Ухвала КЦС ВП від 18.02.2018 року у справі №2-710/11

Друк

Пошук

255

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.02.2018 року у справі №2-710/11

Державний герб України

Постанова

Іменем України

28 березня 2018 року

м. Київ

справа № 2-710/11

провадження № 61-7055 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_3;

суб'єкт оскарження - державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві БялийМаксим Глібович;

заінтересована особа - публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 26 липня 2017 року у складі судді Ларіонової Н. М. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Махлай Л. Д., Мазурик О. Ф.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із скаргою на дії та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ) у м. Києві БялогоМ. Г., заінтересована особа - публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк».

Скарга мотивована тим, що публічним акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») пропущено строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року про солідарне стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» суми заборгованості за кредитним договором набрало законної сили 12 грудня 2013 року. Виконавчий лист за заявою ПАТ АБ «Укргазбанк» було видано 3 вересня 2014 року.

Заявник зазначала, що згідно зі статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час видачі виконавчого документа, строк пред'явлення рішення до виконання становить один рік. Отже, старший державний виконавець Бялий М. Г. виніс постанови про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17 травня 2017 року за зазначеним вище виконавчим документом безпідставно та з порушенням виконавчого строку.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд визнати незаконними дії старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві Бялого М. Г. при відкритті виконавчого провадження, винесенні постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17 травня 2017 року; скасувати винесену ним постанову про відкриття виконавчого провадження від 17 травня 2017 року по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-710/11, виданого 3 вересня 2014 року Подільським районним судом м. Києва про солідарне стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» суми заборгованості за кредитним договором; скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17 травня 2017 року, винесену у цьому виконавчому провадженні.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 26 липня 2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що стягувач неодноразово пред'являв виконавчий документ до виконання, чим переривав строки для його пред'явлення. З ухваленням Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» встановлено трирічний строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання й такий строк застосовується і до виконавчих документів, виданих до набрання чинності цим Законом, відтак, стягувачем строк пред'явлення виконавчого документа до виконання не пропущено.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - відхилено. Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 26 липня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що дії державного виконавця при винесенні постанов про відкриття виконавчого провадження, арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17 травня 2017 року правомірні, оскільки стягувач - ПАТ АБ «Укргазбанк» - неодноразовим пред'явленням виконавчого документа до виконання переривав строк для його пред'явлення, який відповідно до Перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» становить три роки - до 4 січня 2020 року.

У листопаді 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення скарги ОСОБА_3

Касаційна скарга мотивована тим, що банк неодноразово пред'являв виконавчий документ до виконання не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення суду, у зв'язку з чим банку було відмовлено у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час здійснення виконавчих дій. Зокрема, 20 квітня 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішеньдепартаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кушнір Л.В. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки боржник і сума стягнення не відповідають вимогам частини першої статті 21 Закону України «Про виконавче провадження». Отже, строк пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив 20 квітня 2016 року.

Також зазначав, що Перехідними положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» не врегульовано порядок поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, строк пред'явлення якого сплив. Порядок поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання визначено статтею 371 ЦПК України, згідно з якою тільки суд має право поновити пропущений строк пред'явлення виконавчого документа до виконання за наявності відповідного клопотання стягувача та поважності причин пропуску цього строку.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно зі статтею 383 ЦПК України 2004 року сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Судом установлено, що рішенням апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року скасовано рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року та задоволено позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення суми кредитної заборгованості. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 159 647 доларів 13 центів США, що за курсом Національного банку України становить 1 276 059 грн 51 коп.; строкову заборгованість у розмірі 193 350 доларів США, що за курсомНаціонального банку України становить 1 545 446 грн 55 коп.; заборгованість по процентам у розмірі 231 951 долар 76 центів США, що за курсом Національного банку Українистановить 1 853 990 грн 42 коп.; прострочену заборгованість по процентам в розмірі 2 390 доларів 04 центи США, що за курсом Національного банку України становить 19 103 грн 59 коп.; пеню за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 863 563 грн 32 коп., пеню за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 1 308 434 грн 92 коп.

3 вересня 2014 року Подільським районним судом м. Києва видано виконавчі листи про примусове виконання вказаного рішення суду.

4 грудня 2014 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання рішення апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року.

10 грудня 2014 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедалом О.О. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час винесення постанови.

20 березня 2015 року ПАТ АБ «Укргазбанк» повторно звернувся до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання рішення апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року.

24 березня 2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України РагімовоюА. Н. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час винесення постанови.

16 квітня 2015 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою про примусове виконання рішення апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року

20 квітня 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кушнір Л. В. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час винесення постанови.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 3 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2015 року, частково задоволено скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк», визнано неправомірною відмову відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у відкритті виконавчого провадження, зобов'язано відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрити виконавче провадження за виконавчим листом № 2-710/11, виданим 3 вересня 2014 року Подільським районним судом м. Києва.

25 квітня 2016 року, тобто більше , ніж через рік після останнього звернення, ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання рішення апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року з посиланням на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 3 червня 2015 року щодо неправомірності відмови у відкритті виконавчого провадження.

25 квітня 2016 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_10 винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час винесення постанови.

29 грудня 2016 року ПАТ АБ «Укргазбанк» знову звернулося до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання рішення апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року з посиланням на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 3 червня 2015 року щодо неправомірності відмови у відкритті виконавчого провадження.

4 січня 2017 року повідомленням відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

15 травня 2017 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до ВПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві із заявою про примусове виконання рішення апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року.

Постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві Бялого М. Г. від 17 травня 2017 pоку відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-710/11, виданого 3 вересня 2014 року Подільським районним судом м. Києва.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що банк неодноразово пред'являв виконавчий документ до виконання, чим переривав строк для його пред'явлення, і тому строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання не пропущено.

Залишаючи без змін судове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував таке.

За змістом положень частин першої, другої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 4 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду в цивільній справі, може бути пред'явлений до примусового виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

Зазначення судом у виконавчому листі іншого строку пред'явлення його до виконання не має правового значення, оскільки такий строк встановлено імперативною нормою закону й не може бути змінено судом.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 січня 2016 року № 6-711цс15.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час видачі виконавчого документа, строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема пред'явленням виконавчого документа до виконання.

Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (частина друга статті 23 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час видачі виконавчого документа).

У частині першій статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час видачі виконавчого документа, встановлено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до частини першої статті 371 ЦПК України 2004 року стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Вирішуючи спір, апеляційний суд не врахував, що 20 квітня 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кушнір Л. В. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, а повторно банк пред'явив виконавчий лист до виконання 25 квітня 2016 року, тобто з пропуском строку, визначеного частиною першою статті 22 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час видачі виконавчого документа.

Відтак, переривання річного строку пред'явлення виконавчого листа до виконання не відбулося, а питання про поновлення пропущеного строку в установленому статтею 371 ЦПК України 2004 року порядку не вирішувалося.

Посилання апеляційного суду на Перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», який набув чинності 4 жовтня 2016 року, необґрунтовані, так як на час ухвалення цього Закону України строк пред'явлення виконавчого листа до виконання стягувачем вже було пропущено, а поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання регулюється статтею 371 ЦПК України 2004 року і судом питання поновлення цього строку не вирішувалося.

Отже, висновок апеляційного суду про те, що строк пред'явлення виконавчого листа до виконання складає три роки, є передчасним.

Крім того,апеляційний суд не врахував правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 28 вересня 2016 року № 6-2159цс16, згідно з якою державного виконавця не наділено правом змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену у рішенні суду.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час видачі виконавчого документа, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення суду.

Частина перша статті 21 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час видачі виконавчого документа, передбачає, що на відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень, за якими, зокрема, сума зобов'язань становить десять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Стягувачу неодноразово було відмовлено у відкритті виконавчого провадження на підставі статей 21, 26 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час видачі виконавчого документа, оскільки виконання рішення суду непідвідомче відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, так як сума зобов'язання за цим рішенням є меншою, ніж визначена законом.

Отже, оскільки рішенням апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року чітко визначено суму заборгованості за кредитним договором, яка підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк», у гривневому еквіваленті (6 866 598 грн 31 коп.), підстави для перерахунку суми заборгованості, розрахованої та визначеної у рішенні суду відсутні, відтак, апеляційний суд не дав оцінки тому, чи стягувач пред'являв виконавчий документ до виконання за підвідомчістю виконання рішення суду.

У порушення вимог статей 212 - 214, 315, 383 ЦПК України апеляційний суд зазначених вимог закону не врахував, доводів заявника про пропуск стягувачем строку пред'явлення виконавчого документа до виконання не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні скарги.

Суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може давати оцінку чи переоцінку наданим учасниками справи доказам, а тому не може ухвалити власне рішення.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду