С. М., від 01 грудня 2015 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Одеської міської ради про визнання права власності на нежитлове приміщення.

Позовна заява обґрунтована тим, що 15 червня 2001 року він уклав договір оренди нежитлового приміщення зі споживчим кооперативом «Леваневський» (далі - СК «Леваневський»), відповідно до умов якого отримав у безстрокове користування нежитлове приміщення площею

120 кв. м, розташоване на земельній ділянці площею 0, 06 га, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту прийому-передачі до зазначеного договору оренди

15 червня 2001 року прийняв від СК «Леваневський» зазначене нежитлове приміщення та земельну ділянку. З дати укладення договору оренди він належним чином виконував усі його умови, в тому числі здійснював поточний ремонт приміщень. Коли вирішив набути право власності на спірне нерухоме майно та дізнався, що СК «Леваневський» не є його власником та користувачем.

Після ознайомлення зі схематичним планом земельної ділянки та описом меж з`ясував, що приміщення розміром 14, 65 м х 9, 2 м, розташоване на земельній ділянці НОМЕР_1 площею 0, 0606 га та позначене на плані як «трансформаторна, інший користувач», є тим приміщенням, яке він орендує із 2001 року.

Вважав, що фактичним власником приміщення, яке він орендує в СК «Леваневський» з 2001 року, була територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради. Однак, коли він усно звернувся до посадових осіб відповідача з питання оформлення права власності на орендоване ним нерухоме майно, то отримав відмову.

Посилаючись на зазначені обставини, на підставі статей 344, 392 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), просив суд:

- визнати за ним право власності на нежитлове приміщення розміром

14, 65 м х 9, 2 м, загальною площею 134, 78 кв. м, розташоване на земельній ділянці НОМЕР_1 площею 0, 0606 га за адресою:

АДРЕСА_2 ;

- зазначити в судовому рішенні, що це рішення є підставою для державної реєстрації його права власності на спірний об`єкт нерухомого майна в

КП «ОМБТІ та РОН».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси, у складі судді Загороднюка В. І., від 06 серпня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення розміром 14, 65 м х 9,2 м, загальною площею 134, 78 кв. м, яке розташоване на земельній ділянці НОМЕР_1 площею 0,0606 га за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначено, що рішення суду є підставою для державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення в

КП «ОМБТІ та РОН».

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач добросовісно, на підставі договору оренди, заволодів спірним нежитловим приміщенням та продовжує відкрито, безперервно володіти ним протягом понад десять років, а отже на підставі частини першої статті 344 ЦК України набував право власності на це майно.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2015 року апеляційну скаргу СК «Леваневський», до якої приєдналась Одеська міська рада задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 06 серпня 2013 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходила з того, що місцевий суд мав встановити хто є власником спірного приміщення, чи є це приміщення прийнятим до експлуатації, чи зареєстроване у встановленому законом порядку право власності на нього, чи не є воно самочинним будівництвом, чи надавалась земельна ділянка на спорудження цього об`єкту, чи був отриманий дозвіл на будівництво, чи дотримано забудовником будівельних норм і правил.

Встановивши, що в оренду було передано нежитлове приміщення площею 120 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , натомість позивач просить визнати за ним право власності на приміщення площею 134, 78 кв. м, розташоване за адресою:

АДРЕСА_2 , а докази законності здійснення позивачем його добудови та здачі в експлуатацію суду не надані, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначена добудова здійснена самочинно і права власності на таке нерухоме майно, особа, яка здійснила це будівництво, не набуває.

Колегією суддів також вказано на не врахування судом першої інстанції вимог частини третьої статті 344 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дворнікова А. Ю., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 06 серпня 2013 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2020 року поновлено строк на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду Одеської області

від 01 грудня 2015 року, відкрито касаційне провадження у справі № 1522/9367/12 та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У березні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано помилковістю висновків апеляційного суду, який ухвалюючи оскаржуване рішення неправильно застосував норми матеріального права без повного і всебічного дослідження всіх доказів у справі та належної їх оцінки. В порушення вимог статті 298, частини першої статті 305 ЦПК України 2004 року суд апеляційної інстанції розглянув справу без належного повідомлення позивача про дату, час і місце судового засідання, чим обмежив його в доступі до правосуддя. Звертає увагу, що із 15 червня 2001 року ОСОБА_1 відкрито і добросовісно володіє спірним нерухомим майном та не приховує свого користування ним. Реальний власник спірного майна - Одеська міська рада жодного разу не зверталась до позивача з вимогою про повернення приміщення чи його витребування, хоча про діяльність ОСОБА_1 в зазначених нежитлових приміщеннях було відомо Одеській міській раді та СК «Леваневський». Посилаючись на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/17 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, вважає, що ОСОБА_1 має всі законні підстави для набуття права власності на нежитлові приміщеннями за адресою:

АДРЕСА_2 , за набувальною давністю, що і було вірно встановлено Приморським районним судом м. Одеси в рішенні

від 06 серпня 2013 року.

У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно договору оренди нежитлового приміщення від 15 червня 2001 року між СК «Леваневський» та ОСОБА_1 , останній отримав у безстрокове користування нежитлове приміщення загальною площею

120 кв. м, розташоване на земельній ділянці в розмірі 0, 6 га, за адресою:

АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту прийому-передачі від 15 червня 2001 року до зазначеного договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв вказане приміщення та ключі від нього.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу, на час подання касаційної скарги) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналогічні положення містила статті 213 ЦПК України 2004 року.

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), має на увазі право на «усне слухання».

Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

За положеннями частини першої статті 304 ЦПК України 2004 року

(в редакції на час вирішення справи апеляційним судом) справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Відповідно до статті 305 ЦПК України 2004 року (в редакції на час вирішення справи апеляційним судом) апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06 листопада 2015 року відкрито апеляційне провадження у розглядуваній справі за апеляційною скаргою СК «Леваневський» та ухвалою цього ж суду від 09 листопада

2015 року справу призначено до розгляду на 01 грудня 2015 року о 12.00 годині (а. с. 95, 96).

В матеріалах справи наявних лист апеляційного суду від 09 листопада

2015 року (а.с. 97), адресований ОСОБА_1 та Одеській міській раді, про направлення копії апеляційної скарги та повідомлення про судове засідання 01 грудня 2015 року.

Однак відомостей про направлення та вручення ОСОБА_1 вказаного листа чи судової повістки або у будь-який інший спосіб повідомлення позивача чи його представника про час та місце розгляду справи апеляційним судом, матеріали справи не містять.

Ніким не підписаний «Довідковий лист» (а.с. 98) не підтверджує належне повідомлення ОСОБА_1 про дату, час і місце судового засідання

01 грудня 2015 року.

Згідно журналу судового засідання від 01 грудня 2015 року апеляційний суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 та його представника.

Таким чином матеріали справи не містять доказів повідомлення

ОСОБА_1 про судове засідання 01 грудня 2015 року.

Апеляційний суд вказані обставини та норми статей 304, 305 ЦПК України

(в редакції на час вирішення справи апеляційним судом) не врахував та розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 належним чином не повідомленого про дату, час та місце розгляду справи.

Таким чином позивачу не було забезпечено можливості взяти участь в розгляді справи апеляційним судом та навести свої заперечення проти апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Відповідно до частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Оскільки заявник обґрунтовує свою касаційну скаргу тим, що апеляційний суд не повідомив ОСОБА_1 про розгляд справи, та ця обставина підтверджена матеріалами справи, то рішення Апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2015 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, незалежно від обґрунтованості інших доводів касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Дворніковою Анною Юріївною, задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта