Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.01.2020 року у справі №501/1350/17

Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 501/1350/17

провадження № 61-23196св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Компанія EASTERN LOGISTICS CO LTD.S.A.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Компанії EASTERN LOGISTICS CO LTD.S.A. на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 29 жовтня 2018 року у складі судді Смирнова В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії суддів:

Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Компанії EASTERN LOGISTICS CO LTD.S.A. (далі - Компанія) про стягнення заборгованості зі сплати заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, посилаючись на те, що 19 жовтня 2013 року він уклав з Компанією індивідуальну трудову угоду, за якою строк його найму на посаді старшого механіка складав 2+2 місяці з місячним окладом 2 600 доларів США.

Роботу на морському буксирі "VASYL FRANKO", власником та одночасно комерційним менеджером якого є Компанія, він фактично розпочав 19 жовтня 2013 року, про що свідчить запис у паспорті моряка. Однак після закінчення дії контракту та припинення виконання ним своїх трудових обов'язків відповідач не виплатив йому в повному обсязі заробітну плату. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з Компанії на свою користь заборгованість зі сплати заробітної плати в розмірі 11
985 доларів США та середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 98
800 доларів США.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 29 жовтня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з Компанії на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати заробітної плати в розмірі 11 985 доларів США. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що частиною другою статті 12 Конвенції від 04 серпня 1961 року № 950 "Про захист заробітної плати" визначено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту. Компанія є іноземною юридичною особою та власником буксира "VASYL FRANKO", місце її реєстрації - Республіка Панама. Факт перебування позивача під час дії його індивідуальної трудової угоди на борту вказаного судна підтверджується послужною книжкою моряка, довідкою про заборгованість по заробітній платі, виданою капітаном ОСОБА_2. Укладена між сторонами індивідуальна трудова угода не визнана недійсною у встановленому законом порядку, а відтак діє презумпція правомірності правочину. Сукупність наявних в матеріалах справи доказів підтверджує факт невиконання відповідачем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником. Заборгованість зі сплати заробітної плати перед позивачем становить 11 895 доларів США. Вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку не обґрунтовані належним чином, а тому не підлягають задоволенню.

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу Компанії залишено без задоволення, а рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 29 жовтня 2018 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Морський буксир "VASYL FRANKO" є єдиним майном Компанії на території України, а наявність судових проваджень з приводу стягнення заборгованості зі сплати заробітної плати на користь екіпажу судна є ефективним способом захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів моряків. Доводи відповідача про те, що ця справа не підсудна судам України, не заслуговують на увагу. За змістом статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, якщо на території України відповідач у справі має рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення. На підтвердження підсудності цієї справи Іллічівському міському суду Одеської області позивачем було надано довідку заступника Капітана морського порту "Чорноморськ", згідно з якою майно Компанії - буксир "VASYL FRANKO" - знаходиться на території морського порту. При цьому вказане судно перебуває в акваторії морського порту у зв'язку з накладенням на нього арешту на забезпечення морської вимоги членів екіпажу, яка виникла внаслідок заборгованості із заробітної плати.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У грудні 2019 року Компанія подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 29 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, а провадження у справі закрити.

Касаційна скарга Компанії мотивована тим, що Одеським апеляційним судом був здійснений повторний автоматизований розподіл цієї справи між суддями з порушенням приписів Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), безпідставно передано справу від судді-доповідача Заїкіна А. П. до судді Колеснікова Г. Я. Суди попередніх інстанцій не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановили достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. В матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано належних доказів на підтвердження оформлення між сторонами трудових відносин. Роздруківка суднової ролі на принтері може бути зроблена будь-якою особою. У довідці капітана ОСОБА_4 про заборгованість із заробітної плати відсутня дата її видачі, вона не підтверджує, що вказана особа була капітаном на буксирі "VASYL FRANKO". Підпис в індивідуальній трудовій угоді, виконаний від імені директора Компанії, насправді не належить ОСОБА_6 та за усіма ознаки є підробленим. Спір з іноземним елементом не підлягає розгляду в судах України, а тому провадження в цій справі підлягає закриттю.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Іллічівського міського суду Одеської області.

17 лютого 2020 року справа № 501/1350/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 29 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку не оскаржуються, а тому в силу положень вищенаведеної частини 1 статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.

Судами встановлено, що Компанія є іноземною юридичною особою, місце реєстрації якої - Республіка Панама.

19 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та Компанією в особі директора ОСОБА_6 було укладено індивідуальну трудову угоду, за якою позивача прийнято на посаду старшого механіка на буксир "VASYL FRANKO" з місячним окладом 2 600 доларів США на строк 2+2 місяці. Будь-які виплати моряку (компенсація, заробітна плата, допомога тощо), передбачені договором, здійснюються безпосередньо Компанією.

Індивідуальна трудова угода містить печатку Компанії та підписи сторін, вона не визнана недійсною у встановленому законом порядку,

Зареєстрованим власником судна "VASYL FRANKO" (прапор Коморські острови, номер ІМО 7325954, MMSI 616999079) є Компанія.

Буксир знаходиться в акваторії морського порту "Чорноморськ", на нього накладений арешт на забезпечення морської вимоги членів екіпажу, яка виникла внаслідок заборгованості із заробітної плати.

Згідно з послужною книжкою моряка № НОМЕР_1 ОСОБА_1 працював на борту буксира "VASYL FRANKO" в період з 21 жовтня 2013 року по 19 липня 2014 року.

Проте фактично позивач знаходився на борту судна до 12 серпня 2014 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи відповіддю Компанії від 16 квітня 2018 року № 22-09/4-18, наданою на запит адвоката Шляпіної Л. М.

Заборгованість Компанії перед позивачем по заробітній платі становить 11 985
доларів США, про що свідчить довідка про заборгованість, видана капітаном буксира "VASYL FRANKO" ОСОБА_4, в якій, крім підпису капітана, поставлена печатка буксира, а також - довідка про заробітну плату, видана представником Компанії О. Даниляном.

Предметом позову в цій справі є майнова вимога про стягнення заборгованості із заробітної плати члена екіпажу у зв'язку з виконанням ним своїх службових обов'язків на борту судна, власником якого є іноземна юридична особа.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право", та виявляється, зокрема у формі, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

Відповідно до статті 414 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом (далі - ЦПК України 2004 року), підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається ЦПК України, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Аналогічні приписи містяться у статті 497 ЦПК України в нині чинній редакції.

Згідно зі статтею 8 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються відповідно до Закону України "Про міжнародне приватне право".

Так, у міжнародному цивільному процесі під підсудністю цивільних справ за участю іноземних осіб (міжнародною підсудністю) розуміють компетенцію судів певної держави щодо розгляду і вирішення цивільних справ та здійснення окремих процесуальних дій щодо іноземного елемента. Тому спочатку необхідно вирішити питання про те, чи підлягає розгляду конкретна справа на території держави, до суду якої звернувся заявник, а вже потім має бути визначений конкретний суд, наділений повноваженнями вирішувати подібні цивільні справи.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України 2004 року, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється за правилами іншого судочинства.

Аналогічне положення міститься й у статті 19 ЦПК України.

У міжнародному праві категорія "підсудність" застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

Відтак, на цивільні справи з іноземним елементом поширюються як загальні, так і спеціальні правила підсудності. Тому суд повинен з'ясувати питання про те, чи поширюється його компетенція на розгляд справи.

ЦПК України 2004 року (статті 109, 110, 111, 112, 113, 114) передбачає загальну, територіальну та виключну підсудність. 5 той же час Закон України "Про міжнародне приватне право" (статті 75-77) передбачає договірну, загальну, альтернативну та виключну підсудність.

Зокрема, статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначені підстави визначення підсудності справ судам України та зазначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право"; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Відповідно до статті 2, частини другої статті 8 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 10 травня 1952 року, ратифікованої Законом України "Про приєднання України до Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 07 вересня 2011 року (далі - Конвенція про арешт), судно може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав стосовно морської вимоги.

Згідно з пунктом "m" статті 1 Конвенції про арешт морська вимога означає вимогу, що виникає, зокрема, на підставі заробітної плати капітана, офіцерів чи екіпажу судна.

Арешт може бути накладений на конкретне судно, щодо якого виникла морська вимога (частина перша статті 3 Конвенції про арешт).

Судами встановлено, що на території України відповідач у справі не знаходиться (в тому числі - його філії або представництва), однак в акваторії морського торгівельного порту "Чорноморськ" (Одеська область, Україна) перебуває належний Компанії буксир "VASYL FRANKO", на який накладено арешт на забезпечення морської вимоги членів екіпажу, яка виникла внаслідок заборгованості із заробітної плати.

З огляду на викладене спір з приводу стягнення з Компанії заборгованості із заробітної плати підсудний судам України, оскільки на території, підвідомчій Іллічівському міському суду Одеської області, знаходиться майно Компанії - судно "VASYL FRANKO". Тому доводи заявника про наявність підстав для закриття провадження у справі через її непідсудність судам Україниє необґрунтованими.

Згідно з частиною 1 статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, Конституції України, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини 5 статті 10 ЦПК України норми права інших держав суд застосовує у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права частиною 1 статті 4 Закону України "Про міжнародне приватне право", інших законів, міжнародних договорів України.

До трудових відносин застосовується право держави, у якій виконується робота, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України (стаття 52 Закону України "Про міжнародне приватне право").

В той же час міжнародна угода між Україною та Союзом Коморських островів, що визначає право, яке підлягає застосуванню при вирішенні трудового спору, відсутня.

Вибір законодавства для регламентації трудових відносин на транспорті, наприклад, на морському, зумовлює типова колізійна прив'язка - закон прапора; на річковому, повітряному - місця реєстрації судна; на автомобільному - особистий закон перевізника.

Статтею 91 Конвенції Організації Об'єднаних Нації з морського права 1982 року, яка ратифікована Союзом Коморських островів21 червня 1994 року та Україною - 03 червня 1999 року, передбачено, що кожна держава визначає умови надання своєї національності суднам, реєстрації суден на її території і права плавати під її прапором. Судна мають національність тієї держави, під прапором якої вони мають право плавати. Між державою і судном має існувати реальний зв'язок. Кожна держава видає відповідні документи суднам, яким вона надає право плавати під її прапором.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про міжнародне приватне право" при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм. Якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи, застосовується право України.

Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права (стаття 6 Закону України "Про міжнародне приватне право").

Оскільки суд зобов'язаний застосовувати норми іноземного права, то встановлення ним іноземного права здійснюється ex officio, суд використовує такі способи здобуття інформації про іноземне право: 1) власне з'ясування змісту іноземного права суддею, у провадженні якого є справа; 2) використання експертних висновків; 3) дипломатичний порядок отримання такої інформації; 4) офіційний запит через Міністерство юстиції; 5) отримання довідок через систему правової допомоги; 6) обмін правовою інформацією; 7) безпосередні зносини судів різних держав та з іншими компетентними органами; 8) встановлення іноземного права сторонами тощо.

Аналіз змісту консульських функцій відповідно до статті 5 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року свідчить, що консульські установи можуть надавати інформацію про іноземне право судам держави перебування. Тому якщо суду необхідно з'ясувати дані про право певної країни, він може звернутися до консульської установи іноземної держави, консульський округ якої охоплює територію юрисдикції суду. У тому випадку, якщо консульська установа відповідної держави на території країни відсутня, суд може звернутися до дипломатичного представництва. Окрім того, суди України можуть звертатися до української дипломатичної чи консульської установи закордоном або до Міністерства закордонних справ з метою з'ясування змісту іноземного права.

Зміст права може встановлюватися не тільки судом, але й сторонами, які зацікавлені в застосуванні даного права. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

Якщо зміст норм права іншої держави, незважаючи на вжиті з цією метою заходи, в розумні строки не з'ясовано, суд застосовує відповідні норми законів та інших нормативно-правових актів України.

У зв'язку з виникненням труднощів у встановленні змісту трудового законодавства Союзу Коморських Островів за клопотанням сторони позивача 03 жовтня 2017 року місцевим судом було доручено Почесному консульству Союзу Коморських островів в Україні надати тексти витягів законодавства, що регулює трудові відносини в частині порядку виплати та стягнення заробітної плати з роботодавця на користь працівника.

Проте станом на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення (29 жовтня 2018 року) від Почесного консульства Союзу Коморських островів відповідь так і не надійшла.

Оскільки в розумні строки, в тому числі й сторонами у справі, не було з'ясовано змісту норм трудового права іноземної держави, місцевий суд вважав за необхідне застосувати до спірних правовідносин відповідні норми законів та інших нормативно-правових актів України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт). Строк, на який працівник наймається на роботу, обов'язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором.

Відповідно до частини 4 статті 24 КЗпП України (чинної на час укладення індивідуальної трудової угоди) трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина 1 статті 94 КЗпП України).

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про оплату праці" оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов'язана з виконанням умов контракту.

Відповідно до статті 1 Конвенції Міжнародної організації праці про захист заробітної плати № 95, ратифікованої Президією Верховної Ради Української РСР 30 червня 1961 року та Союзом Коморських островів 23 жовтня 1978 року (далі - Конвенція № 95), термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

Згідно зі статтею 5 Конвенції № 95 заробітна плата виплачуватиметься безпосередньо заінтересованому працівникові, якщо національне законодавство, колективний договір або рішення арбітражного органу не передбачають протилежного і якщо заінтересований працівник не погоджується на інший метод.

Відповідно до частини другої статті 12 Конвенції № 95, коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення (частина 1 статті 116 КЗпП України).

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що після закінчення трудових відносин між сторонами остаточний розрахунок з оплати праці, належної працівнику, роботодавцем не було проведено, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача заборгованості із заробітної плати.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого в означеній частині ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи заявника щодо помилково застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права України колегія суддів визнає безпідставними, оскільки в розумні строки, незважаючи на вжитті заходи, місцевим судом не було з'ясовано змісту норм трудового права Союзу Коморських островів, а тому правильним є висновок суду про необхідність застосування до спірних правовідносин норм законів та інших нормативно-правових актів України, що узгоджується з приписами частини 4 статті 8 Закону України "Про міжнародне приватне право".

Доводи касаційної скарги про те, що Одеським апеляційним судом був здійснений повторний автоматизований розподіл цієї справи між суддями з порушенням приписів ЦПК України та безпідставно передано справу від судді-доповідача Заїкіна А. П. до судді Колеснікова Г. Я., не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Апеляційного суду Одеської області від 10 грудня 2018 року справу № 501/1350/17 призначено колегії у складі трьох суддів, а саме: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Дрішлюк А. І., судді: Драгомерецький М. М., Черевко П. М.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2018 року у складі судді-доповідача Дрішлюка А. І. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Компанії на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 29 жовтня 2018 року.

Згідно з підпунктом 3 пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" апеляційні суди, утворені до набрання чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів", продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до пункту 8 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 "Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах" ліквідовано Апеляційний суд Одеської області та утворено Одеський апеляційний суд.

Відповідно до статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03 січня 2019 року в газеті "Голос України" № 1 (7007) було опубліковане повідомлення про початок роботи новоутвореного Одеського апеляційного суду з 03 січня 2019 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського апеляційного суду від 08 січня 2019 року визначено новий склад суду, а саме: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Заїкін А. П., судді: Таварткіладзе О. М., Погорєлова С. О.

Разом з тим у зв'язку з некоректно заданими відомостями, що впливали на авторозподіл (категорія справи, табель тощо), та проведенням автоматизованого розподілу без урахування пункту 3.9.1 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду, затверджених 28 грудня 2018 року рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду, згідно з яким у разі виявлення очевидних помилок в налаштуваннях автоматизованої системи діловодства суду при автоматизованому розподілі справ, що призвели до порушення порядку визначення судді для розгляду справи (зазначене було предметом перевірки Державним підприємством "Інформаційні судові системи"), на підставі розпорядження керівника апарату від 10 січня 2019 року № 114 було призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, про що свідчить відповідь Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року № 02-05/27/2019, надана на скаргу Компанії щодо порушення процедури автоматизованого розподілу справи № 501/1350/17.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського апеляційного суду від 10 січня 2019 року визначено новий склад суду, а саме: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Колеснікова Г. Я., судді: Вадовська Л. М., Сєвєрова Є. С.

Посилання заявника на те, що вдовідці капітана ОСОБА_4 про заборгованість із заробітної плати відсутня дата її видачі, вона не підтверджує, що вказана особа була капітаном на буксирі "VASYL FRANKO", спростовуються самою відповіддю Компанії від 16 квітня 2018 року № 22-09/4-18, наданою на запит адвоката Шляпіної Л. М. (представника відповідача), згідно з якою капітан ОСОБА_4 та старший механік ОСОБА_1 дійсно перебували на борту буксира у період з 21 жовтня 2013 року по 12 серпня 2014 року. При цьому стороною відповідача не надано доказів на підтвердження виплати позивачу заробітної плати за вказаний період і не доведено, що її розмір був іншим, ніж визначений в угоді та в зазначеній вище довідці.

Доводи касаційної скарги про те, що підпис в індивідуальній трудовій угоді, виконаний від імені директора Компанії, насправді не належить ОСОБА_6 та за усіма ознаками є підробленим, ґрунтуються на припущеннях та нічим не підтверджені.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження оформлення між сторонами трудових відносин, не заслуговують на увагу. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що факт перебування позивача у спірний період на борту належного Компанії судна "VASYL FRANKO" підтверджується послужною книжкою моряка, довідкою Компанії про розмір оплати праці, довідкою капітана буксира про заборгованість із заробітної плати. Індивідуальна трудова угода містить печатку Компанії та підписи сторін, вона не визнана недійсною у встановленому законом порядку.

Доводи касаційної скарги про те, що роздруківка суднової ролі (згідно з пунктом 21 частини 1 статті 1 Закону України "Про прикордонний контроль" суднова роль - документ, у якому зазначаються відомості про кількість і склад екіпажу: прізвище та ім'я члена екіпажу, громадянство, звання або посада, дата і місце народження, тип і номер документа, що посвідчує особу, порт і дата вибуття (прибуття), а також назва судна, держава та порт реєстрації) на принтері може бути зроблена будь-якою особою, є неспроможними, так як оригінал цього документа надавався для огляду в суді першої інстанції. Крім того, факт перебування позивача у спірний період на борту судна підтверджено й іншими наявними в матеріалах справи доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З огляду на викладене, оскільки питання про достатність доказів відноситься до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і апеляційним судом не встановлено порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції, то аргументи касаційної скарги про те, що суди не сприяли повному, об'єктивному і неупередженому розгляду справи, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень і стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати заробітної плати відповідають вимогам закону, ґрунтуються на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для їх скасування відсутні.

Щодо клопотання Компанії про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

В касаційній скарзі Компанія заявила клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на підставу порушення судами правил предметної та суб'єктної юрисдикції.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 6 статті 403 ЦПК України передбачено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб'єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина 1 статті 404 ЦПК України).

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безимянная проти Росії" (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту.

Крім того, у статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Згідно зі стандартами ЄСПЛ доступ до правосуддя розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права установленим законом судом.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції").

У постанові Верховного Суду від 12 листопада 2018 року у справі № 510/606/18 (провадження № 61-44009св18) зазначено, що посилання заявника на те, що судно ходить під прапором Панами, у зв'язку з чим спір про стягнення заборгованості із заробітної плати не належить до юрисдикції судів України, спростовуються положенням пункту 2 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", згідно з яким суди України можуть приймати до свого провадження та розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо на території України відповідач у справі має рухоме майно, на яке можна накласти стягнення.

У справі, яка переглядається, позивач працював за межами України за трудовою угодою, укладеною з іноземною компанією, зареєстрованою за межами України, у якої наявне на території України рухоме майно, на яке можна накласти стягнення, а тому судом першої інстанції відкрито провадження в цій справі з дотриманням правил підсудності.

З огляду на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для задоволення клопотання Компанії про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання Компанії EASTERN LOGISTICS CO LTD.S.A. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Компанії EASTERN LOGISTICS CO LTD.S.A. залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 29 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Компанії EASTERN LOGISTICS CO LTD.S.A. про стягнення заборгованості зі сплати заробітної плати залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук