Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 461/3647/16-ц

провадження № 61-15165св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,

Штелик С. П.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 серпня 2016 року у складі судді Радченка В. Є. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 03 березня 2017 року у складі колегії суддів:

Шумської Н. Л., Цяцяка Р. П., Шеремати Н. О.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

відповідачі: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

третя особа - Львівська міська рада,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У травні 2016 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , третя особа - Львівська міська рада, про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що позивачі є власниками квартири

АДРЕСА_1 . Вказаний будинок є двоквартирним та складається з квартир АДРЕСА_9 та АДРЕСА_1 Власниками квартири АДРЕСА_9 є відповідачі у справі. Для обслуговування їх будинку ухвалою Львівської міської ради № 200 від 06 лютого 1995 року власникам квартир надано у спільне постійне користування земельну ділянку площею 560,00 кв. м та видано державний акт на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 .Разом з тим, квартира АДРЕСА_9 має загальну площу 44,5 кв. м, а квартира АДРЕСА_1 має загальну площу 121,4 кв. м, що від загальної площі всього будинку складає 23 % та 77 % відповідно.

У зв`язку з викладеним та посилаючись на норми статті 89 ЗК України, позивачі просили суд встановити порядок користування земельною ділянкою за адресою будинку, виділивши власникам квартири АДРЕСА_1 (позивачам) в користування земельну ділянку, пропорційну 77 % ідеальної частки будинку; власниками квартири АДРЕСА_9 (відповідачам) - ділянку, пропорційну 23 % ідеальної частки будинку.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 01 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від

03 березня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , третя особа - Львівська міська рада, про встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачами не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема позивачами не було надано до суду висновку судової земельно-технічної експертизи щодо визначення можливості розподілу (порядку користування) спірної земельної ділянки та не заявлено до суду клопотання про її призначення. Надана позивачами «Схема розподілу земельної ділянки», складена Львівським міським виробничим відділом ЛРФ ДП «Центр державного земельного кадастру» від

06 квітня 2015 року судом не прийнята за належний доказ, оскільки така схема не містить висновку щодо варіантів встановлення порядку користування земельною ділянкою.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди обох інстанцій незаконно відмовили позивачам у задоволенні їх позову. Зокрема вказує, що позивачами було надано належні та допустимі докази, на підставі яких суди мали вирішити спір між сторонами у справі з приводу користування спірною земельною ділянкою. Вказує, що надана позивачами схема розподілу спірної земельної ділянки, виготовлена Львівською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» з двома варіантами поділу землі та є належним доказом у справі, а суди необґрунтовано не взяли цю схему до уваги. Крім того, вказують, що вони не відмовлялися від надання додаткових матеріалів до наявної в матеріалах справи експертизи. Також зазначають, що надана позивача схема розподілу спірної земельної ділянки містить чіткі висновки щодо можливих варіантів поділу спірної земельної ділянки, яка відповідає часткам співвласників земельної ділянки, тобто містить відомості про обставини справи. Вказують, що жодним законом не передбачено обов`язку встановлювати можливість розподілу земельної ділянки лише на підставі висновку судової земельно-технічної експертизи, проведеної в процесі розгляду справи.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходило.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 є співвласниками квартири

АДРЕСА_1 , площею 121,4 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право спільної сумісної власності на квартиру (а. с. 6).

Відповідачі ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є співвласниками квартири АДРЕСА_4 , площею 44,5 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру

(а. с. 5).

На підставі ухвали п`ятої сесії другого скликання Львівської міської ради народних депутатів від 28 вересня 1995 року № 200 ОСОБА_2 ,

ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було надано у постійне користування земельну ділянку для обслуговування будинку в розмірі 560 кв. м (а. с. 4).

31 січня 1996 року ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було видано державний акт серії НОМЕР_1 на право постійного користування землею (а. с. 4).

Позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у вказаному державному акті не зазначені та це й же державний акт в судовому порядку не оспорювали.

Відповідно до статті 42 ЗК України у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду з позовом, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації. У разі знищення (руйнування) багатоквартирного будинку майнові права на земельну ділянку, на якій розташовано такий будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, зберігаються за співвласниками багатоквартирного будинку.

Із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм статті 42 ЗК України випливає, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об`єднанню співвласників будинку.

У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і допоміжними приміщеннями є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.

Судами було встановлено, що між власниками квартир АДРЕСА_9 та АДРЕСА_1 тривалий час виникають суперечки з приводу користування земельною ділянкою, наданою Львівською міською радою у постійне користування площею 560 кв. м ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 для обслуговування житлового будинку, без виділення кожному з них відповідної частки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що вони не можуть визначити порядок користування спірною земельною ділянкою між сторонами у справі без проведення судової земельно-технічної експертизи, про призначення якої сторони клопотання не заявляють.

З таким висновком судів повністю погодитися не можна з огляду на те, що суди першої та апеляційної інстанцій, під час розгляду справи не встановили правового статусу будинку АДРЕСА_8, в якому сторони на праві спільної власності мають квартири АДРЕСА_9 та АДРЕСА_1 , зокрема: чи відноситься цей житловий будинок до багатоквартирного будинку, оскільки не встановлено, чи існують в цьому будинку квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7 . Вказана обставина має важливе значення для визначення правової природи спірної земельної ділянки, наданої сторонам на праві постійного користування нею.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, багатоквартирний будинок - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» у вказаній редакції).

Згідно з пунктом 1 частини першої та частини другої статті 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» у зазначеній редакції, співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону та вимог статей 212-214, 303, 315 ЦПК України 2004 року належним чином не дослідили та не встановили фактичних обставин справи, не перевірили із кількох квартир складається житловий будинок АДРЕСА_8 та не визначили його правовий статус.

Також судами обох інстанцій було залишено поза увагою ту обставину, що державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою було видано лише ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а з позовом про встановлення порядку користування цією земельною ділянкою звернулися ще ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , тобто громадяни, яким спірну земельну ділянку в постійне користування Львівська міська рада не надавала, та не врахували, яким саме чином порушені їхні права, оскільки вони вказаний у справі державний акт з 1996 року до суду не оскаржували.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України 2004 року визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, такі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 03 березня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. М. Сімоненко А. А. Калараш А. О. Лесько С. Ю. Мартєв С. П. Штелик