Постанова

Іменем України

23 січня 2019 року

м. Київ

справа № 757/19864/15-ц

провадження № 61-13684св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Толока»,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Перевертун ОлександрЮрійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Толока» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2016 року в складі судді Васильєвої Н. П. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 листопада 2016 року в складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Панченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Толока» (далі - ТОВ «Видавничий дім «Толока») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» (далі - КП «Київське МБТІ»), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Перевертун О.Ю., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та реєстраційного посвідчення.

Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «Видавничий дім «Толока» належить нежитлове приміщення АДРЕСА_1, яке було придбано у ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 16 листопада 2009 року. ОСОБА_4 придбала спірне майно у ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 25 квітня 2009 року. ОСОБА_1 придбала нежитлове приміщення у ОСОБА_2 за договорами купівлі-продажу від 12 лютого 2008 року та 05 грудня 2008 року. Разом з тим, ОСОБА_2, перебуваючи у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Перевертуна О.Ю., 05 грудня 2008 року підписав кілька примірників договорів, не читаючи їх змісту. Інші учасники правочину при його підписанні ОСОБА_2, були відсутні. Жодного примірнику договору ОСОБА_2 не отримав, кошти за договором він також не отримав, свої дії вчиняв під впливом ОСОБА_5, який мав намір незаконно заволодіти цим нежитловим приміщенням. У спірних договорах підписи від імені нібито представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6, виконані іншою особою, а сама ОСОБА_6 ніколи не уповноважувалась ОСОБА_1 на вчинення таких дій.

На підставі викладеного ТОВ «Видавничий дім «Толока» просило визнати недійсними договори купівлі-продажу від 12 лютого 2008 року та від 05 грудня 2008 року нежитлового приміщення АДРЕСА_1, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1; визнати недійсним реєстраційне посвідчення від 02 березня 2009 року про реєстрацію права власності на це нежитлове приміщення за ОСОБА_1

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржувані правочини вчинені у порядок та спосіб, що передбачені законом. При укладенні договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення ОСОБА_2 підписав у нотаріуса два договори купівлі-продажу і це було його вільне волевиявлення. Нежиле приміщення було зареєстровано за ОСОБА_2 і при укладенні договору купівлі-продажу він мав право ним розпоряджатися. ОСОБА_2 був підписаний і акт передачі цього нежитлового приміщення. Волевиявлення ОСОБА_1 також було спрямоване на реальне настання правових наслідків, а саме на придбання права власності на спірне нерухоме майно. Позивачем не подано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення його прав укладеним договором купівлі-продажу спірного приміщення, власником якого він став через рік після укладення оспорюваного договору.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що на час укладення договору купівлі-продажу від 05 грудня 2008 року заборони на відчудження спірного майна були відсутні. Договір купівлі-продажу приміщення АДРЕСА_1 був посвідчений нотаріально, сторони цього договору узгодили всі істотні умови, вчинили всі необхідні дії для чинності даного правочину та бажали настання правових наслідків його укладення.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «Видавничий дім «Толока», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2, перебуваючи у нотаріуса, не знав, які саме документи він підписував, не читав їх змісту, коштів за договором не отримував. Покупець ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 не були присутніми під час підписання спірного договору продавцем. Наявність у ОСОБА_1 волі на укладення спірного правочину не було підтверджено належними доказами. Сама ОСОБА_1 або будь-яка інша особа за її дорученням спірних договорів не підписувала. Отже, у сторін договору купівлі-продажу було відсутнє волевиявлення на його укладення.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що вона та ОСОБА_2 бажали настання правових наслідків за оспорюваним правочином, були ознайомлені з його змістом та розуміли значення своїх дій, продавець отримав кошти за цим договором. Вказані обставини також підтвердженні судовим рішенням у справі № 757/22073/13-ц, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення для вирішення цієї справи. Разом з тим, скаржник не вказує, яке саме та у який спосіб порушені його права та законні інтереси внаслідок укладення спірних договорів.

15 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 серпня 2006 року за ОСОБА_2 визнано право власності на офісне приміщення АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення суду право власності на офісне приміщення зареєстровано за ОСОБА_2

12 лютого 2008 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_1, купила вказане нерухоме майно. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О.Ю.

05 грудня 2008 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_1, купила приміщення АДРЕСА_1. Цей договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О.Ю.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2015 року в справі № 757/22073/13-ц, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в особі ОСОБА_7, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О.Ю., від 12 лютого 2008 року та 05 грудня 2008 року відмовлено.

Вказаним вище рішенням встановлено, що при укладенні 05 грудня 2008 року договору купівлі-продажу нежитлового приміщення ОСОБА_2 підписав у нотаріуса два договори купівлі-продажу нежитлового приміщення і це було його вільне волевиявлення. Нежиле приміщення було зареєстровано за ним і при укладенні договору купівлі-продажу він мав право ним розпорядитися. Продавець також підписав акт передачі цього нежитлового приміщення.

ОСОБА_2 підтвердив вказані обставини під час розгляду справи.

Крім того, ОСОБА_2 пояснив, що всі попередні домовленості щодо укладення договору купівлі-продажу приміщення вів за його дорученням ОСОБА_5 Всі істотні умови договору купівлі-продажу, зокрема і ціна, були узгоджена.

Відповідно до розписки 04 грудня 2008 року ОСОБА_5 зобов'язався виплатити ОСОБА_2 50 % від загальної вартості проданого об'єкта, за вирахуванням витрат, після оформлення відповідних документів.

Встановлено, що ОСОБА_1 виконала умови договору, сплатила за придбане приміщення кошти і це приміщення було зареєстровано на її ім'я.

ОСОБА_1 підтвердила своє волевиявлення на придбання нежитлового приміщення. З її сторони не було жодних дій щодо введення ОСОБА_2 в оману, а договір не є фіктивним. ОСОБА_2 реально продавав приміщення, а ОСОБА_1 придбала його для себе і зареєструвала на своє ім'я.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (статті 655 ЦК України).

За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що при укладенні договорів купівлі-продажу у його сторін було волевиявлення на вчинення даного правочину, продавець ОСОБА_2 реально продавав, а покупець ОСОБА_1 придбала спірне майно для себе і зареєструвала на своє ім'я.

Судом також встановлено, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 вересня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 листопада 2008 року, за Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» визнано право власності на офісне приміщення АДРЕСА_1. Рішенням Верховного Суду України від 28 січня 2009 року вказані судові рішення місцевого та апеляційного судів скасовано зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Сантана» передати у власність ОСОБА_2 спірне офісне приміщення.

Разом з тим, суди дійшли правильного висновку, що вказане рішення касаційного суду не спростовує факт виникнення права власності ОСОБА_2 у 2004 році. Оскільки рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 вересня 2008 року та ухвала Апеляційного суду міста Києва від 25 листопада 2018 року у справі № 22-8914 були скасовані рішенням Верховного Суду України від 28 січня 2009 року, то зазначені судові рішення місцевого та апеляційного судів не породжували жодних правових наслідків з моменту їх ухвалення.

Судами також встановлено, що 25 квітня 2009 року укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_4 купила нежитлове приміщення АДРЕСА_1.

Разом з тим ОСОБА_1 вказувала, що не продавала ОСОБА_4 вказане нежитлове приміщення, грошей за цей правочин не отримувала та не підписувала договір купівлі-продажу.

У подальшому ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсними вказаних договорів та до правоохоронних органів щодо скоєння кримінального правопорушення групою осіб про незаконне заволодіння її приватним майном.

У зв'язку з цим було порушено кримінальне провадження, ОСОБА_1 визнано потерпілою.

Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України від 02 серпня 2013 року ОСОБА_2 відмовлено у визнанні потерпілим.

16 листопада 2009 року укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_4 продала, а ТОВ «Видавничий дім «Толока» купило нежитлове приміщення АДРЕСА_1.

Отже, на підставі вище викладених обставин суди встановили, що оспорювані договори за своїм змістом є правочином, а саме - юридичною дією, спрямованою на досягнення цивільно-правового результату - переходу права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 Ці договори не містять умов, спрямованих на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, або умов, спрямованих на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу. Спірні правочини не спрямовані на відчуження викраденого майна та не порушують правового режиму вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

На підставі викладеного апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно не було застосовано положення статті 228 ЦК України.

Суди також встановили, що договір купівлі-продажу від 05 грудня 2008 року був посвідчений нотаріально. На підставі викладеного апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи апеляційної скарги про те, що спірні правочини є нікчемними відповідно до частини першої статті 220 ЦК України.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як вбачається з пояснень представника позивача даний позов подано у зв'язку з пред'явленням ОСОБА_1 до ТОВ «Видавничий дім «Толока» позову про визнання недійсним договору, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння.

На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що подання позову ОСОБА_1 не можна вважати подією, яка свідчить про порушення або оспорювання права ТОВ «Видавничий дім «Толока», тому таке право за позовом у цій справі не підлягає захисту шляхом визнання договору купівлі-продажу недійсним, стороною якого скаржник не був.

Позов у цій справі не містить вимог ТОВ «Видавничий дім «Толока» про захист свого порушеного права та не захищає (не поновлює) порушене право власності позивача як власника, тобто не є ефективним, тому що позивач став власником, набувши спірні приміщення у майбутньому на підставі договору купівлі-продажу від 16 листопада 2009 року. Вказаний договір на час розгляду справи є чинним.

Позивач не мав правовідносин зі сторонами спірного договору, вчинення ними прав та обов'язків за договором, що визнається недійсним, не стосується прав та обов'язків ТОВ «Видавничий дім «Толока».

ТОВ «Видавничий дім «Толока» є власником спірного майна, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, визнання недійсними оскаржуваних договорів купівлі-продажу не випливає на статус позивача як власника спірного майна, тому суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання договорів та реєстраційного посвідчення недійсними.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що у сторін договору купівлі-продажу було відсутнє волевиявлення на його укладення, оскільки такі доводи спростовані зібраними у справі доказами, рішенням суду, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення для вирішення цієї справи, та поясненнями ОСОБА_2 і ОСОБА_1

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Толока» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

В.М. Сімоненко

І. М. Фаловська