Історія справи

Постанова

Іменем України

25 березня 2019 року

м. Київ

справа № 761/20477/17

провадження № 61-47484св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), ОлійникА. С., Усик Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Державний концерн «Укроборонпром»,

третя особа - генеральний директор Державного концерну «Укроборонпром» Романов Роман Анатолійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 травня 2018 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Державного концерну «Укроборонпром» (далі - ДК «Укроборонпром», Концерн), третя особа - генеральний директор Державного концерну «Укроборонпром» РомановР. А., про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що згідно з наказом ДК «Укроборонпром» від 16 травня 2017 року № 66-ОС його було звільнено з посади заступника керівника Апарату генерального директора, за прогул на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позивач зазначав, що підставою для його звільнення за цією статтею слугувало те, що 12 квітня 2017 року він начебто був відсутній на роботі більше трьох годин. При цьому, позивач вважав своє звільнення незаконним та безпідставним, оскільки жодного прогулу ані 12 квітня 2017 року, ані в інший день ним допущено не було.

Також, на думку позивача, про протиправність звільнення його з займаної посади свідчить й те, що, відповідач, приймаючи рішення про застосування до нього вказаного дисциплінарного стягнення, грубо порушив вимоги стаття 149 КЗпП України, а саме: не зажадав письмових пояснень від порушника трудової дисципліни (у Директора кадрів та документообігу Концерну ОСОБА_9 на момент заявлення вимоги до ОСОБА_4 про надання ним письмових пояснень як порушника дисципліни були відсутні законні повноваження на вчинення таких дій); при обранні виду стягнення не врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, у тому числі відсутність у позивача будь-яких стягнень та порушень трудової дисципліни; наказ про звільнення не було доведено позивачеві під розписку.

Крім того, за одне й те саме порушення трудової дисципліни до позивача двічі було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення: перший раз - наказом про звільнення від 20 квітня 2017 року за № 52-ОС, другий раз - наказом про звільнення від 16 травня 2017 року за № 66-ОС.

З урахуванням наведеного, позивач просив визнати його звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України незаконним та поновити його на роботі в ДК «Укроборонпром» на посаді заступника керівника Апарату генерального директора цього підприємства; стягнути з ДК «Укроборонпром» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач мав всі законні підстави прийняти рішення про звільнення позивача з займаної ним посади за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 травня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають встановленим обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції не допущено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У листопаді 2018 року ОСОБА_4 засобом поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної оцінки доказам і обставинам відсутності складу дисциплінарного правопорушення з боку позивача, а також недоведеності належними та допустимими доказами наявність підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності. При цьому заявник зауважує, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту його відсутності на роботі понад трьох годин 12 квітня 2017 року, в розумінні правової позиції Верховного Суду, судам не були представлені складені у день прогулу акт про відсутність позивача на робочому місці, підписаного його керівником та двома свідками, доповідної записки з цього приводу.

Крім того, заявник у касаційній скарзі посилається на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності обставин зажадання від позивача як порушника трудової дисципліни письмових пояснень.

Також касаційна скарга заявника містить доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій відносно відсутності обставин двічі застосованого до позивача дисциплінарного стягнення за одне й те саме порушення трудової дисципліни.

У касаційній скарзі заявник звертає увагу на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної оцінки невідповідності змісту оскаржуваних наказів вимогам чинного трудового законодавства.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У грудні 2018 року ДК «Укроборонпром» на адресу Верховного Суду засобом поштового зв'язку надіслано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, у якому посилаючись на правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції постановлено з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Судами встановлено, що наказом ДК «Укроборонпром» від 08 липня 2014 року № 209-ОС ОСОБА_4 призначено на посаду заступника керівника Апарату генерального директора.

Наказом ДК «Укроборонпром» від 20 квітня 2017 року № 52-ОС звільнено ОСОБА_4 з займаної посади за прогул на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

З 21 квітня 2017 року до 26 квітня 2017 року позивач перебував на лікарняному.

На засіданні профспілкового комітету первинної профспілкової організації ДК «Укроборонпром» від 25 квітня 2017 року (протокол №7/2017), було розглянуто подання генерального директора Концерну та надано згоду на звільнення ОСОБА_4

Наказом ДК «Укроборонпром» від 16 травня 2017 року № 64-ОС наказ від 24 квітня 2017 року № 52-ОС «Про звільнення ОСОБА_4» скасовано.

Наказом ДК «Укроборонпром» від 16 травня 2017 року № 66-ОС звільнено ОСОБА_4, заступника керівника Апарату генерального директора, за прогул, згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. В наказі зазначено, що підставою для звільнення стала службова записка Департаменту безпеки, пояснення ОСОБА_4, протокол засідання профспілкового комітету про надання згоди на звільнення від 25 квітня 2017 року № 7/2017.

Судами встановлено, що відповідно до пункту 6.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку ДК «Укроборонпром», затверджених протоколом № 1 Загальних зборів трудового колективу Концерну, час початку і закінчення роботи, перерви для відпочинку і харчування встановлюються наступним чином: з понеділка по четвер - початок роботи в 08 год. 45 хв., закінчення - о 17 год. 30 хв.; в п'ятницю скорочений день, початок роботи о 08 год. 45 хв., закінчення о 16 год. 15 хв.; обідня перерва з 13 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв.; вихідні дні - субота та неділя.

Також судами встановлено факт відсутності позивача 12 квітня 2017 року на роботі понад три години, зокрема, згідно з витягом з обліку даних системи контролю та управління доступом щодо входу (прибуття на роботу) - виходу (покидання робочого місця) ОСОБА_4 з 01 березня 2017 року до 19 квітня 2017 року, довідкою за інформацією із системи контролю та управління доступом про вхід, вихід та пересування ОСОБА_4 протягом робочого дня 12 квітня 2017 року, журналом в'їзду-виїзду автомобілів ДК «Укрспецекспорт» та журналом обліку здавання та видачі ключів, зняття та постановки під охоронну сигналізацію адміністративних приміщень ДК «Укроборонпром», зі змісту яких вбачається, що 12 квітня 2017 року позивач увійшов в будівлю через пост охорони першого поверху ДК «Укрспецекспорт» з прибудинкової території лише о 12 год. 25 хв. та о 12 год. 40 хв. отримав пенал з ключем від робочого кабінету 353, про що власноруч зробив у журналі відповідний запис.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в том числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 частини першої статті 40 і пунктів 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (стаття 43 КЗпП України).

Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування у відпустці.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40 пункту 1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням, наданих сторонами доказів у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав, викладених у рішенні.

Судами при розгляді справи було враховано те, що позивачу було запропоновано надати письмові пояснення щодо його відсутності на робочому місці (понад три години) 29 березня 2017 року та 12 квітня 2017 року, при цьому ним письмово повідомлено, що у зв'язку з необхідністю підготовки обґрунтованих пояснень йому необхідний додатковий час: двох годин недостатньо. Також він попросив надати документи, які б свідчили про його відсутність на роботі. Будь-який інших пояснень з приводу відсутності він не надавав.

Також судами було досліджено службову записку, складену тимчасово виконуючим обов'язки директора департаменту безпеки ОСОБА_8 на ім'я генерального директора ДК «Укроборонпром» Романова Р. А. від 19 квітня 2017 року, яка серед іншого була підставою для звільнення позивача, відповідно до змісту якої надано інформацію про вхід та вихід ОСОБА_4 в період з 01 березня 2017 року до 19 квітня 2017 року з витягом з даних системи контролю та управління доступом.

Всі доводи заявника, на які він посилається у касаційній скарзі були предметом перевірки апеляційним судом та таким доводам надана належна оцінка.

Перевіряючи аргументи заявника, викладені у касаційній скарзі, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, зокрема, посилання заявника на те, що відповідач в особі керівника Концерну не зажадав від нього письмових пояснень, не відповідають дійсності, оскільки, судами встановлено, що 20 квітня 2017 року позивачем було складено документ під назвою «Щодо надання пояснень», де він, серед іншого, зазначав що, у зв'язку з необхідністю підготовки обґрунтованих пояснень, йому необхідно додатковий час: двох годин недостатньо.

Вказані пояснення були відібрані від позивача Директором департаменту кадрів та документообігу ОСОБА_9, яка згідно з пунктом 3.1.10 Положення про Департамент кадрів та документообігу ДК «Укроборонпром», яке затверджене наказом Генерального директора Концерну від 25 грудня 2014 року за № 322, має право вимагати та отримувати письмові пояснення від осіб, які порушили трудову дисципліну відповідно до статті 149 КЗпП України. Отже, враховуючи те, що Директор департаменту кадрів та документообігу наділений повноваженнями на отримання пояснень від позивача, висновок суду про те, що відповідачем при звільненні позивача було дотримано вимоги статті 149 КЗпП України є правильним.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що позивача було двічі притягнуто до відповідальності за одне й те саме порушення трудової дисципліни, Верховний Суд також погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, і вважає їх необґрунтованими, оскільки наказ про звільнення позивача від 20 квітня 2017 року за № 52-ОС було скасовано через перебування ОСОБА_4 на лікарняному, позивач продовжував перебувати в трудових відносинах з відповідачем до 16 травня 2017 року, та, відповідно, був притягнутий до дисциплінарної відповідальності лише один раз - наказом від 16 травня 2017 року за № 66-ОС.

Разом з тим, відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясував обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Висновки судів першої та апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик