Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 753/6702/21

провадження № 61-7740св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року у складі судді Сирбул О.Ф.та постанову Київського апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Нежури В. А., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю.

Позов мотивований тим, що 04 серпня 1989 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб. Незважаючи на те, що шлюб у встановленому законом порядку не розірвано, вони проживають окремо.

У період шлюбу вони придбали нерухоме майно, а саме: 06 квітня 2007 року ? квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 94,5 кв. м, жилою площею 49,9 кв. м, яка зареєстрована за ОСОБА_2 ; 05 червня 2009 року ? машиномісце № НОМЕР_1 , площею 12,10 кв. м. за цією ж адресою, яке зареєстроване за ОСОБА_2 . Сплачувати грошові кошти за придбання вказаної квартири слід було на користь ПАТ «Трест «Київміськбуд-1» згідно з графіком до 31 грудня 2017 року.

У березні 2017 року помер її батько, після чого ставлення відповідача до неї змінилось та він став наполягати на тому, щоб вона з сином продали квартиру АДРЕСА_2 , а за рахунок коштів, отриманих від її продажу, сплатили залишок вартості спірної квартири. У зв`язку з тим, що продавати квартиру вона відмовилась, між нею та відповідачем виник конфлікт, після чого відповідач вирішив проживати окремо. Крім того, ОСОБА_2 відмовився закінчувати ремонт у спірній квартирі, в якій тимчасово проживав їх спільний син.

ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частину машиномісця № НОМЕР_1 за цією ж адресою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року, позов задоволено.

Визнано право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 94,5 кв. м., жилою площею 49,9 кв. м.

Визнано право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину машиномісця АДРЕСА_3 , площею 12,10 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно набуто сторонами за час шлюбу, воно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про його поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні.

Відповідач зазначав, що у сторін наявна заборгованість за спірне майно у розмірі 159 120,00 грн, у зв`язку з чим просив позовні вимоги задовольнити частково, а поділ майна подружжя здійснити з урахуванням боргових зобов`язань сторін. Проте вказані посилання ОСОБА_2 суд оцінює критично, оскільки під час розгляду справи ці обставини не були доведені. Зустрічний позов до суду в порядку, передбаченому статтею 193 ЦПК України, відповідач не подав.

Безпідставними визнано вимоги щодо початку перебігу позовної давності з квітня 2017 року, коли виник конфлікт, на який позивач посилається у своїй позовній заяві, оскільки суд встановив, що шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом 02 квітня 2021 року, а тому позов пред`явлено в межах позовної давності.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними. У справі, яка переглядається, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростована.

Надані відповідачем докази, що долучені ним до апеляційної скарги, не прийнято апеляційним судом до розгляду з огляду на те, що скаржником не наведено причин, що об`єктивно не залежали від нього, неподання цих доказів до суду першої інстанції. При цьому відповідач і його представник приймали участь у розгляді справи в суді першої інстанції та не заявляли у визначеному процесуальним законом порядку про такі докази.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі до ухвалення судового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відступлення від принципу рівності часток при поділі спільного майна подружжя, апеляційний суд виходив із того, що скаржник не навів обставин, за яких суд апеляційної інстанції об`єктивно не може розглянути цю справу. Водночас відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень установлено, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 07 березня 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відступлення від принципу рівності часток при поділі спільного майна подружжя зупинено до вирішення Київським апеляційним судом цієї справи.

Аргументи учасників справи

24 травня 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що під час розгляду справи у суді першої інстанції один з його попередніх представників ? адвокат Василевська К. М. не з`ясувала всі фактичні обставини, які мають істотне значення в спірних правовідносинах, а саме не було запитано у нього для долучення в якості доказів до відзиву на позов розписки, договори позики тощо. 29 червня 2022 року позивач «Укрпоштою» надіслала до суду відповідь на відзив, до якого було додано опис до поштового відправлення щодо надіслання йому копії вказаної відповіді, проте він не отримував вказану відповідь. Про це йому стало відомо лише 06 жовтня 2022 року під час ознайомлення з матеріалами справи. 10 листопада 2022 року він подав клопотання про поновлення процесуального строку на подання відповіді на заперечення на відзив з додатками. Ухвалою суду першої інстанції від 10 листопада 2022 року у задоволенні його клопотання відмовлено, відповідь на заперечення на відзив з додатками йому повернуто.

ЦПК не містить будь-яких імперативних положень про те, що подання доказів має бути здійснено виключно у формі клопотання учасника справи, а не в будь-який інший, не заборонений процесуальним законом спосіб, як-от подання доказів разом з відповіддю на заперечення на відзив з відповідними додатками, що він й зробив. Наведене спростовує висновок апеляційного суду про те, що відповідач та його представник не заявляли у визначеному процесуальним законом порядку про такі докази.

Суди не врахували об`єктивні та непереборні обставини, що виникли в жовтні-листопаді 2022 року, які є обставинами, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану в Україні, і унеможливили виконання ним такої процесуальної дії як подання заперечення на відповідь на відзив протягом установленого законом строку й подання додаткових доказів. Крім того, додатковими причинами неподання цих доказів в суд першої інстанції є пандемія COVID-19, його хвороби, а також хвороба та вимушений переїзд його адвоката.

Він отримав в позику грошові кошти, які повністю використав на придбання спірної квартири та машиномісця. Ураховуючи наведене, вважає, що йому на праві особистої приватної власності належить більша частина спірної квартири, яка не підлягає поділу між подружжям у порядку статті 69 СК України.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду 29 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (апеляційний суд в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права - пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 761/33869/14-ц, від 12 грудня 2022 року у справі № 369/9429/18, від 14 вересня 2022 року у справі № 161/11923/20, від 09 червня 2021 року у справі № 175/3613/17; постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі №199/7266/14-ц (провадження № 6-2670цс16), від 24 лютого 2016 року у справі № 6-2784цс15).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 04 серпня 1989 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року розірвано.

05 квітня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ПАТ Трест «Київміськбуд» імені М. П. Загорецького та ОСОБА_2 , останній придбав квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 05 квітня 2007 року остання надала згоду ОСОБА_2 на придбання в спільну власність подружжя квартири АДРЕСА_1 за ціною та на умовах на його розсуд.

22 грудня 2009 року між ПАТ Трест «Київміськбуд-1» імені М.П. Загороднього та ОСОБА_2 укладено додатковий договір №1 до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 06 квітня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авдієнком В.В. за реєстровим номером 1286.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 05 червня 2009 року № 886-С/НП машиномісце № НОМЕР_1 , площею 12,1 кв. м, яке розташоване в автопаркінгу на АДРЕСА_4 , належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Позиція Верховного Суду

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частини перша, третя статті 70 СК України).

Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6-2333цс15, на яку посилається заявник в касаційній скарзі, вказано, що критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

У постанові Верховного Суду України від 07 грудня 2016 року у справі

№ 6-1568цс16, посилання на яку містить касаційна скарга, зазначено, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постановиВерховного Суду України від 24 травня 2017 року

№ 6-843цс17, Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18 та від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2022 року у справі № 495/6578/17 (провадження № 61-17462св21)).

До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Відповідно до частин третьої-п`ятої, восьмої статті 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина перша, третя статті 367 ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

з позовом про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_1 звернулась 02 квітня 2021 року;

ухвалою суду від 27 жовтня 2021 року у справі закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті;

28 грудня 2021 року представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, в якому просив позовні вимоги задовольнити частково, здійснити поділ майна подружжя з урахуванням боргових зобов`язань сторін;

ухвалою суду від 22 червня 2022 року, яку внесено до протоколу судового засідання, відзив долучено до матеріалів справи.

01 липня 2022 року позивачем подано відповідь на відзив, яку ухвалою суду від 29 вересня 2022 року, внесеної до протоколу судового засідання, долучено до справи;

10 листопада 2022 року ухвалою суду відмовлено у клопотанні відповідача про поновлення процесуального строку на подання відповіді на заперечення на відзив з додатками та повернуто їх заявникові. Ухвала мотивована тим, що клопотання про поновлення строку не містить жодних обґрунтувань та поважності пропущення строку подання доказів;

апеляційну скаргу ОСОБА_2 мотивував, зокрема тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на обставини здійснення оплати за квартиру, укладення додаткових угод, оплати вартості квартири, комунальних послуг тощо, а також не прийняв нові докази. Клопотання про приєднання нових доказів мотивовано тим, що відповідь на відзив він не отримував, суд не врахував об`єктивні та непереборні обставини, що виникли внаслідок запровадження правового режиму воєнного стану, і унеможливило подання заперечення на відзив, у зв`язку з чим просив дослідити ці докази;

апеляційний суд не прийняв нові докази та обґрунтовано вважав, що відповідач не навів причин неподання цих доказів до суду першої інстанції в установлений строк, що об`єктивно не залежали від нього. При цьому відповідач і його представник приймали участь у розгляді справи в суді першої інстанції. Зустрічний позов відповідач не пред`явив, клопотання про об`єднання позову в цій справі та його позову у справі № 753/15247/22 про відступлення від принципу рівності часток при поділі цього ж спільного майна подружжя не подав;

касаційний суд також враховує, що відповідач не зазначив обставин, які б могли свідчити про спростування презумпції спільності спірного майна подружжя. При цьому за наявності у колишнього подружжя іншого майна, майнових прав або боргових зобов`язань, які з певних причин не були враховані у справі про поділ майна подружжя, це не виключає право сторін вирішити спір про їх поділ окремо або укласти відповідний договір про поділ такого майна, майнових прав або боргових зобов`язань.

Встановивши, що спірна квартира та машиномісце придбані сторонами під час шлюбу, презумпцію спільності майна подружжя відповідач не спростував, підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України не обґрунтував, відповідних доказів в установленому законом порядку і строки не подав, суди зробили правильний висновок про задоволення позову.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі до ухвалення судового рішення у справі справа № 753/15247/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відступлення від принципу рівності часток при поділі спільного майна подружжя (т. 2, а. с.21-25), суди правильно вважали, що вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки аналіз доводів, викладених у клопотанні, не свідчить про те, що мають місце обставини, які не могли або не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому провадженні. Крім того, апеляційний суд встановив, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 07 березня 2023 року провадження у справі за вказаним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відступлення від принципу рівності часток при поділі спільного майна подружжя зупинено до вирішення Київським апеляційним судом справи цієї справи.

Доводи касаційної скарги про те, що ЦПК України не містить імперативних положень про те, що подання доказів має бути здійснено виключно у формі клопотання учасника справи, не спростовують висновків судів, ураховуючи, що у разі пропуску строку подання доказів учасник справи має навести поважні причини такого пропуску.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права в цій частині позовних вимог, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення в оскарженій частині - без змін,а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

П. І. Пархоменко