Постанова

Іменем України

16 вересня2020 року

м. Київ

справа № 761/6549/15-ц

провадження № 61-10705св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра",

відповідачі: ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представник відповідачів -ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва, у складі судді Волошина В. О., від 16 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного суду,

у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Немировської О. В., Чобіток А. О.,

від 01 червня 2020 року.

Короткий зміст позовних заяв та їх обґрунтування

У березні 2015 року публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра", банк) звернулось до суду з позовом

до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за договором № 47/РП/39/2008-840 від 05 вересня 2006 року на загальну суму

100 340,84 доларів США та 125 762,94 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 05 вересня 2006 року між ВАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав грошові кошти (кредит) у розмірі 76 500
доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 9,5 % річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором 05 вересня 2006 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки. 30 квітня 2013 року також було укладено договір поруки з ОСОБА_3. Крім того, 05 вересня 2006 року було укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

10 листопада 2010 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 та 30 квітня 2013 року - додатковий договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору, відповідно до яких строк дії кредитного договору продовжено до 2040 року. Позивач вказував, що ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов'язання за спірним кредитним договором, порушив строки повернення кредиту, а також сплати відсотків, внаслідок чого виникла заборгованість

у сумі 100 340,84 доларів США (тіло кредиту та відсотки) та 125 762,94 грн (пеня та штраф за несвоєчасне виконання умов кредитного договору).

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за договором від 05 вересня 2006 року № 47/РП/39/2008-840 на загальну суму

100 340,84 доларів США та 125 762,94 грн.

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 пред'явив зустрічний позов до ПАТ "КБ "Надра", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання недійсними кредитного договору та додаткових угод до нього, договорів поруки та договору про внесення змін та доповнень, договору іпотеки та договору про внесення змін до нього.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що умови оспорюваного кредитного договору банком не визначають порядку надання кредиту, а лише передбачають порядок його погашення та внесення змін до його змісту. Вважав, що кредитний договір та інші додаткові угоди до нього не містять встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для їх укладення, а саме: не наведено детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача, тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту); відсутня інформація про можливість настання валютних ризиків для позичальника; річна відсоткова ставка за кредитом не визначена належним чином; не встановлено, не розкрито обов'язкові умови щодо основних економічних і правових вимог виникнення іпотечного боргу, шляхом оприлюднення їх у письмовій формі, ще до укладення такого договору; не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості відносно домовленості про розрахунки індексації. Також зазначав, що реальна процентна ставка та сукупна вартість кредиту (абсолютне значення подорожчання кредиту) в договорі кредиту не визначені, реальна процента ставка є завищеною.

На думку позивача, банк приховав від нього повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач за зустрічним позовом просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року первісний позов ПАТ "КБ "Надра" та зустрічний позов

ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наданий позивачем за первісним позовом розрахунок заборгованості не може слугувати беззаперечним, належним та допустимим доказом правильності нарахування заборгованості за кредитним договором, а є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача за первісним позовом і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум, не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог банку до позичальника та поручителів. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, районний суд виходив із того, що при підписанні спірного кредитного договору позивач за зустрічним позовом погодився з його умовами, факт отримання кредитних коштів не заперечується позивачем за зустрічним позовом, що свідчить про виконання з боку банку зобов'язань по кредитному договору, обставин для визнання положень кредитного договору несправедливими не було встановлено, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що умови кредитного договору не суперечать принципу добросовісності, у зв'язку з чим підстав для визнання кредитного договору та додаткових угод до нього недійсними немає. Також районний суд зазначив, що відсутні підстав для задоволення зустрічних позовних вимог про визнання недійсними договорів поруки та іпотеки, які є похідними від вимог про визнання недійсним кредитного договору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 червня 2020 року апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" задоволено частково. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 листопада

2017 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ "КБ "Надра"

про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано

та прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ПАТ "КБ "Надра" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь

ПАТ "КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором № 47/РП/39/2006-840 від 05 вересня 2006 року на загальну суму

77 488,04 доларів США та пеню у розмірі 5 588,53 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 солідарно з ОСОБА_1 на користь

ПАТ "КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором № 47/РП/39/2006-840 від 05 вересня 2006 року на загальну суму

77 488,04 доларів США та пеню у розмірі 5 588,53 грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суд апеляційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні первісного позову з тих підстав, що розмір заборгованості за кредитним договором є недоведеним, районний суд не врахував встановлені обставини та вимоги процесуального законодавства і фактично ухилився від вирішення спору по суті.

Апеляційний суд вважав, що розрахунок заборгованості, наданий банком, не у повному обсязі відповідає умовам договору, до нього включено суму комісії, яка не підлягає нарахуванню, сума заборгованості по процентах, зазначена у розрахунку банку, значно перевищує дійсну суму заборгованості, розрахунок не містить усіх здійснених позичальником платежів, тому суд дійшов висновку про неможливість покласти в основу судового рішення наданий банком розрахунок. Судом апеляційної інстанції було здійснено розрахунок заборгованості за спірним кредитним договором, яку суд стягнув солідарно з позичальника та поручителів. У частині вирішення зустрічних позовних вимог апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивач за зустрічним позовом не надав належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3 - ОСОБА_5 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року у частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2020 року у повному обсязі і ухвалити нове судове рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що підписання анкети-заяви не може свідчити про надання споживачу інформації щодо умов кредитування, оскільки споживач банківських послуг не володіє відповідною освітою та не може бути ефективно поінформованим щодо умов кредитування. Заявник вказує, що судами попередніх інстанцій необґрунтовано було не прийнято до уваги висновок експертно-економічного дослідження від 22 вересня 2016 року, який не був спростований банком. На думку заявника суди не дослідили у повному обсязі надані ОСОБА_1 докази та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову. Також заявник зазначає, що розрахунок заборгованості за спірним кредитним договором не узгоджується з його умовами та наявними первинними документами. Наголошує на тому, що під час розгляду справи ухвалами суду неодноразово призначались судово-економічні експертизи, які не були проведені у зв'язку з ненаданням ПАТ "КБ "Надра" необхідних документів. Суд апеляційної інстанції самостійно провів розрахунок заборгованості, ґрунтуючись на розрахунку банку, який, на думку заявника, не можна вважати належним та допустимим доказом.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 вересня 2006 року між ВАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є

ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти (кредит) у розмірі 76 500 доларів США на строк до 04 січня 2035 року.

Пунктом 1.3 кредитного договору від 05 вересня 2006 року визначено, що позичальник сплачує банку плату за користування та управління кредитом. Відсотки за користування кредитом розраховуються на підставі відсоткової ставки у розмірі 9,5 % річних (пункт 1.3.1).

Відповідно до пункту 1.3.2 кредитного договору від 05 вересня 2006 року плата за управління кредитом сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,35 % від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом (без урахування розміру відсотків, які позичальник повинен сплатити банку), зазначеним у пункті 1.1 цього договору.

Плата сплачується у повному обсязі за кожний календарний місяць, протягом якого позичальник користувався кредитом незалежно від фактичної кількості днів, протягом яких позичальник користувався кредитом.

У пункті 1.4 кредитного договору зазначено, що банк надає позичальнику кредит строком до 04 січня 2035 року.

Пунктом 3.3 кредитного договору визначено, що позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені пунктами 1.3.1 та 1.3.2 цього договору платежі шляхом здійснення перерахування на відповідний рахунок мінімально необхідного платежу у валюті кредиту.

Щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 974 долари США, яку позичальник повинен внести щомісячно до 10 числа поточного місяця.

Відповідно до пункту 3.4 договору нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється на фактичну кількість днів у періоді (28-29-30-31/360) на залишок заборгованості.

10 листопада 2010 року між сторонами була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору №47/РП/39/2006-840 від 05 вересня 2006 року, згідно з якою сторони домовились викласти договір у новій редакції. Розмір відсотків за користування кредитом залишено на тому ж рівні - 9,5 % річних; комісія у вигляді плати за управління кредитом - 0,35 % річних від суми зобов'язань позичальника.

Змінено розмір щомісячної суми мінімального необхідного платежу, який визначено графіком (додатком до договору). Кінцевий термін повернення - 04 січня 2035 року.

Згідно пункту 1.1.1 додаткової угоди № 1 та графіку платежів позичальнику на період 6 місяців, починаючи з 25 листопада 2010 року по 24 травня

2011 року надається відстрочка сплати частини необхідного платежу; розмір щомісячного мінімально необхідного платежу у вказаний період становить суму 487
доларів США, яка розподіляється на сплату процентів та комісії, сплата тіла кредиту у цей період не передбачена.

Пунктом 1.1.2 додаткової угоди № 1 та графіком платежів визначено, що

25 травня 2011 року позичальник сплачує суму відстрочених платежів у загальному розмірі 15 490,19 доларів США, які складаються із відстрочених відсотків та комісії. В подальшому, починаючи з 24 червня 2011 року розмір мінімально необхідного платежу складає 884 долари США на місяць, який розподіляється на погашення тіла кредиту, процентів та комісії. В окремі місяці, у період до 25 листопада 2015 року розмір мінімально необхідного платежу відрізняється від вказаного і становить 893,31 долари США,

919,69 доларів США, 917,78 доларів США, 908,77 доларів США та інші суми, при цьому сплата тіла кредиту вказаними платежами не передбачається. Починаючи з 25 грудня 2015 року, розмір мінімально необхідного щомісячного платежу становить 884 долари США.

Пунктом 2.4 додаткової угоди № 1 передбачено зміну числа, до якого відбувається сплата щомісячного необхідного платежу, - до 23 числа поточного місяця.

30 квітня 2013 року між сторонами було укладено додатковий договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору, який передбачав здійснення реструктуризації заборгованості, збільшення розміру фіксованої процентної ставки до 11% річних, зміну дати сплати щомісячного платежу - до 25 числа поточного місяця.

Як вбачається з додатку № 1 до договору про внесення змін та доповнень від 30 квітня 2013 року - графіку погашення кредиту, сторони визнали та зафіксували у договорі, що станом на вказану дату залишок непогашеного тіла кредиту становить 73 508,3 доларів США, а заборгованість по несплачених відсотках становить 25
798,97 доларів США.

Вказаним графіком передбачено, що у період з 25 травня 2013 року

по 25 червня 2025 року погашення тіла кредиту не здійснюється, а сума щомісячного мінімального необхідного платежу у розмірі 855,5 доларів США спрямовується на сплату поточних відсотків за користування кредитними коштами у цей період (673,83 або 696,29 доларів США - залежно від кількості днів у місяці) та сплату заборгованості за відсотками, що виникла станом на 30 квітня 2013 року.

Починаючи з 25 липня 2025 року визначено, що щомісячний платіж у тому ж розмірі - 855,5 доларів США спрямовується на погашення тіла кредиту та відсотків за користування кредитними коштами.

Відповідно до пункту 2.2.8 додаткового договору № 2 строк користування кредитними коштами змінено та визначено до 04 січня 2040 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 05 вересня 2006 року між ВАТ "КБ "Надра ", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до якого позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

30 квітня 2013 року між ПАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_2 було укладено додатковий договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору поруки від 05 вересня 2006 року, згідно з яким поручитель зобов'язалась відповідати перед кредитором за належне виконання зобов'язань ОСОБА_1 у повному обсязі грошових зобов'язань за кредитним договором, з урахуванням всіх змін та доповнень до нього, які можуть мати місце у майбутньому, а саме зобов'язань: по поверненню кредиту згідно з встановленим графіком платежів, розмір якого станом на день укладання та підписання додаткового договору становить 99 307,27 доларів США; по сплаті відсотків за користування кредитними коштами, розмір яких становить 11 %; по сплаті комісій (а наявності); по сплаті неустойки (пеня, штраф) за невиконання та/або неналежне виконання позичальником умов кредитного договору.

30 квітня 2013 року між ПАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно з яким поручитель зобов'язалась відповідати перед кредитором за належне виконання зобов'язань ОСОБА_1 у повному обсязі грошових зобов'язань за кредитним договором, за вищевикладених умов.

05 вересня 2006 року між ВАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є

ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_2, вартість якої становить

430 410 грн, що згідно офіційного курсу Національного банку України на день укладання договору становить 85 229,7 доларів США.

30 квітня 2013 року між сторонами було укладено договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Демяненко Т. М. за реєстровим № 501, згідно з яким договір іпотеки було викладено у новій редакції.

Ззгідно наданого позивачем розрахунку заборгованості станом

на 11 лютого 2015 року заборгованість за кредитним договором

від 05 вересня 2006 року становить 100 340,84 доларів США, що складає суму кредиту та відсотків, та 125 762,94 грн, що складає нарахування пені та штраф за несвоєчасне виконання умов кредитного договору.

Відповідно до висновку експертно-економічного дослідження

від 22 вересня 2016 року № 62/9/2016, складеного Експертно-дослідною службою України, у розрахунку заборгованості, наданому банком, встановлено затримку зарахування банком сплачених позичальником платежів. Також у розрахунку встановлено, що відсутній платіж в погашення заборгованості 23 червня 2011 року у сумі 487 доларів США; відсутні дані щодо реструктуризації заборгованості за відсотками (6 809,33 доларів США), комісією (5 587,59 доларів США), відкладеними відсотками

(2 254,05 доларів США), що передбачені додатком "Графік" до додаткової угоди №1 від 10 листопада 2010 року. Розмір щомісячного платежу

(974 доларів США) не узгоджується з терміном повернення кредиту

(до 04 січня 2035 року). У розрахунку відсутні дані щодо суми неоплачених відсотків станом на 30 квітня 2013 року, які передбачені додатком № 1 "Графік" договором про внесення змін та доповнень від 30 квітня 2013 року № 2.

Встановлені розбіжності розмірів нарахованих комісій, що зазначені

у додатку "Графік" до додаткової угоди від 10 листопада 2010 року № 1 та розрахунку заборгованості. У розрахунку відсутні дані щодо реструктуризації заборгованості за відсотками (6 809,33 доларів США), комісією (5 587,59 доларів США), відкладеними відсотками

(2 254,05 доларів США), що передбачені додатком "Графік" до додаткової угоди № 1 (25 травня 2011 року). Розміри нарахованої комісії, зазначені у додатковій угоді від 10 листопада 2010 року № 1 не відповідають розмірам фактично нарахованої комісії у розрахунку заборгованості станом

на 11 лютого 2015 року. У розрахунку відсутній розмір простроченої заборгованості, а тому сума нарахованої пені арифметично не обґрунтована.

Встановити обґрунтованість нарахованої заборгованості за порушення умов пункту
4.2,4.3 додаткової угоди (згідно розрахунку заборгованості)

у сумі 4 702,02 доларів США неможливо.

Після 23 березня 2015 року ОСОБА_1 платежів на погашення кредиту не здійснював.

Судом апеляційної інстанції здійснено розрахунок заборгованості за спірним кредитним договором на підставі наданих сторонами доказів та встановленно, що заборгованість за кредитним договором від 05 вересня 2006 року з урахуванням змін та доповнень до нього становить: заборгованість за тілом кредиту - 68
017,32 доларів США, заборгованість за процентами - 9 470,72 доларів США.

Згідно з повідомленням судового експерта від 20 грудня 2019 року проведення судової експертизи є неможливим у зв'язку із відсутність необхідних документів.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частині 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина 3 статті 215 ЦК України).

У відповідності до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (тут і далі - у редакції чинній, на час укладання спірного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену частиною 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

За змістом статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", яка регулює питання щодо визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення частини 5 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про несправедливі умови в договорах, зокрема, положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача;

3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Згідно з частиною 1 статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частиною 1 статті 230 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.

Статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Статтею 81 ЦПК України.

Правильно застосувавши зазначені норми закону, врахувавши умови кредитного договору від 05 вересня 2006 року № 47/РП/39/2008-840 та інші докази, здобуті під час розгляду справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що при укладенні спірного кредитного договору вимоги статті 203 ЦК України, статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" не були порушені, отже правові підстави, передбачені статтею 215 ЦК України, для визнання кредитного договору недійсним відсутні, оскільки банком перед укладенням спірного договору було ознайомлено позичальника з основними умовами кредитування. Текст підписаного сторонами кредитного договору свідчить про досягнення сторонами згоди відносно всіх істотних умов договору до моменту реальної передачі грошових коштів, які були надані позивачу за зустрічним позовом. Часткове виконання позичальником умов кредитного договору на протязі майже дев'яти років, укладення з банком додаткових угод до цього договору з метою реструктуризації заборгованості та звернення до суду із зустрічним позовом про визнання договору недійсним після подання банку позову про стягнення заборгованості за кредитним договором свідчать про те, що позичальником схвалені умови кредитного договору та підтримувались правовідносини, які виникли між ним і банком на підставі оспорюваного договору, а подання цього позову спрямоване на ухилення від виконання зобов'язань за кредитним договором. Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема позивачем не спростовано, що під час укладення договору про надання споживчого кредиту він діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови. Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність обставин щодо укладання оспорюваного договору під впливом обману, оскільки такі обставини в силу статті 230 ЦК України позивачем за зустрічним позовом належним чином не доведені.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом статті 3 ЦК України. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов'язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог про визнання недійсними кредитного договору, а також договорів іпотеки та поруки, які є похідними від основного договору.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до положень статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частинами 1 , 2 статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За змістом частини 1 , 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

У частині 2 статті 78 ЦПК Українипередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статті 110 ЦПК України.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Положеннями статті 204 ЦК Українизакріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Встановивши, що позичальник неналежним чином виконує умови кредитного договору від 05 вересня 2006 року, з урахуванням змін та доповнень до нього, внаслідок чого виникла заборгованість, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову банку та солідарного стягнення заборгованості з позичальника та поручителів. Судом апеляційної інстанції було детально та обґрунтовано здійснено розрахунок заборгованості на підставі наданих сторонами доказів, а відповідачами за первісним позовом розмір заборгованості за спірним кредитним договором, визначений судом апеляційної інстанції, не спростовано. Судом апеляційної інстанції було надано належну правову оцінку висновку експертно-економічного дослідження від 22 вересня 2016 року № 62/9/2016, складеного Експертно-дослідною службою України, який не спростовує презумпцію правомірності кредитного договору та додаткових угод до нього, та мотивовано відхилено здійснені експертом висновки.

При вирішенні справи судом апеляційної інстанції враховано правові висновки щодо правової природи комісії банку за обслуговування кредиту, а також одночасного стягнення штрафу та пені, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Доводи касаційної скарги недають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій у нескасованій під час апеляційного перегляду частині та судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року у нескасованій під час апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович