Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 759/14686/16-ц

провадження № 61-13254св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовна заява обґрунтована тим, що 14 березня 1985 року ОСОБА_6 на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету будівельно-монтажного тресту № 1 в м. Києві на його сім`ю з трьох осіб: ОСОБА_6 , його дружина ОСОБА_7 та їх син ОСОБА_1 в гуртожитку малосімейних відомчого будинку було надано кімнату АДРЕСА_1 .

З 29 березня 1999 року по 12 жовтня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_8 перебували у шлюбних відносинах. Подружжя проживало за адресою: АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син ОСОБА_3 , якого з 30 березня 2000 року було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 .

Після розірвання шлюбу з ОСОБА_8 , ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_1 .

24 листопада 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.

На даний час в квартирі АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та донька ОСОБА_2 - ОСОБА_4 .

Позивачі вказували, що ОСОБА_3 постійно проживає в квартирі батьків своєї матері за адресою: АДРЕСА_2 . Спірною квартирою не цікавиться, ніяких дій, намірів вселитися за місцем своєї реєстрації не виявляє. Крім того, відповідач не несе ніяких витрат по утриманню спірної квартири, що порушує права позивачів.

Враховуючи вищевикладене просили суд на підставі статей 71, 72 ЖК УРСР визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 квітня 2019 року у складі судді Ул`яновської О. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні підстави для визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою, відповідно до положень статей 71, 72 ЖК УРСР.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове.

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_4 .

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачами доведено, що відповідач понад шість місяців не проживає у квартирі, в якій він зареєстрований, а тому наявні підстави для визнання його таким, що втратив право користування квартирою відповідно до положень статей 71, 72 ЖК УРСР.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення не застосував положення частини першої статті 199 СК України, за правилами якої, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріально допомогу. Навчаючись на заочному відділенні КНТЕУ, ОСОБА_3 не має можливості в повній мірі працювати та заробляти собі на життя, а отже з батьків не знімається обов`язок по його утриманню.

Крім того, зазначає, що ОСОБА_1 надавалась кімната в гуртожитку малосімейного типу, проте доказів того, що будинок, у якому знаходися спірна квартира змінив статус гуртожитка на інший позивачами не надано, а тому посилання на статті 71, 72 ЖК УРСРС є необґрунтованими, оскільки користування гуртожитками регламентовано статтями 127-132 ЖК УРСРС.

Вказує, що після розірвання шлюбу між батьками ОСОБА_3 та створення його батьком нової сім`ї з незалежних від ОСОБА_3 причин та без його власної волі останній був обмежений в реалізації права користування спірною квартирою за місцем своєї реєстрації, проживав в різний час в різних квартирах.

У період судового розгляду вказаної справи позивачі не надавали ОСОБА_3 доступу до квартири.

Також зазначає, що колегія суддів апеляційного суду безпідставно вважала, що ОСОБА_3 не робив спроби вселитися у спірну квартиру, оскільки не звертався до відповідних органів з приводу відмови у його вселенні, тому що ОСОБА_3 - молода, вихована людина, яка пов`язана з позивачами сімейними відносинами. Очікування вирішення судового спору й прийняття в ньому активної участі вказують на його спробу залишити за собою право на користування спірною квартирою.

Таким чином, вважає, що ОСОБА_3 не втратив право на користування спірною квартирою, оскільки не проживав певний проміжок часу в період малолітства та в період судового розгляду справи у квартирі з поважних причин.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_10 на касаційну скаргу, в якому він вказує, що рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням від 14 березня 1985 року № 366 на підставі рішення адміністрації та профспілкового комітету будівельно-монтажного тресту № 1, ОСОБА_6 надано житлову площу за адресою: АДРЕСА_3 . Склад сім`ї: ОСОБА_6 , дружина ОСОБА_7 , син ОСОБА_1 .

Рішенням міськвиконкому від 13 лютого 1990 року № 149 змінено нумерацію будинків по АДРЕСА_5 .

Відповідно до розпорядження Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації від 25 липня 2002 року № 1215 «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади Святошинського району м. Києва відомчого житлового фонду та службового житла» та наказу комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації від 11 березня 2008 № 19 «Про прийняття в повне господарче відання ЖЕО-805, 806, 810 відомчих житлових будинків від ДП «Будремвестсервіс» фірми «Київінвест» житловий будинок АДРЕСА_6 прийнято в повне господарче відання з 01 березня 2008 року.

Житловий будинок АДРЕСА_6 був прийнятий до комунальної власності територіальної громади Святошинського району м. Києва в статусі «житловий будинок».

Відповідно до свідоцтва про смерть ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_7

29 березня 1996 року ОСОБА_1 та ОСОБА_8. уклали шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3

12 жовтня 2000 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_8. розірвано.

24 листопада 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб.

Згідно довідки з місця проживання та реєстрації від 04 жовтня 2016 року у квартирі АДРЕСА_4 є зареєстрованими: ОСОБА_1 наймач, ОСОБА_2 дружина, ОСОБА_3 син, ОСОБА_4 дочка дружини.

Зі свідоцтва про право власності на житло від 05 лютого 1999 року вбачається, що 1/3 квартири АДРЕСА_7 на праві спільної часткової власності належить матері відповідача - ОСОБА_8 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення вказаним вимогам не відповідає.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У частині четвертій статті 9 ЖК Української РСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймачем, а у разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У пунктах 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, щоу справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_3 у спірній квартирі лише зареєстрований, жодного дня там не проживав, тому що з народження проживає разом із своєю матір`ю у квартирі АДРЕСА_7 , яка є її співвласницею, позивачі перешкод у користуванні йому не чинили, речі відповідача у цьому приміщенні відсутні, а тому відповідно до статей 71, 72 ЖК Української РСР позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , є правомірними, ґрунтуються на вимогах закону.

Разом із тим, апеляційним судом не було враховано наступного.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зазначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року).

Отже, право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.

За положеннями частини першої статті 71, статті 72 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Вичерпного переліку поважних причин непроживання у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вказували, що з часу свого народження ОСОБА_3 проживає зі своєю матір`ю.

Статтею 160 СК України визначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьків проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Отже, з наведених норм вбачається, що з часу народження ОСОБА_3 не міг самостійно обирати місце свого проживання, а, враховуючи розлучення його батьків, причини непроживання останнього у спірній квартирі мали вимушений характер та не були його особистим волевиявленням, що не є безумовною підставою для позбавлення права користування житлом.

Посилання апеляційного суду на те, що позивачами надані відповідні акти, у яких зафіксовано відсутність у спірній квартирі відповідача та довідки з навчальних закладів, у яких вказана інша адреса проживання відповідача, аніж його реєстрація, не можна вважати беззаперечними доказами втрати інтересу ОСОБА_3 до спірної квартири, в силу положень статті 81 ЦПК України.

Крім того, апеляційним судом не було враховано, що ОСОБА_3 не має власного житла на праві приватної власності.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводи ОСОБА_3 , якими він обґрунтовував свої заперечення проти позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 щодо поважності причин непроживання у спірній квартирі, зокрема, що він на законних підставах зареєстрований у спірній квартирі, ніколи не втрачав до неї інтересу, іншого житла не має, а його відсутність викликана поважними причинами, внаслідок чого неправильно застосував норми матеріального права.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з аргументами касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права апеляційним судом при ухваленні ним судового рішення у цій справі.

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційним судом скасовано законне рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду відповідно до положень статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв'язку із задоволенням касаційної скарги з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, по 551 грн 21 коп. з кожного.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року скасувати.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 квітня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати по 551 грн 21 коп. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять одна копійка) з кожного.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович