Постанова

Іменем України

25 липня 2019 року

м. Київ

справа 359/3914/16-ц

провадження № 61-27311св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

треті особи: виконуючий обов`язки генерального директора Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» Дихне Євгеній ОСОБА_2 , генеральний директор Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» ОСОБА_3

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуДержавного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області у складі судді Борця Є. О., від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Кулішенка Ю. М., Сушко Л. П., від 06 вересня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» ( далі - ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль») про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 , яка в процесі розгляду уточнювалася та збільшувалася, мотивована тим, що він працював на посаді оператора технічних засобів на безпеку відділу контролю пасажирів на безпеку служби контролю на безпеку служби авіаційної безпеки ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль». 30 березня 2016 року позивач подав заяву про звільнення його із займаної посади з 01 квітня 2016 року за угодою сторін. Наказом від 31 березня 2016 року № 11-07/1-428/п його звільнено за пунктом другим частини першої статті 40 Кодексу законі про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку із виявленою невідповідністю займаній посаді. Зі звільненням за ініціативною власника не погоджується, вказує, що сумлінно та професійно виконував обов`язки, покладені на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку. Крім того, його звільнення відбулося під час тимчасової непрацездатності. Звільнення вважає таким, що проведено із порушенням чинного законодавства. Остаточно визначившись із вимогами, просив скасувати наказ від 31 березня 2016 року № 11-07/1-428/п про звільнення із займаної посади за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України, наказ від 31 березня 2017 року № 11-07/1-498/п, яким було змінено дату звільнення, поновити його на роботі, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 березня 2016 року по 29 травня 2017 року у розмірі 68 913,18 грн та моральну шкоду у розмірі 35 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано наказ від 31 березня 2016 року № 11-07/1-428/п; скасовано наказ від 31 березня 2017 року №11-07/1-498/п; поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді оператора технічних засобів контролю на безпеку відділу контролю пасажирів на безпеку служби контролю на безпеку служби авіаційної безпеки ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» з 31 березня 2016 року; стягнуто з ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 березня 2016 року по 29 травня 2017 року в розмірі 68 913,18 грн та моральну шкоду в розмірі 1 000 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача проведено з грубим порушенням вимог частин 1-3 статті 40 КЗпП України, наказ від 31 березня 2016 року № 11-07/1-498/п, яким змінено дату звільнення позивача, не усуває зазначених порушень. Крім того, вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено в межах заявлених позивачем вимог, а розмір завданої моральної шкоди визначено із врахуванням розумності та справедливості.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 вересня 2017 року у задоволенні апеляційної скарги ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» відмовлено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції встановлено, що звільнення із займаної посади позивача відбулося із порушенням установленого законом порядку, тому порушене право позивача підлягало захисту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» просить скасувати рішення Бориспільского міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 вересня 2017 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу із суду першої інстанції, зупинено виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Київської області від 06 вересня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України ( далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 06 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано фактичні обставини справи, не досліджено та не надано оцінку поданим доказам та не здійснено повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, а тому рішення судів не відповідають фактичним обставинам справи, є незаконними та необґрунтованими. Крім того, суд першої інстанції здійснював розгляд справи, ґрунтуючись на тих доказах, які подали сторони на підтвердження чи спростування підстави позову, зокрема, з підстав звільнення позивача у період тимчасової працездатності. Будь-яких інших доказів сторонами не подавалося, необхідності у їх дослідженні у суду також не виникало, що є порушенням вимог статті 213 ЦПК України 2004 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Можливість розірвання трудового договору з працівником за ініціативою власника або уповноваженого ним органу у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, які перешкоджають продовженню даної роботи, повинна бути проведена із дотриманням вимог, викладених у частинах першій - третій статті 40 КЗпП України.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював у ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на посаді оператора технічних засобів на безпеку відділу контролю пасажирів на безпеку служби контролю на безпеку служби авіаційної безпеки.

30 березня 2016 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з роботи за угодою сторін з 1 квітня 2016 року.

Наказом виконуючого обов`язки генерального директора ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» ОСОБА_4 від 31 березня 2016 року № 11-07/1-428/п позивач був звільнений з роботи у зв`язку з виявленою невідповідністю його займаній посаді, на підставі пункту другого частини першої статті 40 КЗпП України.

У період часу з 31 березня 2016 року по 15 квітня 2016 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджено довідкою про тимчасову непрацездатність та копією листка непрацездатності.

Згідно з частиною третьою статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Судами встановлено, що звільнення ОСОБА_1 відбулося в період його тимчасової непрацездатності.

Наказом генерального директора ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» ОСОБА_3 від 31 березня 2017 року №11-07/1-498/п дата звільнення ОСОБА_1 з роботи була змінена з 31 березня 2016 року на 16 квітня 2016 року.

Відповідно до роз`яснень, викладених в абзацах 1, 3 пункту 21 постанови Пленум Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про звільнення за пунктом другим частини першої статті 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов`язки чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації може бути визнана за результатами атестації працівника.

Висновок атестаційної комісії про кваліфікацію працівника є одним із доказів його відповідності обійманій посаді чи виконуваній роботі. Цей висновок підлягає перевірці та оцінці судом у сукупності з іншими доказами. Однак, не виключена можливість розірвання трудового договору за пунктом другим частини першої статті 40 КЗпП України без проведення атестації навіть при наявності нормативних актів щодо атестації певних категорій працівників, якщо фактичними даними підтверджується, що внаслідок недостатньої кваліфікації працівник не може належним чином виконувати покладені на нього трудові обов`язки.

Крім того, частиною другою статті 40 КЗпП України законодавець визначив, що звільнення з підстав, зазначених, зокрема, у пункті другому статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Судами встановлено, що відповідач у порушення вимог статті 60 ЦПК України 2004 року не надав належних доказів на підтвердження того, що внаслідок недостатньої кваліфікації ОСОБА_1 не може належним чином виконувати покладені на нього трудові обов`язки оператора технічних засобів на безпеку відділу контролю пасажирів на безпеку служби контролю на безпеку служби авіаційної безпеки. Також відповідач не надав доказів того, що за згодою ОСОБА_1 перевести його на іншу роботу в ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» неможливо. Тому висновки суду першої та апеляційної інстанції про те, що звільнення позивача за пунктом другим статті 40 КЗпП України відбулося із порушенням вимог частини першої - другої статті 40 КЗпП України є правильними.

Обґрунтовано спростувавши твердження сторони відповідача щодо неналежної поведінки ОСОБА_1 , унаслідок якої відбулося звільнення з порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України, суди дійшли правильного висновку про те, що наказ генерального директора ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» ОСОБА_3 від 31 березня 2017 року №11-07/1-498/п не усуває допущені відповідачем порушення частин першої-третьої статті 40 КЗпП України.

Крім того, судами встановлено, що розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за період вимушеного прогулу з 31 березня 2016 року по 29 травня 2017 року із вирахуванням виплаченої вихідної допомоги, компенсації за 10 днів відпустки склав 74 495,40 грн. Вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вказаний період заявлена у розмірі 68 913,18 грн, що не суперечить положенням, викладеним у частині першій статті 11 ЦПК України 2004 року.

У зв`язку з незаконним звільненням з роботи, ОСОБА_1 зазнав душевні переживання, його право порушено, відновлення якого тривало більше року, що вимагало від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Таким чином, суди належним чином виконали вимоги статті 212 ЦПК України 2004 року щодо оцінки доказів і дотримання вимог, статті 213 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили обставини у справі, обґрунтовано застосували положення частин першої-третьої статті 40 статей 235, 237-1 КЗпП України до правовідносин учасників справи.

Доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції ухвалив рішення, ґрунтуючись на тих доказах, які надано сторонами і не сприяв їх збиранню, суперечать приписам, викладеним у статті 13 ЦПК України. Крім того, конструкція статті 40 КЗпП України побудована таким чином, що невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі має бути доведена власником або уповноваженим ним органом, оскільки саме власник є ініціатором звільнення.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 23 жовтня 2017 року зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, тому виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Київської області від 06 вересня 2017 року підлягають поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 вересня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Київської області від 06 вересня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Кривцова Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник