Постанова
Іменем України
23 січня 2019 року
м. Київ
справа № 522/6400/15-ц
провадження № 61-19786св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
ПогрібногоС. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - начальник Київського відділу державної виконавчої служби м. Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Міщанін О. В.,
боржник - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 10 березня 2017року у складі судді Яковенко Н. Л. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 20 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Гальонкіна С. А., Лобова О. А., Абрамова П. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У січні 2017 року начальник Київського відділу державної виконавчої служби м. Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Міщанін О. В. (далі - Київський ВДВС м. Полтава ГТУЮ у Полтавській області)звернувся до суду із заявою про звернення стягнення на майно.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що на виконанні у Київському ВДВС м. Полтави перебуває рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 заборгованості в розмірі 60 679,09 грн. Державним виконавцем у межах зазначеного виконавчого провадження встановлено, що в реєстрі прав власності на нерухоме майно за боржником не зареєстровано жодного об'єкта нерухомості, проте згідно з інформацією, отриманою з ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор», ОСОБА_4 володіє часткою у праві власності на квартиру АДРЕСА_1.
Посилаючись на викладене, заявник просив вирішити питання про звернення стягнення на об'єкт нерухомості, що належить ОСОБА_4, за адресою: АДРЕСА_1 на підставі статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 10 березня 2017року заяву начальника Київського ВДВС м. Полтава ГТУЮ у Полтавській області Міщаніна О.В. задоволено. В межах виконавчого провадження ВП № 51982624 про стягнення з боржника ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 60 679,09 грн звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності, виданого відділом приватизації, а також фактично прийняв спадщину у вигляді 2/3 частини у праві власності на цю квартиру, в результаті чого є власником всієї квартири, а отже, у зв'язку з його ухиленням від виконання судового рішення, необхідно звернути стягнення на майно в межах суми виконавчого провадження.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 20 квітня 2017 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 не виконує рішення суду про стягнення із нього заборгованості, а тому з урахуванням того, що іншого майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, та прийняття боржником спадщини у розмірі 2/3 частини, що разом із частиною, що належить йому на праві власності, вцілому складає всю квартиру, заява державної виконавчої служби є обґрунтованою.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У травні 2017 року ОСОБА_4подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 10 березня 2017року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 20 квітня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий апеляційний розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суд усупереч існуючого законодавства визнає за ним право власності на спадкове майно виходячи лише із рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності, але яким чином було зазначено частки в спільній сумісній власності суд ні чим не мотивував. Єдиним підтвердженням права власності на об'єкти нерухомого майна громадян України, є державний реєстр таких прав.
У вересні 2017 року від старшого державного виконавця Київського ВДВС м. Полтава ГТУЮ у Полтавській області Тихонова О. О. до суду надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4, згідно з якими відсутність свідоцтва про право власності на спадкове майно не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 серпня 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану справупередано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.
Судом установлено, що рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 23 червня 2116 року стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 заборгованість з орендної плати в розмірі 36 055,00 грн, пеню в розмірі 22 680,00 грн, понесені судові витрати в розмірі 1 944,09 грн.
ОСОБА_4 добровільно рішення суду про стягнення боргу не виконав, рішення суду звернуто до примусового виконання.
Задовольняючи заяву Київського ВДВС м. Полтава ГТУЮ у Полтавській області про звернення стягнення на майно, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що ОСОБА_4 є фактичним власником усієї квартири АДРЕСА_1, а тому з урахуванням того, що він не виконує судове рішення про стягнення заборгованості, необхідно звернути стягнення на вказану квартиру в межах виконавчого провадження на суму 60 679,09 грн.
Проте Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до положень частини першої статті 377 ЦПК України 2004 року питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження, зокрема, має право звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб (пункт 13 частина третя статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з вимогами статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику. У разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно. У разі відсутності технічної документації на майно, у зв'язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, виготовлення такої документації здійснюється за зверненням виконавця в установленому законодавством порядку за рахунок додаткового авансування стягувача. У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів із дня одержання відповідного повідомлення виконавця не авансує витрати, пов'язані з підготовкою технічної документації на майно, виконавчий документ повертається стягувачу, за умови що відсутнє інше майно у боржника, на яке можливо звернути стягнення.
Вирішуючи питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване, суди не звернули уваги на відсутність у справі будь-яких належних та допустимих доказів того, що державний виконавець вчиняв інші передбачені законом заходи щодо виконання судового рішення, і такі заходи виявилися безрезультатними, з огляду на те, що звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, в якому проживає особа, є виключним заходом, може бути застосоване в останню чергу, що визначено частинами першою, третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», з метою уникнення обмеження конституційних прав громадянина.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Отже, застосування судом положень частини першої статті 377 ЦПК України 2004 рокута статті 50 Закону України «Про виконавче провадження»є крайнім заходом виконання судового рішення і може бути застосований лише в тому випадку, коли державним виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.
Вищевикладене свідчить про те, що суди обґрунтовували свої висновки лише заявою державної виконавчої служби, не перевіривши жодного доказу, який би підтвердив викладене у ній, а саме, що державним виконавцем вживалися заходи для виконання судового рішення за рахунок іншого майна боржника (грошових коштів, рухомого майна), і такого майна не встановлено або його не достатньо для виконання судового рішення у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлені, рішення суду першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на припущеннях, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Верховний Суд ухвалити власне рішення, ухвалені у справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції для повного, всебічного, об'єктивного дослідження та встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення.
Керуючись статтями 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 10 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 20 квітня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко
В.О. Кузнєцов
С.О. Погрібний
О.В. Ступак