ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 521/8304/16-ц

провадження № 61-7532св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Департамент міського господарства Одеської міської ради,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Запольська Ольга Василівна,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 , в інтересах якої діє адвокат Шахновський Олексій Олександрович, на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 24 лютого 2021 року у складі судді

Лічмана Л. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 13 квітня

2023 року у складі колегії суддів Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Департаменту міського господарства Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Запольська О. В. (далі - приватний нотаріус Одеського МНО), про визнання недійсним розпорядження органу приватизації, скасування свідоцтва про право власності, визнання договору

купівлі-продажу недійсним та зняття з реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що Малиновський районний суд міста Одеси заочним рішенням від 02 липня 2015 року у справі № 521/6774/15-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, задовольнив. Визнав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Скориставшись тим, що позивач не був повідомлений про прийняте рішення та судовий розгляд справи, на підставі вказаного рішення

ОСОБА_2 зняла позивача з реєстрації за його місцем проживання та зареєструвала в квартирі свою доньку - ОСОБА_3 .

Позивач, дізнавшись про ухвалене заочне рішення, звернувся до суду з заявою про його скасування, яке було скасоване 14 березня 2016 року

та 18 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

19 квітня 2016 року ОСОБА_3 здійснила приватизацію квартири, на підставі свідоцтва про право власності уклала договір купівлі-продажу приватизованої квартири з ОСОБА_4 , який став власником квартири та зареєструвався у ній.

Посилаючись на те, що приватизація квартири проведена з порушенням вимог чинного законодавства, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив суд:

- визнати недійсним розпорядження органу приватизації від 19 квітня

2016 року № 260268 про передачу у власність квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 ;

- скасувати свідоцтво про право власності на зазначену квартиру на ім`я ОСОБА_3 ;

- визнати договір купівлі-продажу квартири від 29 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 недійсним;

- зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_4 за адресою вказаної квартири.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Малиновський районний суд міста Одеси рішенням від 24 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав недійсним розпорядження органу приватизації Департаменту міського господарства Одеської міської ради від 19 квітня 2016 року № 260268 про передачу у власність ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 .

Скасував свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 , від 19 квітня 2016 року, реєстраційний номер 3-30737.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Одеський апеляційний суд постановою від 13 квітня 2023 року рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 24 лютого 2021 року залишив без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач довів належними та допустимими доказами, що розпорядження органу приватизації та свідоцтво про право власності на житло є актами індивідуальної дії та порушують його права та інтереси, отже повинні бути скасовані судом, а розгляд справи повинен відбутися в порядку цивільного судочинства. Оскільки скасовано рішення суду, яким ОСОБА_1 визнано таким, що втратив право користування жилим приміщенням та на підставі якого позивача знято з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_1 , його права на приватизацію вищевказаної квартири поновлено, тому він нарівні з усіма наймачами має право приватизувати житло та стати його співвласником, володіти, користуватися та розпоряджатися своєю частиною майна.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним та зняття з реєстрації до апеляційного суду не оскаржувалось, тому в апеляційному порядку не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у травні 2023 року, ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Шахновський О. О., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним розпорядження органу приватизації та скасування свідоцтва про право власності, ухвалити нове рішення про залишення позову без задоволення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним та зняття з реєстрації до касаційного суду не оскаржуються, тому перегляду в касаційному порядку в цій частині не підлягають.

Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявниця послалася на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17 (провадження № 61-1211св19) та від 15 червня 2022 року у справі

№ 552/1123/20 (провадження № 61-3544св21).

Касаційна скарга мотивована тим, що судді Громік Р. Д. та Дришлюк А. І., які входять до складу колегії суддів у розгляді справи, що переглядається, брали участь в апеляційному розгляді справи № 521/6774/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням; за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Таким чином, на думку заявниці, є підстави для сумніву в неупередженості та заінтересованості суду у результаті розгляду справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що 29 серпня 2012 року ОСОБА_2

та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб.

Малиновський районний суд міста Одеси заочним рішенням від 02 липня

2015 року у справі № 521/6774/15-ц позов ОСОБА_2

до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, задовольнив. Визнав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_2 .

Не погодившись із заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 02 липня 2015 року, у грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду про його перегляд.

Малиновський районний суд міста Одеси ухвалою від 14 березня 2016 року заочне рішення Малиновського районного суду від 02 липня 2015 року скасував, справу призначив до розгляду в загальному порядку (https://reestr.court.gov.ua/Review/56507858).

Малиновський районний суд міста Одеси рішенням від 18 травня 2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування жилим примішенням, залишив без задоволення. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовив (https://reestr.court.gov.ua/Review/66633800).

Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 12 вересня 2018 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 18 травня 2017 року закрив, у зв`язку з тим, що апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати (https://reestr.court.gov.ua/Review/76714236).

Апеляційний суд Одеської області постановою від 12 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 18 травня 2017 року залишив без змін (https://reestr.court.gov.ua/Review/76714240).

Верховний Суд постановою від 31 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_4 залишив без задоволення. Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 вересня 2018 року залишив без змін. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 18 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 вересня 2018 року залишив без змін. Поновив виконання (дію) постанови Апеляційного суду Одеської області від 12 вересня 2018 року (https://reestr.court.gov.ua/Review/88739465).

Суд касаційної інстанції установив, що ОСОБА_8 була наймачем неприватизованої квартири

АДРЕСА_3 та на неї відкритий особовий рахунок.

Виконавчий комітет Малиновської районної ради народних депутатів рішенням від 05 січня 1990 року № 10 дозволив користування трикімнатною квартирою АДРЕСА_4 ОСОБА_9 , який проживає у квартирі АДРЕСА_1 , як підсобного приміщення без права проживання членів сім`ї на приєднаній площі у квартирі АДРЕСА_5 .

Згідно з довідкою від 02 лютого 2015 року № 55 у вказаній квартирі, крім позивача, зареєстровані: онука - ОСОБА_10 , 1995 року народження,

онук - ОСОБА_11 , 2002 року народження, дочка - ОСОБА_12 , 1975 року народження, правнучка - ОСОБА_13 , 2014 року народження,

та онук - ОСОБА_1 , 1990 року народження.

Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради розпорядженнями від 19 серпня 2003 року № 958/01-04 та від 14 жовтня 2005 року № 1003/01-04 призначила ОСОБА_1 опікуном над неповнолітніми ОСОБА_10 , 1995 року народження, ОСОБА_11 , 2002 року народження, ОСОБА_1 , 1990 року народження.

Малиновський районний суд міста Одеси заочним рішенням від 02 липня

2015 року у справі № 521/6774/15-ц позов ОСОБА_2

до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, задовольнив. Визнав ОСОБА_1 таким, що втратив право користування, квартирою

АДРЕСА_1 .

03 серпня 2015 року ОСОБА_2 отримала копію вказаного рішення суду, що підтверджується розпискою в його отриманні, яка знаходиться в матеріалах справи.

25 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 02 липня 2015 року.

Малиновський районний суд міста Одеси ухвалою від 14 березня 2016 року заочне рішення Малиновського районного суду від 02 липня 2015 року скасував, справу призначив до розгляду в загальному порядку.

14 березня 2016 року копію вступної частини ухвали суду отримала

ОСОБА_3 , яка представляла інтереси ОСОБА_2 на підставі довіреності від 25 червня 2015 року.

Орган приватизації розпорядженням від 19 квітня 2016 року № 260268 квартиру АДРЕСА_3 передав

у власність ОСОБА_3 .

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на вказану квартиру.

29 квітня 2016 року ОСОБА_3 , яка представляла інтереси

ОСОБА_2 в судовому засіданні та отримала копію ухвали суду від 14 березня 2016 року про скасування заочного рішення, знаючи,

що заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 02 липня 2015 року скасоване, продала ОСОБА_4 квартиру

АДРЕСА_3 (договір купівлі-продажу

від 29 квітня 2016 року).

Отже, у відповідача ОСОБА_1 на законних підставах виникло право користування квартирою, яке не припинилося у зв`язку з неприязними відносинами з позивачем ОСОБА_2 , яка з 2013 року постійно за адресою спірної квартири не проживала, відповідач ОСОБА_1 проживав у спірній квартирі, а також у підсобному приміщенні квартири

АДРЕСА_6 , яке приєднано до спірної квартири, сплачував комунальні послуги, а, відтак, не втратив інтересу щодо проживання в вищезазначеній квартирі. Врахувавши те, що позивач

ОСОБА_2 не надала переконливих доказів щодо непроживання відповідача понад двох років у спірній квартирі, її показання суттєво відрізняються від показань допитаних у судовому засіданні свідків, в тому числі і викликаних за її заявою, спростовуються матеріалами справи,

суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального

права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові

ОСОБА_2 .

У справі, що розглядається, встановлені рішеннями судів обставини знайшли своє підтвердження.

Начальник Малиновської житлово-експлуатаційної організації

(далі - Малиновська ЖЕО) розпорядженням від 22 вересня 1993 року № 1870 визначив, що особовий рахунок на спірну квартиру пропонується відкрити на ОСОБА_2 .

Відповідно до витягу з розпорядження голови Малиновської районної адміністрації від 10 вересня 2015 року № 454/01-06 договір найму з ОСОБА_2 розірваний за взаємною згодою, укладений договір найму з дочкою - ОСОБА_3 на склад родини 5 осіб (вона, мати

ОСОБА_2 , дочка сестри - ОСОБА_10 , син сестри - ОСОБА_11 , дочка сестри - ОСОБА_13 ).

Згідно з договором найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 11 листопада 2015 року № 235 його укладено між

КП «ЖКС «Черьомушки» та ОСОБА_3

19 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до КП «Міське агентство з приватизації житла» із заявою, в якій просила передати у приватну власність спірну квартиру, вказавши осіб за договором найму - ОСОБА_3 ,

ОСОБА_14 .

Таким чином, Департамент міського господарства Одеської міської ради розпорядженням від 19 квітня 2016 року № 260268 передав вказану квартиру ОСОБА_3 , на підставі якого остання отримала свідоцтво про право власності на житло від 19 квітня 2016 року № НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки від 08 лютого 2016 року № 203, ОСОБА_1

з 21 листопада 2006 року зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , знятий з реєстрації - 13 серпня 2015 року.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно

від 07 травня 2016 року № 58721999 право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 . Підставою виникнення права власності

є договір купівлі-продажу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав, посилався на те, що приватизація квартири була проведена з порушенням вимог чинного законодавства, а тому свідоцтво про право власності на зазначену квартиру на ім`я ОСОБА_3 є недійсним.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу України

(з урахуванням Закону України від 21 квітня 2022 року № 2215-ІХ

«Про дерадянізацію законодавства України», скорочено - ЖК України)ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 71 ЖК України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно зі статтею 345 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Частиною третьою статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (тут і далі - у редакції, чинній на момент здійснення приватизації квартири) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Державний комітет України по житлово-комунальному господарству України наказом від 15 вересня 1992 року № 56 затвердив Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян (далі - Положення № 56), яким визначений порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян та склад документів, що підлягають оформленню.

Згідно з пунктом 4 Положення № 56 передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

Громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви (додатки 2, 3) та необхідну консультацію (пункт 18 Положення № 56).

З аналізу змісту наведених норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» можна дійти висновку, що право на приватизацію житла мають лише особи, які фактично проживають у займаних квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитках, кімнатах у комунальних квартирах, за згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в зазначених приміщеннях, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду 15 квітня 2020 року у справі № 454/2128/15-ц(провадження № 61-40527св18), від 01 червня

2020 року у справі № 520/14902/17 (провадження № 61-21727св19),

від 19 лютого 2021 року у справі №176/1698/17 (провадження №61-6510св19).

Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суди у справі установили, що позивач ОСОБА_1 довів належними та допустимими доказами, що зняття його з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_1 та позбавлення права користування цією квартирою є неправомірним та відбувалося поза його волею.

За загальним правилом, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені

статтею 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а, відтак, і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.

Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).

Оскільки, розпорядження органу приватизації та свідоцтво про право власності на житло є актами індивідуальної дії та порушують права та інтереси позивача, отже повинні бути скасовані судом в порядку цивільного судочинства.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії»). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства»).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що, оскільки рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 02 липня 2015 року, яким ОСОБА_1 було визнано таким, що втратив право користування жилим приміщенням та на підставі якого позивача було знято з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_1 , скасовано, його права на приватизацію вищевказаної квартири поновлено і він нарівні з усіма наймачами має право приватизувати житло та стати його співвласником, вселитися та використовувати його для власного проживання.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно зі статтями 65 65-1 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що приналежність його до членів сім`ї наймача, що вселилися в жиле приміщення, не є обов`язковою та необхідною умовою для проведення приватизації, та врахувавши, що зняття позивача з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_1 та позбавлення його права користуватися цією квартирою є неправомірним та відбувалося поза його волею, суди дійшли обґрунтованого висновку про визнання недійсним розпорядження органу приватизації Департаменту міського господарства Одеської міської ради

від 19 квітня 2016 року № 260268 про передачу у власність ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 та скасування свідоцтва про право власності на вказану квартиру на ім`я ОСОБА_3 .

В частині вирішення позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним та зняття з реєстрації судові рішення ніким не були оскаржені, тому в цій частині не переглядаються судом касаційної інстанції.

Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявниця послалася на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначила, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі

№ 219/1704/17 (провадження № 61-1211св19) та від 15 червня 2022 року

у справі № 552/1123/20 (провадження № 61-3544св21).

Верховний Суд у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17 (провадження № 61-1211св19) вказав, що «тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків».

Верховний Суд у постанові від 15 червня 2022 року у справі № 552/1123/20 (провадження № 61-3544св21) установив, що «у справі, яка є предметом касаційного розгляду, позивачка в якості фактичної підстави своїх позовних вимог посилається на те, що вона з 1991 року до лютого 2020 року проживала разом зі своєю тіткою ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 як одна сім`я, майже тридцять років, вели спільне господарство, вона сплачувала за комунальні послуги, робила поточний ремонт квартири. Тому, з урахуванням наведених вимог закону та встановлених фактичних обставин справи колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що сам факт проживання ОСОБА_1 в спірній квартирі не доводить, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існували не відносини наймодавця і квартиранта, а саме сімейні відносини. Тому відсутні підстави для визнання ОСОБА_1 членом сім`ї наймача квартири АДРЕСА_7 та задоволення її похідних позовних вимог про визнання недійсними розпорядження відділу приватизації житла від 04 січня 1994 року № 10009 та свідоцтва про право власності на житло».

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання в касаційній скарзі про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які були викладені у постанові Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 552/1123/20 (провадження № 61-3544св21), колегія суддів не бере до уваги, оскільки у цій постанові Верховним Судом встановлено обставини, відмінні, від тих, які встановлено в оскаржуваних судових рішеннях суду у розглядуваній справі.

Посилання заявниці на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17 (провадження № 61-1211св19), є безпідставними, оскільки викладені в ній висновки не суперечать висновкам судів, зробленим у цій справі.

Доводи касаційної скарги про те, що судді Одеського апеляційного суду Громік Р. Д. та Дришлюк А. І., які входять до складу колегії суддів у розгляді справи, що переглядається, брали участь в апеляційному розгляді справи

№ 521/6774/15-ц, а тому підлягають відводу, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень,

у справі № 521/6774/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета

спору - ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням; за позовом ОСОБА_4

до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, в апеляційному розгляді брали участь судді:

Громік Р. Д., Дришлюк А. І., Черевко П. М. (https://reestr.court.gov.ua/Review/76714240).

У справі, що переглядається, в апеляційному розгляді визначено склад колегії суддів: Громік Р. Д., Драгомерецький М. М., Дришлюк А. І.

Відповідно до статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

ЄСПЛ у своєму рішенні «Газета «Україна-центр» проти України» наголошував, що відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатись на підставі суб`єктивного і об`єктивного критеріїв. У контексті суб`єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, допоки не доведено протилежного. У контексті об`єктивного критерію необхідно визначити, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо безсторонності суддів. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть бути важливими, або іншими словами, «правосуддя має не тільки чиниться, також має бути видно, що воно чиниться». На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти в громадськість.

Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з`являться докази на користь протилежного.

Згідно з об`єктивним критерієм потрібно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об`єктивно виправдані.

Отже, підставами для відводу судді (колегії суддів) є існування суб`єктивного або об`єктивного критеріїв.

Обґрунтування доводів ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Шахновський О. О., про упередженість суддів під час розгляду цієї справи зводяться до помилкового тлумачення частини четвертої статті 36 ЦПК України.

Розгляд справи суддями Апеляційного суду Одеської області Громіком Р. Д. та Дришлюком А. І. справи № 521/6774/15 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням; за позовом ОСОБА_4 до

ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, не є підставою для відводу суддів Громіка Р. Д. та Дришлюка А. І. у справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу.

Необґрунтоване усунення судді/колегії суддів від участі у розгляд певної справи є порушенням права на справедливий суд, так само як і незадоволення обґрунтованої заяви про відвід судді/колегії суддів.

Крім того, доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 не є наймачем квартири, тому для його участі у приватизації жилого приміщення є наявність певних умов, зокрема, статус члена сім`ї та постійне проживання у цьому жилому приміщенні або збереження за цією особою права на житло, колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.

У постанові від 28 червня 2022 року у справі № 754/14628/17 (провадження

№ 61-10210св21) Верховний Суд зазначив, що «при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що

стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому».

Верховний Суд України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12 зробив висновок про те, що «у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження».

У постанові від 30 січня 2013 року у справі № 6-125цс12 Верховний Суд України вказав, що «місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, у якому особа постійно проживає, має передбачене статтею 64 ЖК України право користування цим приміщенням, яке зберігається за особою при її тимчасовій відсутності, а відтак особа має право на приватизацію разом з членами сім`ї. Відповідно правильним є висновок про те, що право особи на приватизацію пов`язане не з реєстрацією місця проживання особи у житлі, а з правом особи на житло та фактом її проживання у житловому приміщенні. Встановивши, що на час приватизації спірної квартири позивач як член сім`ї наймача, був зареєстрований і проживав у спірній квартирі, апеляційний суд дійшов висновку, що згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» він мав право на приватизацію квартири».

Виходячи з системного аналізу норм Закону України Про приватизацію державного житлового фонду», статті 64 ЖК України, статті 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені статтею 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності, а отже, й право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду за приписами

статті 400 ЦПК України.

Велика палата у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, в загальному зводяться до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відтак, інші наведені ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Шахновський О. О., у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень, допущених судами при розгляді спору у даній справі.

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 , в інтересах якої діє адвокат Шахновський Олексій Олександрович, залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 24 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк