Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.01.2021 року у справі №461/9136/19

Постанова

Іменем України

21 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 461/9136/19

провадження № 61-19679св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, відділ "Служба у справах дітей" Галицького району управління "Служба у справах дітей" Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 січня 2020 року у складі судді: Зубачик Н. Б., та постанову Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Копняк С.

М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Відділу "Служба у справах дітей" Галицького району управління "Служба у справах дітей" Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, ОСОБА_2 про визнання протиправним і скасування розпорядження про визначення місця проживання малолітніх дітей та визначення місця проживання малолітніх дітей.

Позов мотивований тим, що на підставі рішення від 16 травня 2019 року комісії з питань захисту прав дитини прийнято 22 травня 2019 року розпорядження № 204 Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, яким визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, разом з батьком - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач вказувала, що розпорядження № 204 є незаконним, таким, що прийняте виключно на користь батька. На час звернення до суду ОСОБА_2 жодним чином не реалізовував свої батьківські права та не виконував батьківських обов'язків.

Відповідач не надавав дітям належної матеріальної допомоги, а виховання та спілкування з ними проводив виключно спілкуючись із ними по телефону та в період канікул. Комісія під час прийняття рішення не врахувала жодним чином стану здоров'я дітей, а також того, що діти тривалий час навчалися у Львівській державній хореографічній школі, а при переїзді до м. Одеси їм доведеться змінювати начальний заклад. Стверджувала, що ОСОБА_2 та члени комісії примусили дітей сказати, що вони хочуть проживати з батьком. Крім того, у відповідача відсутнє власне житло в м. Одесі, а квартира, у якій він має намір прописати дітей є орендованою, у якій також проживає дружина відповідача із дітьми.

Поведінка відповідача є аморальною і він схильний вчиняти насильство у сім'ї.

Відповідач приховав від представників органу опіки та піклування свої реальні доходи, які є значно нижчими, адже офіційно не працює. Крім того, працюючи таксистом, ОСОБА_2 не буде мати часу для належного виховання дітей та надав комісії свою характеристику з ЛКП "Цитадель-Центр" від 04 квітня 2019 року, в якій вказано неправдиву інформацію, оскільки останній тривалий час не проживав за адресою: АДРЕСА_2, а за адресою: АДРЕСА_3 (з 2015 року), а згодом переїхав жити до м. Одеси. При визначенні місця проживання її дітей із батьком орган опіки та піклування не перевірив фактичних обставин справи, зокрема, належних умов проживання та розвитку дітей у квартирі відповідача, реальну участь батька у їх вихованні та належному утриманні.

ОСОБА_2 просила:

визнати протиправним та скасувати розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 204 від 22 травня 2019 року, яким визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, разом з батьком - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1;

визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, разом з матір'ю ОСОБА_1.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16 січня 2020 року, з урахуванням ухвали Галицького районного суду м. Львова від 27 лютого 2020 року про виправлення описки, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради видано розпорядження № 204 від 22 травня 2019 року Про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, з батьком. Матеріалами справи встановлено, що за місцем проживання відповідача ОСОБА_2 є усі умови для проживання дітей та їх навчання.

Розпорядження №204 від 22 травня 2019 року є законним. На даний час проживання малолітніх дітей з батьком буде відповідати потребам та інтересам дітей, які потребують постійного догляду та турботи, позитивно сприятиме їх розвитку як психологічному, так і фізичному, тому суд зробив висновок про безпідставність позовних вимог, а відтак, у їх задоволенні відмовив.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Галицького районного суду м.

Львова від 16 січня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановивши, що орган опіки та піклування в межах власної компетенції, з дотриманням порядку вирішення питання про визначення місця проживання дітей сторін (складення відповідних актів обстеження умов проживання обох батьків, проведення бесід з обома батьками на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, заслуховування думки дітей), беручи до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особисту прихильність дітей до кожного з них, стан їх здоров'я, вік, місце навчання, наявність фактів вчинення позивачкою домашнього насильства стосовно дітей (перегляд відеоматеріалів на засіданні органу опіки та піклування) враховуючи висновок комісії з питань захисту прав дитини, а також відсутність обставин, передбачених частиною 2 та 3 статті 161 СК України, видав розпорядження згідно із яким визначив місце проживання дітей з батьком, яке відповідає якнайкращим їхнім інтересам, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування оспорюваного розпорядження, адже таким не порушуються сімейні права позивачки.

Протилежне позивачкою не доведено. З урахуванням того, що предметом першої позовної вимоги є визнання протиправним та скасування розпорядження (індивідуального акта) у спорі між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітніх дітей, винесеного органом опіки та піклування в межах власних дискреційних повноважень, а суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення цієї вимоги, вирішення другої позовної вимоги - про визначення місця проживання дітей з матір'ю, як похідної, буде виходом з боку суду за межі власної компетенції та втручанням у дискреційні повноваження органу опіки та піклування. У зв'язку із чим, суд першої інстанції також прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення похідної вимоги, однак з інших підстав, які не впливають на правильне вирішення спору по суті, і не можуть бути підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.

Аргументи учасників справи

29 грудня 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржені рішення та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі провадження № 61-31705св18, від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 (провадження № 61-592св19).

Звертає увагу на те, що в порядку спрощеного позовного провадження по першій інстанції в судах не можуть бути розглянуті відповідно до статті 274 ЦПК України справи у спорах, що виникають з сімейних відносин. Такі справи розглядаються за умови існування спору про право лише за правилами загального позовного провадження. Дана норма має імперативний характер, і на це процесуальне порушення суду першої інстанції не звернув уваги апеляційний суд. Частина 1 ст. 274 ЦПК України визначає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються в тої у числі малозначні справи. Суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково, розглянувши її у порядку спрощеного позовного провадження.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року; відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про повідомлення дати, часу і місця судового засідання; справу призначено досудового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 12 березня 2021 року зазначено, що: аналіз змісту доводів касаційної скарги свідчить, що можливо суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (підпункт "г" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України), а тому судові рішення у справі підлягають касаційному оскарженню; наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі провадження № 61-31705св18, від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 (провадження № 61-592св19); судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно частин 1 , 2 статті 274 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 274 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

у справі, що переглядається, заявлено вимоги про: визнання протиправним та скасування розпорядження № 204 від 22 травня 2019 року, яким визначено місце проживання малолітніх дітей разом з батьком; визначення місця проживання малолітніх дітей разом з матір'ю (а. с. 8, том 1);

ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 12 грудня 2019 року відкрито провадження у справі та ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. При цьому в ухвалі Галицького районного суду м. Львова від 12 грудня 2019 року зазначено, що "суддя, враховуючи вимоги ст.ст.19, 274 ЦПК України, беручі до уваги малозначність справи з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму, вважає, що справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження" (а. с. 182-183, том. 1).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року в справі № 569/3757/20 (провадження № 61-14023св20) зазначено, що "суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ця справа не могла бути розглянутою за правилами спрощеного позовного провадження, не надав оцінки відповідним доводам апеляційної скарги, не врахував, що зазначена підстава є обов'язковою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Тому суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції".

У пункті 7 частини 3 статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції: не звернув уваги на те, що в справі спір виник з сімейних відносин, та не стосувався стягнення аліментів чи поділу майна подружжя, а тому ця справа не могла бути розглянутою за правилами спрощеного позовного провадження; не врахував, що зазначена підстава є обов'язковою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Тому суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пункті 7 частини 3 статті 376 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року в справі № 569/3757/20 (провадження № 61-14023св20), дають підстав для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року скасувати.

Передати справу № 461/9136/19 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Львівського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук