Постанова

Іменем України

24 липня 2019 року

місто Київ

справа № 295/1749/16-ц

провадження № 61-36131св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Погрібного С. О. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2016 року у складі судді Грубіяна Є. О. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 23 січня 2017 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Кочетова Л. Г., Товянської О. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмети іпотеки - земельні ділянки, площею 36 631, 00 кв. м на території Вересівської сільської ради Житомирського району, та площею 14 900, 00 кв.м на території Зарічанської сільської ради Житомирського району, шляхом продажу такого нерухомого майна позивачем.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що ОСОБА_1 24 жовтня 2007 року уклав із Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ВАТ «ВіЕйБі Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк», кредитний договір, зобов`язання за яким не виконував, у зв`язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 11 007 235, 90 грн. Виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 забезпечені іпотекою згаданих земельних ділянок, які належать відповідачам у справі.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачі позовні вимоги не визнали, просили суд відмовити у їхньому задоволенні внаслідок спливу позовної давності.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2016 року позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «ВіЕйБі Банк» за кредитним договором від 24 жовтня 2007 року № 83/4, яка складає 11 007 235, 90 грн, звернуто стягнення на предмети іпотеки: земельну ділянку площею 14 900, 00 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_1 , з цільовим призначенням - для ведення садівництва, що знаходиться на території Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області і належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; земельну ділянку, площею 36 631, 00 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_2 , цільове призначення - для ведення садівництва, яка знаходиться на території Вересівської сільської ради Житомирського району Житомирської області і належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , шляхом продажу об`єктів нерухомості ПАТ «ВіЕйБі Банк» будь-якій особі-покупцю за початковою ціною, визначеною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності під час його реалізації у порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», з наданням ПАТ «ВіЕйБі Банк» всіх прав продавця, у тому числі, але не виключно: укладати договір купівлі-продажу, отримувати дублікати правовстановлюючих документів на вказаний предмет іпотеки в органах БТІ, органах нотаріату та інших органах державної влади, місцевого самоврядування, та у будь-яких установах незалежно від форм власності; отримувати всі необхідні документи та довідки (в тому числі витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, витяг із Державного земельного кадастру, кадастровий план земельної ділянки) для продажу зазначеного предмета іпотеки у підрозділах Міністерства юстиції, Державній реєстраційній службі України (або її правонаступниках) та всіх підпорядкованих структурних підрозділах, в органах нотаріату, Держгеокадастру, ДП «Центр державного земельного кадастру», органах державної влади, місцевого самоврядування, (зокрема у Центрах надання адміністративних послуг) або у інших органах, які будуть здійснювати функції з реєстрації речових прав на нерухоме майно; здійснювати будь-які платежі як продавець в процесі укладання договору купівлі-продажу предмета іпотеки, звертатися до суб`єктів оціночної діяльності із заявою про проведення експертної оцінки предмету іпотеки (зокрема, грошової оцінки земельної ділянки), а також ставити підписи від свого імені за одержання експертної оцінки; отримувати довідки та документи, які необхідні для укладання та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу або передачі на продаж торговельній організації надати приватному нотаріусу право відкрити розділ на предмет іпотеки за набувачем (покупцем); отримувати в органах місцевого самоврядування за місцезнаходженням предмета іпотеки будь-які довідки, які необхідні для виконання даного рішення суду, копії поземельних книг, технічну документацію.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що оскільки ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконані, банк вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмети іпотеки, що належить відповідачам. У свою чергу, не підлягає задоволенню заява відповідачів про застосування позовної давності до спірних правовідносин, оскільки існування рішення суду про стягнення заборгованості з позичальника за кредитним договором, на думку суду, не є підставою для обрахування з дати набрання ним законної сили позовної давності. Більше того, умовами укладеного договору іпотеки встановлено, що договір закінчує свою дію з припиненням основного зобов`язання (до повного виконання зобов`язань позичальником). Свої зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 не виконав, а тому договори кредиту та іпотеки є діючими.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 23 січня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що наявність судового рішення про дострокове стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно. Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав вважати день ухвалення судом заочного рішення днем, з якого розпочинається перебіг позовної давності, є правильним і відповідає вимогам статей 257, 258, 599 ЦК України, а також статей 12, 17 Закону України «Про іпотеку».

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заявники просили рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском позовної давності.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. Доводами касаційної скарги є те, що на підставі заочного рішення Богунського районного суду м. Житомира від 15 березня 2012 року у справі № 2-236/12 позивач змінив умови кредитного договору, згідно з якими банк скористався своїм правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, і змінив строк виконання основного зобов`язання. З вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки банк звернувся до суду 25 січня 2016 року, тобто через 3 роки 9 місяців. За змістом статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. На переконання заявника, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позовна давність не починає перебігати з визначеної судом дати закінчення дії кредитних договорів і відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Позивач надав суду відзив, у якому зазначив про безпідставність касаційної скарги. Посилався на те, що зобов`язання з повернення суми кредиту не виконані, отже позовна давність не спливла.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у червні 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 24 жовтня 2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 83/4, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у сумі 250 000, 00 дол. США з терміном повернення до 20 жовтня 2017 року та сплатою 14, 00 % річних за користування кредитом, а з 23 липня 2008 року - 16 % річних.

18 квітня 2008 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою сторони у новій редакції виклали пункт 1.5 кредитного договору.

23 липня 2008 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 укладено іншу додаткову угоду, якою змінено розмір відсотків.

22 квітня 2009 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 1 до кредитного договору, згідно з яким змінено банківські реквізити сторін.

24 жовтня 2007 року та 18 квітня 2008 року та між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та відповідачами укладено іпотечні договори, згідно з умовами яких іпотекодавці з метою забезпечення виконання основного зобов`язання за кредитним договором від 24 жовтня 2007 року № 83/4 передали в іпотеку: земельну ділянку, площею 14 900, 00 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_1 , з цільовим призначенням - для ведення садівництва, що знаходиться на території Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області і належить на праві власності відповідачам; земельну ділянку, площею 36 631, 00 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_2 , цільове призначення - для ведення садівництва, яка знаходиться на території Вересівської сільської ради Житомирського району Житомирської області і належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за цими правочинами виступали майновими поручителями. Згідно з пунктом 10.3 договору іпотеки він діє до повного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором.

Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 15 березня 2012 року у справі № 2-236/12 ОСОБА_1 зобов`язано повернути ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором станом на 15 жовтня 2010 року у сумі 261 581, 58 дол. США, що складає еквівалент 2 068 796, 40 грн та 74 025, 00 грн штрафних санкцій.

Згідно з наданим представником позивача розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 06 січня 2016 року її розмір становить 11 007 235, 90 грн та складається з простроченої до повернення суми кредиту у розмірі 216 666, 72 дол. США, прострочених процентів за користування кредитом у розмірі 234 520, 24 дол. США та штрафу за несвоєчасне погашення кредиту у сумі 276 344, 66 грн.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто законом визначений вичерпний перелік способів звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Відповідно до підпункту 8.5.2 іпотечних договорів за рішенням іпотекодержателя задоволення його вимог може здійснюватися в позасудовому порядку шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки відповідно до наведених умов. У разі набуття іпотекодержателем права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених в Законі України

«Про іпотеку». При цьому ціною продажу предмета іпотеки є сума заборгованості позичальника за кредитним договором на дату укладення іпотекодержателем договору купівлі-продажу предмета іпотеки. Іпотекодавці підписанням цього договору засвідчують, що наявності будь-яких інших документів, крім цього договору та договору купівлі-продажу предмета іпотеки, укладеного іпотекодеражтелем з покупцем предмета іпотеки, для реєстрації права власності покупця на предмет іпотеки не вимагається. Цей договір та договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений іпотекодержателем з покупцем (покупцями), мають силу правовстановлюючих документів та засвідчують перехід права власності на предмет іпотеки до покупця.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Сторони, підписавши іпотечний договір, узгодили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового порядку врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення банком від свого імені договору купівлі-продажу з будь-якою особою, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) зробила висновок, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку»,можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосібзадоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є неналежним способом захисту.

Частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, зазначені у частині третій статті 36 Закону України «Про іпотеку», способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону України «Про іпотеку»), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

За змістом припису частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України «Про іпотеку») - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателясторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили.

Зважаючи на наведене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення вимог позову є помилковим та необґрунтованим.

Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій зобов`язані були врахувати, що продаж предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені відповідно до підпункту 8.5.2 іпотечного договору є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового про відмову у позові у зв`язку з безпідставністю таких вимог.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги, то судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7 579, 00 грн та судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 8 268, 00 грн підлягають стягненню із «ПАТ «ВіЕйБі Банк»» на користь відповідачів у рівних частках.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 23 січня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 7 579, 00 грн у рівних частинах.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 8 268, 00 грн у рівних частинах.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. О. Погрібний

Судді І. Ю. Гулейков

В. О. Кузнєцов

О. В. Ступак

Г. І. Усик