Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.10.2019 року у справі №484/690/16-ц

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 484/690/16-ц

провадження № 61-20235св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первомайська міська рада Миколаївської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Козаченка В. І., Прокопчук Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права подання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки для присвоєння кадастрового номеру без погодження із суміжним землевласником.

Позов мотивований тим, що вона є власником двох земельних ділянок, які розташовані за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2.

Для набуття права власності на зазначені земельні ділянки у встановленому законом порядку їй необхідно здійснити державну реєстрацію права власності, тому земельним ділянкам має бути присвоєний кадастровий номер.

На замовлення позивача землевпорядною організацією виготовлено дві технічні документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

При зверненні до ОСОБА_2 з проханням підписати акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, остання відмовилася, що стало підставою для звернення позивача до суду.

08 квітня 2016 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду транспортним засобом, мотивуючи позов тим, що належна ОСОБА_1 земельна ділянка тривалий час використовувалася сторонами для проїзду.

На день звернення до суду ОСОБА_1 не дозволяє ОСОБА_2 користуватися вказаною земельною ділянкою, тому використання та обслуговування належного їй житлового будинку утруднено.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Первомайська міська рада Миколаївської області, про визнання права подання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки для присвоєння кадастрового номеру без погодження із суміжним землевласником та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду транспортним засобом - задоволено. Визнано право ОСОБА_1 на подання технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості), що розташовані за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 для присвоєння вказаним земельним ділянкам кадастрових номерів відповідно до Закону України "Про державний земельний кадастр" та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, без підпису суміжного землекористувача на АДРЕСА_4 - ОСОБА_2 на акті приймання-передачі межових знаків на зберігання. Встановлено безстроковий та безоплатний земельний сервітут щодо частини земельної ділянки (проїзду) належної ОСОБА_1, розташованої на АДРЕСА_2, шляхом надання ОСОБА_2 права проходу та проїзду транспортним засобом до належної ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0662 га та подвір'я житлового будинку АДРЕСА_4 наявному проїзду довжиною 29 метрів, шириною 3,5 м. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відмовляючи ОСОБА_1 в погодженні меж між своєю земельною ділянкою на АДРЕСА_4 та земельними ділянками ОСОБА_1 на АДРЕСА_3 та 9, ОСОБА_2 позбавляє останню можливості отримати кадастрові номери на земельні ділянки та зареєструвати у встановленому законом порядку право власності на них.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту, суд першої інстанції виходив з того, що ширина проходу з вул.

Воровського до домоволодіння ОСОБА_2 становить 90 см, що унеможливлює зведення додаткових споруд та, відповідно, доставку будівельних матеріалів до земельної ділянки. Неможливість використовувати належну ОСОБА_1 земельну ділянку для проходу та проїзду, ОСОБА_2 позбавлена можливості повноцінно обслуговувати належний їй житловий будинок, виконувати ремонтні роботи, очищувати вигрібну яму, доставляти вугілля та здійснювати обслуговування інженерно-технічних комунікацій водопостачання належного їй будинку.

Оскільки на частині земельної ділянки належної ОСОБА_1 розташована дорога (проїжджа частина), яка протягом тривалого часу використовувалася для цієї мети, а позивач об'єктивно позбавлена можливості повноцінно проходити та проїжджати до свого будинку, суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлення земельного сервітуту щодо частини належної ОСОБА_1 земельної ділянки (проїзду) за адресою: АДРЕСА_2, шляхом надання ОСОБА_2 права проходу та проїзду транспортним засобом до належної ОСОБА_2 земельної ділянки та подвір'я житлового будинку по наявному проїзду буде належним способом захисту прав ОСОБА_2 у цій справі, найменш обтяжливим для ОСОБА_1.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 квітня 2016 року в частині задоволення позову за зустрічним позовом про встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду транспортним засобом скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. У зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення безстрокового та безоплатного земельного сервітуту щодо частини земельної ділянки (проїзду) належної ОСОБА_1, розташованої на АДРЕСА_2, на право проходу та проїзду транспортним засобом до належної ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,0662 га, та подвір'я житлового будинку АДРЕСА_4, по наявному проїзду довжиною 29 м і шириною 3,5 м - відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що суд першої інстанції дійшов висновків про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, належної правової оцінки зібраних у справі доказів, з порушенням норм матеріального права.

Згідно з висновками судової будівельно-технічної експертизи варіант, який задовольнить потреби ОСОБА_2 у проході (проїзді) до її земельної ділянки в інший спосіб (без встановлення сервітуту) можливий, але він не є необтяжливим для ОСОБА_2

Апеляційний суд виходив з того, що обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту в інший спосіб. Оскільки у ОСОБА_2 є можливість задоволення потреб проходу (проїзду) до своєї земельної ділянки та домоволодіння в інший спосіб, без обтяження земельної ділянки ОСОБА_1 земельним сервітутом, позовні вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позов є безпідставними.

Апеляційним судом встановлено, що земельна ділянка на АДРЕСА_2 у 1994 році виділена у власність для обслуговування житлового будинку та за визначеним планом цієї земельної ділянки дорога для проїзду не передбачена. Крім того, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновків про встановлення земельного сервітуту безоплатно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанції, просила скасувати це судове рішення в частині задоволення зустрічного позову про встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду транспортним засобом, а цивільну справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

12 травня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі.

У травні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до розпорядження від 07 червня 2019 року № 631/0/226-19 "Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", пунктів
2.3.2,2.3.4,2.3.13,2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року №7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки" доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки обставинам справи, помилково оцінив висновки судової будівельно-технічної експертизи.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на висновок судової експертизи, згідно з яким варіант проходу (проїзду) до земельної ділянки ОСОБА_2 можливий, але він не є необтяжливим; виконання будівельних та земляних робіт у цій частині земельної ділянки може призвести до руйнації капітальної будівлі житлового будинку АДРЕСА_4.

Судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки державному актові, яким засвідчено право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, що розташована на АДРЕСА_4. У плані зовнішніх меж земельної ділянки спірна частина земельної ділянки зазначена як "проїзд".

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є власниками суміжних земельних ділянок.

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії МК від 15 березня 1994 року ОСОБА_2 належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4 площею 0,0662 га.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки на АДРЕСА_3 на підставі рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 листопада 2012 року та земельної ділянки на АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за ~law31~491 від 15 жовтня 2010 року.

До складу належної ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_2 увійшла ділянка дороги (накатаний ґрунтовий проїзд без накриття), яку використовувала ОСОБА_2 для додаткового проходу, проїзду до своєї земельної ділянки та домоволодіння. Цей проїзд згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 28 грудня 2016 року передбачений вглиб земельної ділянки ОСОБА_1 на 23,65 м та площа його складає 136,75 кв. м.

Підставою звернення ОСОБА_2 до суду із зустрічним позовом стала заборона ОСОБА_1 користуватися вказаною частиною належної їй земельної ділянки, що по АДРЕСА_2.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № 612-613 від 28 грудня 2016 року варіант, який задовольнить потреби ОСОБА_2 в проході (проїзді) до її земельної ділянки в інший спосіб (без встановлення земельного сервітуту) можливий, але він не є необтяжливим для власника земельної ділянки АДРЕСА_4.

Цей варіант передбачає улаштування в'їзду до земельної ділянки АДРЕСА_4 шляхом знесення підпірної стінки від вул. Воровського, виймання ґрунту з котловану у дворі перед житловим будинком з подальшим вивозом, улаштування підпірної стінки, згідно з розрахунками та проектно-технічною документацією по периметру котловану для запобігання зсуву ґрунту біля будинку і, як наслідок, його руйнування (тріщини зі сторони підпірної стінки від земельної АДРЕСА_2).

Технічна можливість влаштування проходу та проїзду транспортним засобом на земельну ділянку АДРЕСА_4, що належить ОСОБА_2 (встановлення земельного сервітуту) можливий згідно з таким варіантом: через в'їзд на ділянку АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_1 з проїздом вглиб земельної АДРЕСА_2 на 23,65 м і подальшим поворотом та в'їздом через наявні ворота на земельну АДРЕСА_4.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною 4 статті 98 ЗК України визначено, що земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно з пунктами а), б), з) статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; інші земельні сервітути.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦК України та частиною 1 статті 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

За змістом частини 3 статті 402 ЦК України у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Згідно зі статтею 98 ЗК України та статтею 403 ЦК України земельний сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку, він може бути як платним, так і безоплатним.

Статтею 129 Конституції України та статтею 10 ЦПК України 2004 року визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частиною 1 статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених частиною 1 статті 60 ЦПК України.

Перевіряючи в межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить з того, що сервітут має встановлюватися для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Недоведення неможливості задоволення своїх потреб іншим способом, ніж користування чужим нерухомим майном унеможливлює сервітут.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції належним чином дослідив та оцінив докази у справі, обґрунтовано взяв до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи № 612-613 від 28 грудня 2016 року, згідно з яким встановлено, що варіант, який задовольнить потреби ОСОБА_2 в проході (проїзді) до її земельної ділянки в інший спосіб (без встановлення земельного сервітуту), можливий.

Доводи касаційної скарги про те, що прохід (проїзд) до земельної ділянки ОСОБА_2 в інший спосіб (без встановлення земельного сервітуту) не є необтяжливим для неї не заслуговують на увагу, оскільки саме на власника покладається тягар утримання свого майна (статті 322 ЦК України) та реалізовуючи своє право власності ОСОБА_2 не повинна порушувати права ОСОБА_1 як власника сусідньої земельної ділянки чи обмежувати їх (стаття 321 ЦК України).

Доводи касаційної скарги, що виконання будівельних та земляних робіт відповідно до судової експертизи може призвести до руйнації капітальної будівлі житлового будинку АДРЕСА_4, апеляційний суд взявши до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи, не взяв до уваги звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж вказаного житлового будинку від 14 червня 2016 року не дають підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Для з'ясування можливості зробити в'їзд на земельну ділянку ОСОБА_2 без встановлення сервітуту судом апеляційної інстанції призначено судову будівельно-технічну експертизу.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 28 грудня 2016 року варіант, який не є необтяжливим для власника земельної ділянки АДРЕСА_4, передбачає улаштування в'їзду до земельної ділянки АДРЕСА_4 шляхом знесення підпірної стінки від АДРЕСА_2, виймання ґрунту з котловану у дворі перед житловим будинком з подальшим вивозом, улаштування підпірної стінки, згідно з розрахунків та проектно-технічної документації, по периметру котловану для запобігання зсуву ґрунту біля будинку і як наслідок його руйнування (тріщини зі сторони підпірної стінки від земельної АДРЕСА_2).

Із змісту висновку судової експертизи випливає, що здійснення вказаних робіт ОСОБА_2 необхідне для запобігання зсуву ґрунту біля будинку і як наслідок його руйнування (тріщини зі сторони підпірної стінки від земельної ділянки АДРЕСА_2, а не руйнування будинку, як тлумачить вказане ОСОБА_2).

Верховний Суд виходить з того, що у висновку судової будівельно-технічної експертизи надана відповідь на всі поставлені судом перед експертом питання з точки зору можливості задоволення потреб ОСОБА_2, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб.

Згідно із частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний ", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо хоча б одного критерію не буде додержано (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року).

Верховний Суд виходить з того, що встановлення сервітуту у цій справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 не буде пропорційним меті його встановлення, оскільки у ОСОБА_2 є можливість задовольнити свої потреби іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту.

Суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив можливість встановлення сервітут у цій справі, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, зводяться до незгоди із судовим рішенням.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховним Судом встановлено, що підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права є необґрунтованими з огляду на викладені вище висновки та мотиви.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко